Пошук

Історичний роман О. Соколовського «Богун» вперше був надрукований 1931 року в підсовєтській Україні, у видавництві «ЛІМ». Відомо, що на вимогу видавництва автор мусив переробляти свій твір кілька разів. Це є безсумнівним доказом того, що ідейна концепція роману ніяк не вкладалася в рамки прописаного окупантом світогляду. Та навіть такі поступки не врятували автора — 1937 року Соколовському висунули звинувачення в тому, що нібито 1932 року він увійшов до складу антирадянської есерівської організації, а 1936 року був перевербований в антирадянську українську націоналістичну організацію і очолив терористичну групу, яка ставила за мету насильницьке повалення Радянської влади в Україні.

Андрій Чайковський (1857–1935) — український письменник і громадський діяч, автор соціально-побутових та історичних прозових творів різних жанрів.

«Первоміст» — третій роман класика про Київську Русь, коли за наказом Володимира Мономаха збудували міст через Дніпро. Події твору розгортаються навколо нього і людей, які міст стерегли та доглядали. «Євпраксія» — четвертий історичний роман автора з часів Київської Русі, що розповідає про трагічну долю княжни Євпраксії Всеволодівни, яка зуміла позбавити престолу могутнього німецького імператора.

Події історичної повісті «Предок» (1937) відбуваються на початку XVI століття.

У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що   розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка.

Докладно про історію створення «Холодний Яр» – спогади вояка, які читати легко, ніби пригодницький роман, і корисно, як багате на факти джерело про маловідому сторінку нашої історії: повстанський рух під прапором Української Народної Республіки. Уперше після 1961 року презентується автентичний текст. Крім того, це перше академічне видання, яке відображує всі відомі прижиттєві версії від 1932 до 1938 року. Книжка доповнена статтями, у яких розглянуто спогади Горліса-Горського як історичне джерело, а також наведено деякі зауваги щодо його біографії, яку досліджувати виявилося вкрай непросто.

Видання укладене за сприяння Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка.Тексти творів подані за оригіналами рукописів, що дозволило усунути неточності, допущені в інших виданнях.Збірка містить найвідоміші твори та щоденник письменника.

Роман «На нeзабудь» української дитячої письменниці та перекладачки Оксани Іваненко (1906–1997) вперше виходить друком повним обсягом (окремий розділ друкувався ще 1989 р. в журналі «Вітчизна»). Це спогади письменниці про своє дитинство, батьків, родичів. Проте це роман, а не автобіографія. У ньому, за словами авторки, «три чверті правди і чверть домислу, який виріс із правди життя».

У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди»   розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка.

Трилогія Ірини Вільде — це тексти про складність адаптації дівчинки до дорослого світу, до вимог, цінностей і незрідка подвійної моралі початку ХХ століття. Навіть власний дім стає місцем психологічних травм та сексуального насилля. Вже там героїня Вільде почувається пришпиленим метеликом, барвистою, святково вбраною істотою, котрою милуються поціновувачі колекції. Тринадцятилітня дівчинка існує насамперед для того, щоб їм подобатися, розважати. Школа і суспільне життя тільки підсилюють відчуття задухи для дівчини.

«Тисячолітній Миколай» — науково-фантастичний роман про чоловіка, який прожив більше десяти століть. Був дружинником князя Володимира, їздив до Візантії, звідки привіз на Русь нову віру. З посольством Богдана Хмельницького Миколай Несміяновський їздив до Москви. Пережив Голодомор 1932–1933 рр., лейтенантом пройшов кривавими дорогами Другої світової війни, а у мирний час став ученим-агрономом.

Повість «Тарас Шевченко» Гната Хоткевича (літературний псевдонім — Гнат Галайда; 1877–1938) є невеликою частиною великого роману-тетралогії. Вона описує тяжкі дитячі й юнацькі роки Тараса Шевченка та як наперекір усьому найбрутальнішому в житті, в поета розвивається могутня жадоба до творчості. Коли книга була готова до друку, письменника заарештували і стратили. Збереглася лише частина рукопису, за яким і публікується ця повість.

Василь Земляк пише про знайомі, на перший погляд,  реалії: українське село 1920—1940-х, революція, руйнування шляхетських садиб, перші комуни, колгоспи, Друга світова. Однак усе подано в якійсь  геть незвичній перспективі.

«Сини змієногої богині» — роман-есе, що складається з власне роману й кількох повістей із однією головною героїнею — Скіфією, загадковою та таємничою країною вершників із луками. Тією Скіфією, яка в VII столітті до н. е. під дзвін мечів і співи стріл з’явилася на південних теренах України. Легендарна й реальна, повна слави й звитяги, знана нам і незнана, Скіфія воїнів і хліборобів, царів і вождів, чаклунів і знахарів, войовничих амазонок і жриць, земля героїв і майстрів неперевершених шедеврів, що й нині дивують і вражають людство.

Роман «Смерть у Києві» (1973), удостоєний Шевченківської премії, належить до знаменитої тетралогії П. Загребельного про часи Київської Русі, у якій він постав цілковитим новатором цього напрямку, зокрема подаючи українську версію історії княжої доби. За словами автора, у центрі роману «Диво» — доля таланту, «Первоміст» — доля народної споруди, «Євпраксія» — доля людини, «Смерть у Києві» — доля державної ідеї. У цих творах письменник також подає власну художньо-філософську концепцію сприйняття давноминулих подій з погляду сьогодення.

Дії його роману «Юлія, або Запрошення до самовбивства» відбуваються в Ташкенті під час великої війни. Роман покохав Юлію, вона — його Джульєтта, жінка його долі. Вона начебто померла від тифу, або просто пропала, та він шукає її усе життя. А тепер і для Романа настав час виборювати у долі своє кохання. «Брухт» — один із останніх творів майстра. Молодий учений Совинський, розум якого бунтував проти прагматизму та технократії ХХ ст., з легкістю погоджується провернути аферу в Німеччині.

«Містечкові історії» — це серія невеличких повістей, у яких автор висуває низку морально-етичних проблем життя українців за радянських часів.

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х рр., що розвивалося в умовах масових переслідувань.

«Перехресні стежки» — один з найвідоміших творів Івана Франка. Цей текст — уміле поєднання детективної історії та суспільно-політичного роману.

Герой роману «Тигролови», молодий український інженер-авіатор Григорій Многогрішний, катований, голодний, засуджений на 25 років ув’язнення, втік по дорозі до концтабору прямо посеред суворої сибірської тайги. Майор НКВС Медвин — «професійний тигролов» — розпочинає полювання на втікача…

У романі «Ярославна» зображено віковічну боротьбу з кочівниками та княжі міжусобиці, що колись занапастили Русь. Ярославна — одна з найвидатніших постатей Київської Русі, донька галицького князя Ярослава Осмомисла й жінка князя Ігоря Святославовича.

«Полтава» — четвертий роман циклу. У ньому докладно розповідається не лише про Полтавську битву, наслідки якої стали фатальними для українців, а й про драматичні події, що передували їй. Автор також з документальною точністю описує багатьох історичних осіб, які своїми діями намагалися або прислужитися Україні, або продати її за «млинок і ставок».

«Шалені авторки» — це антологія текстів українських письменниць, своєрідна мандрівка крізь останні два століття, під час якої різні авторки, маючи несхожі стильові уподобання й естетичні орієнтації, змальовують усю множинність і складність жіночого досвіду.

Повість «Царівна» — це історія письменниці, що намагається досягти успіху в дуже невигідний для цього час — еру закостенілого патріархату.

До збірки ввійшли твори видатного українського кінорежисера Олександра Петровича Довженка (1894 – 1956), присвячені темі війни, людської і національної гідності. Як військовий кореспондент Довженко на власні очі бачив жахіття війни, біль і страждання людей, які попри все зберігали людяність і любов до своєї землі та свого народу.  І саме цієї правди режисеру не вибачили, позбавивши можливості працювати на батьківщині. «Україну знає лише той, хто був на ній, на її пожарах сьогодні, а не по газетах... обчисляє її перемоги», — писав О. Довженко у щоденнику, який і до сьогодні не втратив актуальності.