Пошук

«Вальдшнепи» —  незакінчений роман Миколи Хвильового, у якому письменник  осмислює наслідки революційних перетворень в Україні та зачіпає тему її національного відродження.

До видання ввійшла інтермедія «Куліш, Байда і козаки», написана до драми П. Куліша «Байда, князь Вишневецький», а також драма «Старе гніздо й молоді птахи» — найвідоміший твір письменника. Олекса Ставицький називав його «інсценізованим романом», Юрій Шевельов — «романом у діалогах», а сам автор у листі до Кониського писав: «…закінчив і потрошку переписую драматичні картини». У цьому творі, що набув популярності на початку ХХ ст., відображено життя і побут кубанського козацтва кінця 50-х років ХІХ ст., тобто останнього періоду його самоврядування. Письменниця Оксана Забужко назвала драму Василя Мови «Старе гніздо й молоді птахи» одним з найкращих українських романів ХІХ–ХХ століть.

Роман «Невеличка драма» Валер’яна Підмогильного — це історія нещасливого кохання Марти Висоцької та Юрія Славенка. Гарній і молодій Марті самотньо в місті, вона живе мріями про принца з казки.

У романі «Хмари» Іван Нечуй-Левицький звертається до теми української інтелігенції. Головні герої своєю просвітницькою діяльністю здіймають хвилі національної свідомості народу та розганяють «хмари», прагнучи до світла. Роман «Над Чорним морем» переносить читачів в атмосферу 80-х років ХІХ століття. Саня Навроцька й Віктор Комашко, космополіти за переконаннями, ведуть активну просвітницьку діяльність серед простих українців. У повісті «Кайдашева сім’я» читачі знайомляться з Кайдашем, його дружиною Марусею та двома їхніми синами Карпом і Лавріном. Діти дорослішають, одружуються, починається нове життя, сповнене гумором та колоритними сварками.

«Тіні забутих предків» — це історія кохання двох нащадків ворожих родин, таких собі українських Ромео і Джульєтти — Івана й Марічки, що розгортається посеред карпатських гір. Власне самі Карпати у цьому тексті виступають неначе окремим персонажем, переповненим  легендами та духами.

Поворотна віха в українській історичній романістиці. Саме так назвали твір «Людолови» дослідники.

«Єврейські історії. Сповідь стукача» — серія повістей, у яких порушено морально-етичні проблеми життя українців за радянських часів. Колоритна, жива мова та цікавий сюжет занурюють у світ щоденних турбот героїв, які вміють обстоювати особисті життєві переконання.

Роман Іваничук в історичному романі «Вогненні стовпи» (2006) розповідає і осмислює для широкого загалу історію ОУН-УПА. Події твору розгортаються на Прикарпатті в період Другої світової війни, у центрі оповіді — сім’я Івана Шинкарука. Його старший син Богдан — воїн УПА, молодший, Мирон, — письменник, а донька Юлія — вчителька. Кожен по-своєму, вони борються за самостійну Україну. Автор через образи своїх героїв розповідає про складну  суперечливу сторінку минулого і роль ОУН-УПА в українській історії, а також у житті,  свідомості та пам’яті сучасників.

«Легенди старокиївські» — це збірка з двадцяти п’яти оповідань, у яких Наталена Королева звертається переважно до прадавньої історії України.

Роман «Фортеця на Борисфені» присвячено досить невеликому проміжку часу в українській історії. Події починаються з літа 1635 року, коли запорожці на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнували Кодацьку фортецю на Дніпрі, і закінчуються Кумейківською битвою.

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920-1930-х рр. XX ст. 

Яскраві описи життя, гумор і прекрасно зафіксована розмовна мова. А головне, вічні персонажі, риси яких можна розпізнати навіть у ваших знайомих — брати, що, подорослішавши, не можуть знайти спільну мову й поділити майно, знервована мати, яка все своє життя присвятила догляду за сім’єю, але й контролю над нею, старий Кайдаш, що дедалі більше втрачає сенс життя і заглядає у чарку. Нечуй-Левицький зображає родину зі свіжими ранами, що залишились після скасування панщини, і крізь сміх у цій історії проступають сльози не лише від сімейних образ, а й від глибоких колоніальних травм.

Сатирично-гумористична повість «Конотопська відьма» є яскравим зразком літературного бурлеску. Сюжет твору розгортається навколо подій у містечку Конотоп, де місцевий сотник Забрьоха й писар Пістряк потрапляють під вплив забобонів і власної обмеженості. Письменник дотепно викриває абсурдність бюрократичної системи, неуцтво й легковірність чиновників, а також порушує тему жіночої хитрості як інструменту самозахисту в патріархальному суспільстві. Водночас автор глибоко занурюється в атмосферу українського села з його неповторним колоритом — говіркою, обрядами та народними віруваннями.

«Старосвітські батюшки та матушки» — багатоплановий твір про світське життя священників, написаний у гумористичному ключі.

Іван Дідух не знав іншої землі, крім своєї. Тієї, в яку кидав зерно навесні, щоб восени зібрати врожай. Землі, яка всотувала його піт і сльози. Вона прийняла тіла його предків та мала стати останнім і єдиним притулком для самого Івана. Проте скрута ставить селянина перед вибором: вмерти на батьківщині з голоду й холоду чи жити — але там, у далекій заокеанській чужині. Іван знає, що цей шлях незворотний… («Камінний хрест»)
До видання ввійшли новели зі збірок «Синя книжечка», «Дорога», «Камінний хрест» та інші.

У романі «Черлене вино» (1976) автор відтворює історичну подію XV століття — оборону Олеського замку. Державець замку Івашко Преслужич готує весілля своєї доньки Орисі із сином судді. Вона ж закохується в гусляра Арсена. У ході розпочатої війни Преслужич отримує від польського короля лист із пропозицією скласти зброю і тоді король залишить йому землі та маєтки, інакше до Олеська ввійде польське військо. Преслужич скликає раду, де вирішують воювати за русинську землю та віру. Замок готується до облоги…   

«Сини змієногої богині» — роман-есе, що складається з власне роману й кількох повістей із однією головною героїнею — Скіфією, загадковою та таємничою країною вершників із луками. Тією Скіфією, яка в VII столітті до н. е. під дзвін мечів і співи стріл з’явилася на південних теренах України. Легендарна й реальна, повна слави й звитяги, знана нам і незнана, Скіфія воїнів і хліборобів, царів і вождів, чаклунів і знахарів, войовничих амазонок і жриць, земля героїв і майстрів неперевершених шедеврів, що й нині дивують і вражають людство.

Роман «Смерть у Києві» (1973), удостоєний Шевченківської премії, належить до знаменитої тетралогії П. Загребельного про часи Київської Русі, у якій він постав цілковитим новатором цього напрямку, зокрема подаючи українську версію історії княжої доби. За словами автора, у центрі роману «Диво» — доля таланту, «Первоміст» — доля народної споруди, «Євпраксія» — доля людини, «Смерть у Києві» — доля державної ідеї. У цих творах письменник також подає власну художньо-філософську концепцію сприйняття давноминулих подій з погляду сьогодення.

Дії його роману «Юлія, або Запрошення до самовбивства» відбуваються в Ташкенті під час великої війни. Роман покохав Юлію, вона — його Джульєтта, жінка його долі. Вона начебто померла від тифу, або просто пропала, та він шукає її усе життя. А тепер і для Романа настав час виборювати у долі своє кохання. «Брухт» — один із останніх творів майстра. Молодий учений Совинський, розум якого бунтував проти прагматизму та технократії ХХ ст., з легкістю погоджується провернути аферу в Німеччині.

Головний герой роману «Розгін» академік Карналь — видатний учений, «бог кібернетики», людина, цілком віддана науці. Йому вже за п’ятдесят, і він майже змирився зі своєю самотністю після смерті дружини. Думав, що ніколи не звільниться від болю втрати, та ось у його житті з’явилася Анастасія — молода, вродлива, запальна, така схожа й водночас зовсім не схожа на його Айгюль. Вона збентежила його душу, викликала забуті почуття, подарувала надію на щастя. Карналь знову покохав і вже не міг розлучитися з любов’ю, бо «як же ти візьмеш той клятий розгін, коли відступати не можна?».

Перший історичний роман-хроніка, що розповідає про розкол України на дві частини після проведення Чорної ради в Ніжині 1663 року. Країна була фактично розділена на Лівобережну і Правобережну, що спровокувало запеклу боротьбу за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького.

У романі «Діти Чумацького Шляху» на прикладі кількох родин письменниця показує трагічну історію селянства, яке було змушене скоритися тоталітарному насильству. Водночас Гуменна наголошує: колективізація, сталінські репресії, переслідування інтелігенції та навіть Голодомор не знищили українську душу — вони лише загартували її. Роман також містить автобіографічні елементи: авторка описує власні спостереження та переживання під час перебування в Україні, а пізніше — у повоєнних таборах для переміщених осіб. Роботу над романом Гуменна розпочала 1942 року в Києві. Перші три книги було видано 1948 року в Німеччині, четверту — 1951-го в Нью-Йорку. До цього тому увійшли третя та четверта частини твору.

Найвідоміший твір Уласа Самчука роман-епопея «Волинь»  — це художній літопис української історії початку XX століття. У третій частині роману — «Батько і син» (1937) — автор показав селянське життя волинян кінця 1920-х років через історію українського роду Довбенків. Для юного Володьки Довбенка нелегко відірватися від домашнього вогнища, від свого роду, від землі. Але бажання пізнати далеку велику Україну з Києвом і Дніпром, вивчитися і реалізуватися в житті спонукає його вирушити через Збруч.

До збірки увійшли твори легендарно-фантастичного й анекдотичного змісту, написані в 1850-х роках, українського письменника, етнографа та драматурга Олекси Стороженка (1806–1874), котрі згодом були видані під назвою «Українські оповідання» (1863) у Петербурзі.

«Містечкові історії» — це серія невеличких повістей, у яких автор висуває низку морально-етичних проблем життя українців за радянських часів.

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х рр., що розвивалося в умовах масових переслідувань.

Цей роман  —  зріз епохи початку XX століття. Моменту, коли ламався патріархальний світ. Метафорою занепаду старого ладу якраз і стає руйнування родинного гнізда, дому, який вважали незрушною фортецею.

Роман «Донна Анна» поєднує ознаки інтелектуальної, соціально-психологічної та морально-філософської прози. Це глибоке дослідження жіночої особистості у світі, де любов, наука й мистецтво змагаються за душу людини. У центрі сюжету — Ганна Бачинська, освічена, талановита, але внутрішньо розгублена жінка, яка шукає гармонії між почуттям і обов’язком, коханням і материнством, духовністю і тілесністю. Її стосунки з чоловіками — науковцем Ніком і композитором Володимиром, — а також із дочкою Талею стають полем психологічних і моральних випробувань. На тлі індустріалізації та змін у суспільстві Г. Брасюк показує, як особисте переплітається із загальнолюдським — прагненням до щастя, самореалізації, вірності власним переконанням.