Пошук

До видання ввійшли повісті «Тіні забутих предків» і «Fata Morgana» класика української літератури.

«Тигролови» — пригодницький роман Івана Багряного з автобіографічними елементами, написаний 1943 року.

У романі «Місто» Валер’ян Підмогильний зобразив неординарну, талановиту і цілеспрямовану людину, не позбавлену вміння іронічно і скептично сприймати себе та навколишній світ, особистість, в якій постійно борються добро і зло.

У центрі сюжету — агроном Артем Гайдученко, який засновує в  давно занедбаному шляхетському маєтку комуну. Він стає одержимим заздалегідь провальною ідеєю віднайти формули хімічних речовин, що обдарують людство енергією та врожаями. Їхня зустріч з молодшим братом Петром, який продовжує боротьбу за українську ідею, стане для поселення фатальною.

Автор змальовує збройні сутички з червоними та підпільну роботу українських повстанців, застінки ЧК і підривну роботу проти радянської влади, а також побут воїнів й відвагу, патріотизм і стосунки, авантюри, гумор та боротьбу до останнього.

Події у другому томі «Людоловів» починають розгортатися через рік після того, як татари викрали кохану гетьмана Петра Сагайдачного Настю Повчанську. Авторка змальовує екзотичний побут Каффи, життя українських невільників, козацькі морські походи та бої, інтриги польської шляхти, сутички й суперечки між старшиною і козаками.

Поворотна віха в українській історичній романістиці. Саме так назвали твір «Людолови» дослідники.

Повісті, новели й оповідання Григора Тютюнника зосереджені на розкритті внутрішнього світу людини — дитини, юнака, молодої жінки — з усіма переживаннями й трагічними фаталістичними нотками. Цей світ такий крихкий і вразливий на тлі невблаганно жорстокого виру воєнного та післявоєнного життя, а біль, який несуть у своїх серцях юні персонажі, залишається з читачем надовго.

«Перехресні стежки» — один з найвідоміших творів Івана Франка. Цей текст — уміле поєднання детективної історії та суспільно-політичного роману.

Яскраві описи життя, гумор і прекрасно зафіксована розмовна мова. А головне, вічні персонажі, риси яких можна розпізнати навіть у ваших знайомих — брати, що, подорослішавши, не можуть знайти спільну мову й поділити майно, знервована мати, яка все своє життя присвятила догляду за сім’єю, але й контролю над нею, старий Кайдаш, що дедалі більше втрачає сенс життя і заглядає у чарку. Нечуй-Левицький зображає родину зі свіжими ранами, що залишились після скасування панщини, і крізь сміх у цій історії проступають сльози не лише від сімейних образ, а й від глибоких колоніальних травм.

«Тіні забутих предків» — це історія кохання двох нащадків ворожих родин, таких собі українських Ромео і Джульєтти — Івана й Марічки, що розгортається посеред карпатських гір. Власне самі Карпати у цьому тексті виступають неначе окремим персонажем, переповненим  легендами та духами.

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.

«Майстер корабля» — це реальна розповідь зі справжніми прототипами. У сюжеті можна впізнати мистецьку богему того часу: режисера Олександра Довженка, директора Одеської й Київської кінофабрик Павла Нечеса, художника, архітектора, одного із засновників Української академії мистецтв Василя Кричевського. Це історія творчості, кохання, буремної епохи появи кінематографа й життя Одеси початку минулого століття.

Марко Вовчок — письменниця, емансипантка, вважається однією з перших авторок у жанрі психологічного реалізму. ЇЇ творчість — це маніфест свободи серед суцільного рабства. У своїх оповіданнях та одній з центральних повістей «Інститутка»  авторка змальовує виразні образи героїнь, котрі не хочуть миритися з підневільним життям. З одного боку, бачимо розбещену, жорстоку огидну панночку. Муштра гарним манерам у Пансіоні жодним чином не вплинула на неї, тож вона перетворює життя довколишніх на пекло: психологічний тиск, капризи, побиття, знущання. А з іншого боку — селянку Устину, яка в будь-яких обставинах готова обстоювати власну гідність та жертвувати всім заради права розпоряджатися власним життям.

«Поза межами болю» — автобіографічна повість Осипа Турянського, в якій він зобразив страшний досвід полону під час Першої світової війни. Шістдесят тисяч австрійських полонених опинилися в руках сербів, і ті, відступаючи на захід, гнали їх етапом через гори в Албанію.  Зрештою сорок п’ять тисяч бранців загинуло від холоду та хвороб.

Роман «Недуга» показує життя київської інтелігенції та мистецьких кіл 1920-х. Головний герой роману — директор заводу Іван Орловець. Його життя ідеально впорядковане та раціональне: робота, дім, родина, а попереду систематичне будівництво «світлого післяреволюційного майбутнього». Однак, попри позірну стабільність та систематичність, ця конструкція дуже хистка. Одного вечора в опері, куди його затягують друзі, він бачить відому співачку Ірину Завадську. Ця зустріч перевертає життя героя і ставить перед ним питання: якщо нова доба така прекрасна, то чому людина живе сірим, убогим і нещасним життям? У своєму тексті Євген Плужник розглядає «недугу» того покоління: розрив між ідеалом і дійсністю. «Як же можу я будувати для всіх щось прекрасне, коли не стає мені снаги чи волі створити щось бодай пристойне для самого себе», — каже головний герой.

«Андрій Лаговський» — це автобіографічний роман, що став одним із ключових текстів українського модернізму та порушив табу на публічне обговорення таких тем, як сексуальна орієнтація і право бути собою. У центрі сюжету інтелектуал, книжник, професор, що постійно рефлексує над своїми станами, бажаннями, почуттями та намагається вижити у традиційному суспільстві. Важливим елементом сюжету стає гомосексуальна орієнтація героя. Це історія про роздвоєність і самотність. Він шукає любові, але не серед жінок, а серед чоловіків, шукає сімейного щастя, вірить у високі ідеали, які руйнуються, прирікає себе на кабінетне схимництво й аскетизм, але не витримує спокус. Зрештою Лаговський залишається надто залежним від тягаря традицій чи попросту нездатним до рішучого бунту, але виборює собі можливість зоставатися «таким, як він є».

«Записки Кирпатого Мефістофеля» — роман морального експерименту, у якому чи не вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой, який хоче позбутися власної дитини, бо не бажає бути батьком. Жінка, яка відмовляється робити аборт. Небажана дитина, що зрештою стає психологічним прихистком для головного героя. Автор тестує своє кредо «роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління» та шукає межі особистої свободи у стосунках.

У цій книжці ви знайдете твори, які стали візитівкою Йогансена, — іронічний, пародійний роман «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію», ключовий для розуміння творчого підходу автора текст «Як будується оповідання» та вибрані поезії.

«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного» — таким було гасло епохи, в якій жили мільйони українців 1930-х, і саме цей трагічний досвід у своєму романі «Сад Гетсиманський» зображає Іван Багряний. На прикладі життя Андрія Чумака автор детально демонструє, як діяв досконалий репресивний механізм радянської системи, як ця система поневолювала і знищувала людей незалежно від їхніх досягнень, походження, віку чи статі.

У найпростішому прочитанні роман «Місто» Валер’яна Підмогильного — це історія амбітного юнака, який переїжджає із села у Київ і будує там нове життя. Його часто порівнюють з героєм «Любого друга» Мопассана й самовпевненими і неперебірливими в засобах  підкорювачами суспільних вершин із сюжетів Бальзака. Однак для Підмогильного це не лише історія кар’єри. Він уписує життя Степана Радченка в історико-культурний контекст тогочасної України.

У цьому виданні зібрано твори Яцкова, які відображають цей тематичний спектр: від повісті «Горлиця» — одного з небагатьох в українській літературі текстів, де осмислюється досвід Першої світової війни, до новел, де центральним питанням є психологія творчості.

У цій книжці ви знайдете три твори Миколи Хвильового — «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія» та «Я (Романтика)». Тексти, за якими можна уявити, яким він був, якою була та епоха. Персонажі Хвильового — «безґрунтовні романтики», герої, сповнені розпачу, не здатні навести мости між власним романтичним світоглядом і реальністю, в якій ці цінності втрачають сенс.

В історичному романі «Четвертий вимір» ідеться про середину ХІХ століття, коли українська зброя мовчала, незалежність було втрачено, але молоді митці й інтелектуали заснували таємну політичну організацію, що ставила за мету відродження України. В центрі сюжету — життя українського математика, юриста і громадського діяча Миколи Гулака, який разом з Миколою Костомаровим заснував Кирило-Мефодіївське братство. Після арешту він, на відміну від Костомарова, відмовився засудити свою просвітницьку роботу й три роки провів у засланні в одиночній камері Шліссельбурзької фортеці в Петербурзі.

Перед нами — завершальна частина сімейної саги «Сестри Річинські». У центрі сюжету — п’ять сестер, які після смерті батька-священника опиняються сам на сам з реальним життям, поза звичним побутом, на такому хиткому містку між минулим і непевним майбутнім, де в усьому доводиться робити складний вибір.  

Цей роман  —  зріз епохи початку XX століття. Моменту, коли ламався патріархальний світ. Метафорою занепаду старого ладу якраз і стає руйнування родинного гнізда, дому, який вважали незрушною фортецею.

Оповідання Олени Пчілки — це прекрасні замальовки з життя українських заможних родин, столичної й провінційної еліти, життєвого ладу, усталеного в маєтках і садибах наприкінці ХІХ століття. 

Роман «Жанна батальйонерка» розкриває не надто висвітлену в українській літературі тему Першої світової війни та участі в ній українців. У ньому відображено історичну ситуацію: у 1917 році російський уряд вирішив використати жінок на фронті, сформувавши так звані жіночі «батальйони смерті». Герой роману Шкурупія — київський студент Стефан Бойко, який не піддається пропагандистській імперській істерії, і його кохана Жанна — ідеальна мішень для пропаганди. Роман насичений антиколоніальними темами та мріями про історичний підйом України, передчуттями, що наближається поява УНР.

Роман «Сестри Річинські» — це історичний зріз першої половини ХХ століття, показаний очима жінок, які більше не хочуть жити в патріархальному світі й виходять з тісного домашнього простору в широкий світ.