Пошук

До видання ввійшли новели Марка Черемшини з його першої книжки «Карби», присвячені зображенню життя гуцульського селянства за Австро-Угорщини, пізніші твори письменника із циклу «Село за війни» — про руїну галицького села, спустошеного подіями Першої світової війни, а також «Посвяти Василеві Стефанику».

У центрі сюжету — агроном Артем Гайдученко, який засновує в  давно занедбаному шляхетському маєтку комуну. Він стає одержимим заздалегідь провальною ідеєю віднайти формули хімічних речовин, що обдарують людство енергією та врожаями. Їхня зустріч з молодшим братом Петром, який продовжує боротьбу за українську ідею, стане для поселення фатальною.

Книжка містить дві повісті: «Людина» та «За ситуаціями». Єднає ці твори доля головних героїнь — така різна й однаково складна, вони прагнуть жити за своїми ідеалами, та їм несила подолати опір світу, якому вони протистоять. Олена Ляуфлер має вийти заміж за нелюба, щоб врятувати свою родину. У Аглаї-Феліцітас, обдарованої акторським і музичним талантами, теж доля складається не надто щасливо.

Роман-епопея Анатолія Дімарова (1922—2014) «І будуть люди» ґрунтується на історичних подіях, що мали місце на українських землях у перші десятиліття XX століття.

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.

У творчому доробку Івана Франка є як поетичні, так і прозові твори, п’єси. Його творчість відзначається жанровим багатством.

«Записки Кирпатого Мефістофеля» — роман морального експерименту, у якому чи не вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой, який хоче позбутися власної дитини, бо не бажає бути батьком. Жінка, яка відмовляється робити аборт. Небажана дитина, що зрештою стає психологічним прихистком для головного героя. Автор тестує своє кредо «роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління» та шукає межі особистої свободи у стосунках.

Марко Вовчок — письменниця, емансипантка, вважається однією з перших авторок у жанрі психологічного реалізму. ЇЇ творчість — це маніфест свободи серед суцільного рабства. У своїх оповіданнях та одній з центральних повістей «Інститутка»  авторка змальовує виразні образи героїнь, котрі не хочуть миритися з підневільним життям. З одного боку, бачимо розбещену, жорстоку огидну панночку. Муштра гарним манерам у Пансіоні жодним чином не вплинула на неї, тож вона перетворює життя довколишніх на пекло: психологічний тиск, капризи, побиття, знущання. А з іншого боку — селянку Устину, яка в будь-яких обставинах готова обстоювати власну гідність та жертвувати всім заради права розпоряджатися власним життям.

Повість «Марко Проклятий» створена на основі українського фольклору. Герой Олекси Стороженка, проклятий матір’ю і батьком із того світу, якого за скоєні жахливі гріхи не приймає ані земля, ані пекло, блукає світом, сподіваючись на прощення. У його важезній торбі — голови його матері та сестри, а ще його невсипуща совість...

Авторка досліджує ідентичність як свідомий вибір, а не автоматичне прийняття ролі. Вона майстерно поєднує народну мову з літературною, створюючи живі історії про страхи й утрати. Кобринська показує, як навіть у складних обставинах людина знаходить гідність і силу.