Пошук

Роман-епопея Анатолія Дімарова (1922—2014) «І будуть люди» ґрунтується на історичних подіях, що мали місце на українських землях у перші десятиліття XX століття.

«Записки Кирпатого Мефістофеля» — це історія чоловіка, який звик завжди ставити себе на перше місце. Він нехтує рамками, які на людей накладає суспільна мораль, тому й чинить так, як вважає за потрібне.

У книжці «18+» зібрані парафрази й переклади еротичних текстів майстрів слова різних часів з різних країн світу. Ці твори мають загалом схожу долю — свого часу їх забороняли, знищували, не допускали до читача. Авторів, ілюстраторів, друкарів переслідували, вони змушені були виїздити за кордон, декого навіть ув’язнили. Проте написане пером збереглося, було видрукуване, дійшло до наших часів.

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.

У творчому доробку Івана Франка є як поетичні, так і прозові твори, п’єси. Його творчість відзначається жанровим багатством.

«Записки Кирпатого Мефістофеля» — роман морального експерименту, у якому чи не вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой, який хоче позбутися власної дитини, бо не бажає бути батьком. Жінка, яка відмовляється робити аборт. Небажана дитина, що зрештою стає психологічним прихистком для головного героя. Автор тестує своє кредо «роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління» та шукає межі особистої свободи у стосунках.

Марко Вовчок — письменниця, емансипантка, вважається однією з перших авторок у жанрі психологічного реалізму. ЇЇ творчість — це маніфест свободи серед суцільного рабства. У своїх оповіданнях та одній з центральних повістей «Інститутка»  авторка змальовує виразні образи героїнь, котрі не хочуть миритися з підневільним життям. З одного боку, бачимо розбещену, жорстоку огидну панночку. Муштра гарним манерам у Пансіоні жодним чином не вплинула на неї, тож вона перетворює життя довколишніх на пекло: психологічний тиск, капризи, побиття, знущання. А з іншого боку — селянку Устину, яка в будь-яких обставинах готова обстоювати власну гідність та жертвувати всім заради права розпоряджатися власним життям.

Повість «Марко Проклятий» створена на основі українського фольклору. Герой Олекси Стороженка, проклятий матір’ю і батьком із того світу, якого за скоєні жахливі гріхи не приймає ані земля, ані пекло, блукає світом, сподіваючись на прощення. У його важезній торбі — голови його матері та сестри, а ще його невсипуща совість...

В. Домонтович — письменник та шпигун, автор романів «Дівчина з ведмедиком» та «Без ґрунту». Його роман «Доктор Серафікус» є фактично останнім художнім текстом автора, який вийшов друком аж за 20 років опісля того, як був написаний.

Авторка досліджує ідентичність як свідомий вибір, а не автоматичне прийняття ролі. Вона майстерно поєднує народну мову з літературною, створюючи живі історії про страхи й утрати. Кобринська показує, як навіть у складних обставинах людина знаходить гідність і силу.

Ця книга, одна з найкращих в усій українській літературі, розповідає про кохання гуцульських Ромео та Джульєтти і приголомшує драматизмом подій та доль.

Валерʼян Підмогильний — письменник, перекладач, автор роману «Місто». До цієї книжки увійшли два його тексти — «Невеличка драма» та «Повість без назви».

У цій книжці ви знайдете три твори Миколи Хвильового — «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія» та «Я (Романтика)». Тексти, за якими можна уявити, яким він був, якою була та епоха. Персонажі Хвильового — «безґрунтовні романтики», герої, сповнені розпачу, не здатні навести мости між власним романтичним світоглядом і реальністю, в якій ці цінності втрачають сенс.