Пошук

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х рр.

У першому томі зібрання творів описано минуле і сучасне письменнику життя українців. Особисті, родинні історії, щедро наповнені автобіографічними деталями, гармонійно поєднуються з оповідями про війну, події довоєнних і повоєнних років. Мушкетик змальовує жахіття Голодомору, коли навіть за нелюдських умов люди знаходили в собі сили допомагати ближнім («Ячні пампушки»); показує, як жорстокі реалії війни змушували солдатів убивати полонених німців («Втікали»), а свято Перемоги для багатьох обернулося горем — загибеллю рідних на фронті. В оповіданні «Суд» розкривається трагедія жінки-селянки, яка пройшла через колективізацію й розкуркулення, голод і війну, тяжку повоєнну відбудову — витримала все, окрім ганьби. «Всі мої твори — витоки з рідної землі», — писав Юрій Мушкетик. Ці слова письменника знаходять підтвердження у його творчості, роздумах про долю України й українців.

Українська письменниця, громадська діячка Наталія Кобринська (1855–1920) походила із роду Озаркевичів, відомого своєю культурно-просвітницькою діяльністю. Освіту здобула самотужки. У 1880–1890-х роках стала однією з ініціаторок феміністичного руху в Галичині, організувала у Станіславі «Товариство руських женщин», видавала два жіночих альманахи: «Перший вінок» (разом з Оленою Пчілкою) та «Наша доля». У своїй літературній творчості, як і в громадській діяльності, головну увагу Н. Кобринська приділяла висвітленню трагічної долі жінки.

Автобіографічність прози Уласа Самчука дістала логічне завершення в його публіцистичних творах. Це, зокрема, уміщені в цьому виданні зібрання спогадів, репортажів, щоденникових нотаток, нарисів та есеїв, які розповідають про події Другої світової війни («П’ять по дванадцятій», 1954), життя українців у таборах для переміщених осіб («Планета Ді-Пі», 1979), українську громаду на американській землі в рамках організації Українського Народного Союзу («Слідами піонерів», 1980). Сам автор, якого називають українським Гомером ХХ століття, так характеризував своє творче кредо: «Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю».

«Манускрипт з вулиці Руської» (1979) був відзначений літературною премією. Події в романі  відбуваються в середньовічному Львові навколо Успенської церкви та вулиці Руської. Реальний світ тут існує поруч з містичним, оповідач змішує міські легенди та історичні події. Особливу увагу приділено Львівському Успенському Братству і діяльності історичних осіб того часу — Юрія Рогатинця, Івана Вишенського, Шимона Шимоновича, Богдана Хмельницького та ін.   

«Жовтий князь» — страшна хроніка голодомору, організованого проти селянства України керівництвом Радянського Союзу в 1932—1933 роках.

«Старосвітські батюшки та матушки» — багатоплановий твір про світське життя священників, написаний у гумористичному ключі.

Одним із найвідоміших творів Гуменної є роман-епопея «Діти Чумацького Шляху», що складається з чотирьох книг. Це чесне й максимально наближене до реальності відтворення подій в Україні 1920–1930-х років. На прикладі кількох родин письменниця показує трагічну історію селянства, змальовує його повсякденність і прагнення, а також ті виклики, перед якими воно виявилося безсилим.

Відому українську письменницю Марка Вовчка (псевдонім Марії Олександрівни Вілінської, 1833–1907) справедливо називають літературною донькою Тараса Шевченка.

До видання ввійшли новели Марка Черемшини з його першої книжки «Карби», присвячені зображенню життя гуцульського селянства за Австро-Угорщини, пізніші твори письменника із циклу «Село за війни» — про руїну галицького села, спустошеного подіями Першої світової війни, а також «Посвяти Василеві Стефанику».

Книжка містить дві повісті: «Людина» та «За ситуаціями». Єднає ці твори доля головних героїнь — така різна й однаково складна, вони прагнуть жити за своїми ідеалами, та їм несила подолати опір світу, якому вони протистоять. Олена Ляуфлер має вийти заміж за нелюба, щоб врятувати свою родину. У Аглаї-Феліцітас, обдарованої акторським і музичним талантами, теж доля складається не надто щасливо.

Роман-епопея Анатолія Дімарова (1922—2014) «І будуть люди» ґрунтується на історичних подіях, що мали місце на українських землях у перші десятиліття XX століття.

У книжці «18+» зібрані парафрази й переклади еротичних текстів майстрів слова різних часів з різних країн світу. Ці твори мають загалом схожу долю — свого часу їх забороняли, знищували, не допускали до читача. Авторів, ілюстраторів, друкарів переслідували, вони змушені були виїздити за кордон, декого навіть ув’язнили. Проте написане пером збереглося, було видрукуване, дійшло до наших часів.

«Я (Романтика)» (1924) українського письменника Миколи Хвильового — психологічна повість. У будинку розстріляного працює «чорний трибунал комуни». Без суду та слідства він ухвалює вироки і страчує. Головний герой, що очолює трибунал, фанатично служить ідеалам революції, доки не постає перед вибором.

Повість «Марко Проклятий» створена на основі українського фольклору. Герой Олекси Стороженка, проклятий матір’ю і батьком із того світу, якого за скоєні жахливі гріхи не приймає ані земля, ані пекло, блукає світом, сподіваючись на прощення. У його важезній торбі — голови його матері та сестри, а ще його невсипуща совість...