Пошук

Це видання об’єднує ключові твори О. Копиленка 1920-х — 1930-х років, які й сьогодні надихають нас долати виклики сучасної України, зберігаючи в серці добро, чесність та вірність своїй країні.

Історичну повість «Quid est veritas?» («Що є істина?») написано на основі багатого фактичного матеріалу, який Наталена Королева зібрала в Таррагоні — іспанському місті, з якого походив Понтій Пилат.

Павло Архипович Загребельний (1924–2009) — український письменник, Герой України, лавреат Шевченківської премії. Після поранення та концтабору служив при британській місії в Німеччині, після чого був затриманий і перебував у радянському фільтраційному таборі. Працював головним редактором «Літературної газети». З правління Спілки письменників України його усунули через доноси.

У новелах та оповіданнях, створених упродовж 1914–1931 рр., авторка звертається до теми Першої світової війни.

Максим Рильський казав, що Остап Вишня, «світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники». Людина незміряного таланту, засновник жанру «усмішки», автор фейлетонів і гуморесок, які робили рекордний наклад газетам, де їх друкували. Ім’я Остапа Вишні стало чи не найпопулярнішим після Тараса Шевченка.

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х рр.

М. Коцюбинський відомий перш за все як автор повісті «Тіні забутих предків». Її герої — Іван і Марічка, вони з дитинства кохають одне одного, проте не можуть бути щасливими разом. Їхнім родинам байдуже до почуттів молодих людей, бо вони ворогують між собою, навіть заради дітей не ладні вгамувати нікчемні пристрасті.

Більшість творів другого тому — це різноманітні оповіді про життя українців, роздуми автора над вічними цінностями, сутністю життя, силою любові, людською пам’яттю. У невеликому за обсягом оповіданні «Мертвий птах» Юрій Мушкетик пише гірку правду про жорстокість сталінського режиму; не обминає він і болючі теми русифікації, нищення українського народу та його культури («Націоналіст», «Курис», «Вовчі брати»). У творах на воєнну тематику показано понівечені людські долі, біль і смерть, а водночас — вияви любові й мужності («Їм тоді було двадцять», «Ціловані кулями»). Неординарне трактування постатей минулого, зокрема Григорія Сковороди («Диявол не спить»), а також героїв оповідань «Смерть Сократа», «Правда про Прометея» та інших, заохочує читача до роздумів на тему істини й морального вибору. Письменник щиро вірив, що слово здатне стати світлом надії у темні часи історії. Ця думка цілковито стосується і його власної творчості.

У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що   розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка.

Борис Антоненко-Давидович — письменник, перекладач і мовознавець. Засуджений спершу до страти, а потім — до довічного заслання.

У завершальній частині роману Анатолія Дімарова «Біль і гнів» німці продовжують хазяйнувати на українській землі. Дії партизанів призводять до каральної експедиції нацистів на Тарасівку, яка гине у вогні. Лише небагатьом вдається вціліти, на прикладі Ганни Приходько автор показує, що війну перемагає саме народне життя.

В автобіографічній повісті «Без коріння» Наталена Королева описує повернення до Києва після багатьох років, які провела в монастирі на Півдні Франції. У творі змальовано систему навчання в Київському інституті шляхетних дівчат.

Перший історичний роман класика «Диво» — про Київську Русь доби Ярослава Мудрого, за часів якого сталося об'єднання руських земель і звели Софійський собор.

Молодий юрист Євген Рафалович приїздить до провінційного галицького містечка. Він має великі плани та реформи, прагне змінювати старий лад і відстоювати права галицьких селян. Але все це втрачає будь-який сенс, коли він зустрічає її — дівчину з минулого життя. Реґіна — перше кохання Євгена, вони зустрілися в часи студентства. Однак тітка силоміць видала дівчину заміж за нелюда Стальського. Життя з ним понівечило Реґінину долю. Рафалович чимало знав про цього звіра, про те, як той обожнював знущання. У серці Євгена з новою силою розгоряються приспані часом почуття, він упевнений, що перехресні стежки невипадково звели їх знову…

У першому томі зібрання творів описано минуле і сучасне письменнику життя українців. Особисті, родинні історії, щедро наповнені автобіографічними деталями, гармонійно поєднуються з оповідями про війну, події довоєнних і повоєнних років. Мушкетик змальовує жахіття Голодомору, коли навіть за нелюдських умов люди знаходили в собі сили допомагати ближнім («Ячні пампушки»); показує, як жорстокі реалії війни змушували солдатів убивати полонених німців («Втікали»), а свято Перемоги для багатьох обернулося горем — загибеллю рідних на фронті. В оповіданні «Суд» розкривається трагедія жінки-селянки, яка пройшла через колективізацію й розкуркулення, голод і війну, тяжку повоєнну відбудову — витримала все, окрім ганьби. «Всі мої твори — витоки з рідної землі», — писав Юрій Мушкетик. Ці слова письменника знаходять підтвердження у його творчості, роздумах про долю України й українців.

Видання укладене за сприяння Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка.Тексти творів подані за оригіналами рукописів, що дозволило усунути неточності, допущені в інших виданнях.Збірка містить найвідоміші твори та щоденник письменника.

Роман «На нeзабудь» української дитячої письменниці та перекладачки Оксани Іваненко (1906–1997) вперше виходить друком повним обсягом (окремий розділ друкувався ще 1989 р. в журналі «Вітчизна»). Це спогади письменниці про своє дитинство, батьків, родичів. Проте це роман, а не автобіографія. У ньому, за словами авторки, «три чверті правди і чверть домислу, який виріс із правди життя».

Ніна Бічуя дебютувала в шістдесятих разом з Євгеном Гуцалом, Григором Тютюнником, Валерієм Шевчуком. У цій книжці зібрано найзнаковіші її твори «Дрогобицький звіздар», «Камінний господар», «Килим на три квітки» та інші.

Українська письменниця, громадська діячка Наталія Кобринська (1855–1920) походила із роду Озаркевичів, відомого своєю культурно-просвітницькою діяльністю. Освіту здобула самотужки. У 1880–1890-х роках стала однією з ініціаторок феміністичного руху в Галичині, організувала у Станіславі «Товариство руських женщин», видавала два жіночих альманахи: «Перший вінок» (разом з Оленою Пчілкою) та «Наша доля». У своїй літературній творчості, як і в громадській діяльності, головну увагу Н. Кобринська приділяла висвітленню трагічної долі жінки.

Автобіографічність прози Уласа Самчука дістала логічне завершення в його публіцистичних творах. Це, зокрема, уміщені в цьому виданні зібрання спогадів, репортажів, щоденникових нотаток, нарисів та есеїв, які розповідають про події Другої світової війни («П’ять по дванадцятій», 1954), життя українців у таборах для переміщених осіб («Планета Ді-Пі», 1979), українську громаду на американській землі в рамках організації Українського Народного Союзу («Слідами піонерів», 1980). Сам автор, якого називають українським Гомером ХХ століття, так характеризував своє творче кредо: «Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю».

«Жовтий князь» — страшна хроніка голодомору, організованого проти селянства України керівництвом Радянського Союзу в 1932—1933 роках.

«Старосвітські батюшки та матушки» — багатоплановий твір про світське життя священників, написаний у гумористичному ключі.

У книжці «18+» зібрані парафрази й переклади еротичних текстів майстрів слова різних часів з різних країн світу. Ці твори мають загалом схожу долю — свого часу їх забороняли, знищували, не допускали до читача. Авторів, ілюстраторів, друкарів переслідували, вони змушені були виїздити за кордон, декого навіть ув’язнили. Проте написане пером збереглося, було видрукуване, дійшло до наших часів.

«Тигролови» — пригодницький роман Івана Багряного з автобіографічними елементами, написаний 1943 року.