Пошук

«Щоденна війна» Андрія Куркова — це хронологічний запис подій з українського життя та думок автора в умовах російсько-української війни. Письменник аналізує та зіставляє інформацію, яка в його викладі набуває як трагічного, так і повного гіркої іронії забарвлення. Це також погляд на історію, політику та культуру України.

Володимир Павлів, брат Олесі, – воїн, який загинув на фронті в березні 2017-го, за кілька років до початку повномасштабного вторгнення. «Це європейська війна, яка просто почалася на сході України» – такими словами свій вибір повернутися на передову Олесі пояснював Володимир. Невдовзі він загинув.

Ця книга — відвертий і сповнений особистих емоцій щоденник перших 100 днів великої війни. Він розпочинається відтворенням подій, що розгорталися в селищі Красне, за кілька кілометрів від Бучі, з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Книжка художніх репортажів про важливість і цінність жіночого досвіду проживання війни — в окупації, в евакуації, у статусі біженки, у статусі ВПО, у тилових містах, у прифронтових містах, жінок молодих, жінок старших, з дітьми, з дітьми з інвалідністю, без дітей, з тваринами, із старенькими рідними — і подолання знецінення внеску жінок, які не були на передовій чи у війську, в перемогу.

У цьому романі психотерапевт Володимир Станчишин намагається розказати історії, де кожен має вирішити щось своє. Вони не завжди прості, не завжди зрозумілі й не завжди аж надто причесані. Але це історії про війну та про нас у цій війні. Про те, як ми пливемо кожен у своєму човні до омріяного берега перемоги, але подорож ця довга й виснажлива, і статись під час неї може так багато…

Що, якби кожна людина у вашому житті стала главою книги? П’ятнадцять глибоких, сильних, часом трагічних епізодів про людей, чиє життя докорінно змінилося 24 лютого 2022 року. На цих сторінках — любов, перевірена випробуваннями, тяжкі втрати й біль, який загартував. Буденне набуває глибини, а люди відкриваються у новому світлі. Хтось втратив рідних і близьких. Комусь більше не судилося побачити рідний дім, бо його вже не існує. Але всі вони вистояли й не скорилися долі. Це українці, які стали символами непохитності, гідності й сили нації, що прагне щасливого мирного майбутнього.

Автори книги — відомі журналісти, які вважають своїм професійним і патріотичним обов’язком безпосередньо з місця подій із ризиком для життя розповідати всьому світу про цю нав’язану нам жахливу, руйнівну війну.

Нова книга Ніни Фіалко дає змогу читачам оцінити події 2013–2014 років поглядом «майданутої». Авторка твору змушує нас осмислити багато подій, які відбувалися на українській землі. Читачі дізнаються про деякі моменти з історії України, які не висвітлювали в підручниках і про які не дискутували в періодиці. Лише після Революції Гідності стало можливим говорити й писати про те, що нас хвилює, але досі не заведено обговорювати все відверто. Читайте, пізнавайте, розмірковуйте...

«Анатомія солдата» — дебютний роман, створений офіцером британської армії Гаррі Паркером, який воював в Афганістані та Іраку і втратив в ході бойових дій обидві ноги. Повна патріотизму, героїки, гуманізму і сильних почуттів, «Анатомія солдата» буквально перевертає свідомість читача. Автор творить мистецтво з болю і страждань, відкриваючи нам справжнє життя тих, хто бореться і жертвує собою. Це пронизлива правда про те, що насправді означає — «бути у стані війни». Солдати бачать предмети не так, як ми їх звикли бачити: чоботи, шолом, гроші, велосипед, зброю, медаль, пивну склянку, вибухівку і медичні знаряддя, які вони використовують повсякденно. Анатомія солдата - це сорок п'ять об'єктів, одна незабутня історія. Ця книга, що набула величезної популярності на батьківщині письменника, надає унікальну можливість зрозуміти тих, хто воює зовсім інакше, ніж у минулому, — в тому числі, і сьогодні на Сході України. Книга написана офіцером британської армії, тобто історія ведеться "з перших вуст".

Зараз немає життя, яке не змінилося би повністю з початком повномасштабної війни в Україні. Але змінилося не лише наше повсякдення, а й емоційні реакції. Усе — від страху, тривоги та злості до почуття провини й смутку — проявляється настільки насичено, що інколи складно уявити, як узагалі можна дати раду цим емоціям. Бо якщо раніше в нас були певні зразки того, як поводитися в кожній ситуації, як реагувати, то зараз усі ці зразки поламані, а в голові — суцільний хаос; щодня ми бачимо речі, яких не мало б існувати в цивілізованому світі.

Коли на кону постає питання війни і миру, найважливішою постаттю в його розв'язанні стає людина, яка, демонструючи мужність і відвагу, бере на себе всю відповідальність за здолання ворога. Завдяки особистим рисам характеру та державницькому масштабу мислення така людина спроможна вести за собою тисячі і мільйони. Лідер у часи війни не лише сам твердо вірить у перемогу, а й надихає такою впевненістю своїх воїнів та прихильників.

Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас – це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Там де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії – і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору. Крок за кроком читач спостерігає процес трансформації, переродження гречкосія у воїна. Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає. Бо війна – це коли ти їси землю. І що найважливіше, коли годуєш землю.

У книжці зібрані розповіді очевидців, інтерв’ю з керівниками місцевих органів, газетні статті, дописи з соцмереж, оголошення — документальні свідчення щоденної боротьби за життя в окупованому місті.

Авторка побувала в таборі для російських військовополонених, щоб поспілкуватися з ними, зрозуміти причини, мотивацію воювати на чужій землі. Разом з фахівцями вивчала психологічні портрети окремих персонажів, розпитувала їх про життя до полону. Попри їхню постійну брехню і штамповані відповіді авторці вдалося дійти певних висновків про те, що вони —продукт багаторічної планомірної та методичної підготовки росії до поглинання України.  «Промивання мізків», створення викривленої картини світу, залякування створило підхожий ґрунт для вирощування ненависті до всього українського, страху перед Заходом і бажання перекласти свої проблеми на «старшого брата».

2018 рік. Після війни на сході Олег приїжджає до Києва, щоби видати книгу. Проте шлях письменника затьмарюється спробами адаптуватись у чужому місті. Кримінал, байдужість оточуючих, проросійські угруповання, а також наслідки контузій і ПТСР* — ось мала частина того, з чим доведеться зіштовхнутись ветерану.

Ця книжка не для дітей, а про дітей війни, і хоч вона й адресована передовсім дорослим читачам, проте зорієнтована і на сімейне прочитання.

Роман Дмитра Томчука — захоплива розповідь учасника про реальну рятувальну операцію, яка тривала лише 13 хвилин і задокументована на відео, про довгий шлях до місця призначення, про дивні події та дивних людей, які траплялися їм на цьому шляху й допомагали здалека, про сюрреалістичний світ, у якому опинилися всі ми в перші тижні війни. Цей твір—про Україну, якою вона була в березні 2022-­го, і наших сучасників з їхніми простими й непростими історіями, завдяки яким Україна є і залишається Україною.

Поезії Ярини Чорногуз — це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.

Після перших двох років ірано-іракської війни (1980—1988 рр.) регулярні іранські збройні сили були виснажені до такої міри, що втратили домінування на полі бою. Чим довше тривала війна, тим більше Ірак ставав залежним від дедалі складніших систем озброєння.

Повітряні Сили України — один з головних носіїв бойового потенціалу Збройних сил України, призначений для охорони повітряного простору держави, ураження об'єктів противника, авіаційної підтримки військ. 24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабної війни з росією, Повітряні Сили України прийняли перший бій о 4-й ранку. Ворог насамперед прагнув знищити військові аеродроми, командні пункти, засоби ППО. Але захисники неба були готові до нападу і завдали потужних ударів по російських загарбниках. Сильні, сміливі люди — льотчики, зенітники, радіолокаторники. Їхня робота не зупиняється ні на хвилину, а професіоналізм та мотивованість зростають… 

Понад рік тому російський агресор розв’язав війну проти України. Це відверта війна тиранії проти свободи. Для протидії агресору наші союзники — західні держави — ухвалили сотні безпекових рішень, були сформовані коаліції оборонної підтримки, впроваджені санкції, здійснено захист ринків, зокрема енергетики та продовольчого ринку, фінансової стійкості України.

Людям в облозі бракувало їжі, води, медикаментів, але військові виконували наказ — тримати оборону. А ворог методично знищував місто та Азовсталь...

Хто і навіщо затягує криваву драму? Чому гинуть найкращі? Чому місцеві вважають своїх визволителів ворогами? Яким наш герой бачить майбутнє Вітчизни? Глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, якого честь і сумління змусили взяти до рук зброю.

У своїй новій книжці Андрій Харук детально описує тернистий шлях формування української військової та воєнізованої авіації з моменту здобуття незалежності й до початку повномасштабного вторгнення.

Про російсько-українську війну написано багато спогадів, мемуарів. Серед цієї літератури  — літератури факту, літератури безпосереднього свідчення, прямої мови  — трапляються книги, читаючи які, ти забуваєш, що їх писав не професійний автор, а справжній військовий. Ця книга заслуговує на вашу увагу без жодних зауважень з приводу того, що її автор не є справжнім письменником. Друг Слов’ян написав, як на мене, чесну, відверту (місцями  — доволі жорстку) книгу, і  зробив це цікаво й талановито. Це кінематографічне бачення подій, які автор оцінює зсередини, проза динамічна, проста у викладі, з точними описами персонажів, їхньої мови, їхніх характерів. Одразу усвідомлюєш, що читаєш сторінки великого літопису, з яких просто на наших очах твориться нова Історія. В цьому випадку вона пишеться серйозно й переконливо.

86 діб українські військові тримали оборону в оточеному Маріуполі та на території заводу «Азовсталь».