Пошук

Фантастична повість «На стрімчаках божевілля» була написана 1931 р. і вперше видана частинами упродовж лютого-квітня 1936 р. в журналі «Astounding Stories». Оповідь ведеться від імені геолога Даєра, який брав участь у полярній експедиції. У своїх щоденникових записах він розповідає про те, що серед безкраїх льодів Антарктики можна знайти не лише дику холоднечу. Там є дуже древнє місто, яке існувало іще до появи людей. Ті, хто його збудував, називалися Старійшинами й володіли унікальними знаннями. Однак місто давно спустіло, та чи всі загинули? Які таємниці зберігають льоди Антарктики і хто ховається за їхньою товщею? Які істоти не повинні пробудитися? Бо якщо таке раптом станеться, це означатиме кінець усталеній світобудові...

На основі арабського окультизму й езотерики Г. Ф. Лавкрафт вигадав жахливих чудовиськ і демонів, створивши свою власну демонологію, склав ієрархію монстрів, старіших за людство, які лише чекають свого часу на землі — коли вони правитимуть людьми і зло пануватиме в світі. І твори Лавкрафта — передвістя їх повернення. Найвідоміша повість про найжахливіше лавкрафтівське страхіття — «Поклик Ктулху» (1928). У ній розповідається про величезне морське чудовисько із довжелезними щупальцями — втілення вселенської гидоти, скуте у бездонній чорній прірві підводного міста Р’льєг у Тихому океані. Та колись воно прокинеться і вийде на поверхню...

Метою написання «Хроніки Іловайської трагедії» було прагнення автора зберегти і оприлюднити правдиву картину Іловайської операції в тому вигляді, в якому вона залишилися в пам’яті її учасників.

Головний герой повісті «Тінь над Інсмутом» (1931), подорожуючи, почув про маленьке містечко, зусібіч оточене болотами й овіяне недоб­рими плітками. Раніше Інсмут був процвітаючим морським портом, але з часом, через епідемію 1846 року, яка забрала життя більшості його населення, занепав. Цього містечка та його незвичайних мешканців цуралися, що й привернуло увагу до нього героя. Але він зовсім не чекав на те, що там побачив. Потрапити в Інсмут було неважко, а от вибратися звідти... Моторошна атмосфера таємничого міста, дивні люди, вигадки п’яного стариганя, уривки слів, погоня — і читач нер­вово завмирає в очікуванні жахів...

Ця книга — сувора правда про норови, що царюють у сучасній Російській Федерації, країні, що перетворена в ГУЛАГ, про перебу­вання­ в полоні, коли минуле зруйноване вщент, а майбутнє завідомо знищено.

Метою написання «Хроніки Іловайської трагедії» було прагнення автора зберегти і оприлюднити правдиву картину Іловайської операції в тому вигляді, в якому вона залишилися в пам’яті її учасників.

Цей роман можна порівняти з рондо, де одна сюжетна лінія-мелодія переплітається з іншою, повторюючись у іншій машкарі. І писалася вона суто для жінок, бо звучить надто по-жіночому, інтимно…

Хочете подивитись на Україну очима іноземця?

Цикл «Пустотливі оповіді» — іронічна стилізація під новели епохи Відродження, що створена Бальзаком у 1832–1837 роках.

Історія світової літератури знає не так уже й багато справж­ніх майстрів короткого оповідання.

Це один із перших в історії англійської літератури творів у жанрі «шпигунського трилера». Блискучо написаний, захоплюючий сюжет, сповнений таємничих і непередбачуваних подій, і водночас — вражаюча і трохи іронічна панорама звичаїв і політичного життя Англії напередодні першої у 20 столітті кривавої світової колотнечі.

Найкращий спосіб заховати викрадену людину — позбавити її пам’яті й надати їй відносної волі.

Він молодий, розумний, добре освічений, має патріотичні почуття. Але в результаті непорозуміння змушений тікати з України.

У новій книзі Євгенії Кононенко об’єднано новели й мініатюри, так чи інак дотичні до теми творчості й книжок.

Впродовж кількох років український журналіст, перекладач і критик Іван Рябчій випитував найцікавіше у впливових постатей європейської та української літератури.

Рукопис зник на кілька років. Певне тоді ще не настав час чи-тати його. Але через півтора десятка років, в добу розвиненого Інтернету й соціальних мереж, сину письменника повертають зошит із цуценятком на обкладинці. І саме в цьому зошиті старий хворий письменник написав свій останній роман «Останнє бажання».

«Безодня» – це 10 оповідань-катастроф, що описують як гибель внутрішніх світів, розлади психології людей, їх моральне падіння, так і колапси цілих систем і всевітів, в яких ми живемо.

Перед нами постає зовсім несподіваний і трохи загадковий Любко Дереш...