Пошук

У романі «Мешканці міражу» (1932) Лейф Ленґдон разом зі своїм другом Джимом опиняються в центрі загадкових подій. Усе розпочинається три роки тому, коли головний герой вирушає до Монголії з етнографічно-археологічною експедицією. Там він знайомиться з давнім народом уйгурів, які вважають себе нащадками великої раси. Плем’я визнає Лейфа за Дваяну – героя з далекого минулого, що відродився. Ленґдон схожий на нього, а також має незвичайну здатність до вивчення різних мов. Лейф бере участь у зловісному ритуалі, щоб закликати Калк’ру. Але той, кому відповіло божество, і сам рано чи пізно має прийти на його поклик. Після цього пригоди Лейфа та Джима тільки розпочинаються.

Кажуть, у маленькому кафе «Funiculi Funicula» можна переміститися в часі, якщо забажати... І саме це бажання приводить до нього чотирьох різних людей. Закоханий чоловік із фатальним діагнозом вирішує помандрувати в майбутнє, щоб побачити, яким стане життя коханої без нього... чи все ж таки з ним? Старий детектив шукає змогу повернутися в минуле — для нього це єдиний шанс зробити щасливою свою дружину. А син, що не зміг попрощатися з матір’ю на її похороні, ладен віддати будь-що, аби потрапити в той день, коли вона була ще живою. Так само як і друг загиблого чоловіка, чию доньку він виховував як свою. І тепер у день весілля дівчини він прагне повернути час та подарувати їй можливість побачитися з батьком. Та мандрівки в часі можуть зруйнувати життя. Про це мовчки нагадує жінка, яка незмінно присутня в кафе, — колись вона не зуміла повернутися назад...

Усе життя Андрій прагнув бути ідеальним. Настільки, щоб інші поруч із ним почувалися недосконалими. Бо Андрій — успішний юрист із блискучою освітою та кар’єрою в Англії, харизматичний вродливець, одружений із красунею з красунь, батько двох чудових дітей. Однак цей ідеальний світ почав розсипатися. Фатальна автокатастрофа забрала життя дружини та дітей. Андрія накрили чорні, безпросвітні дні. Раптом хтось починає надсилати йому дивні записки. Їхній зміст шокує: аварія не була випадковою. Хтось виставив жорстокий рахунок, який Андрій сплатив сповна. Але кому і чим цей ідеальний чоловік так завинив?

Згодом казали, що все це почалося того дня, коли відомий лікар, знаний учений, заявив про неприпустиме. Посилаючись на докази, він сказав: будь-яка смерть людини до досягнення нею 120 років передчасна. Тоді вся країна наче з’їхала з глузду і поринула в хаос. ЗМІ поширювали інформацію про смертельний вірус. Людьми почав правити страх. А влада країни вдалася до драконівських методів обмеження свобод громадян. У центрі дивовижних доленосних подій опинився молодий інженер Том. Світ, у якому він жив, поступово перетворювався на якусь антиутопію. Однак Томів друг, ексцентричний грек, переконаний: комусь вигідні паніка й страх, у які занурили людей. Адже у такий спосіб ними легше керувати. Том і його друг єдині, хто готовий докопатися до істини. Бо лише так вони зможуть повернути свободу. І не лише собі. А й усьому людству.

Опублікований у 1914 році роман Нацуме Сосекі «Серце» (в оригіналі: «Кокоро», у перекладі з японської — «Серце, душа, сутність») — це зворушлива історія товаришування двох чоловіків, юного студента і загадкового інтелектуала, якого юнак називає «сенсей».

Написані й опубліковані у 1964 році, «Казки роботів» видатного польського фантаста Станіслава Лема вже давно стали класикою НФ.

«Оповідки про хронопів і фамів» (1962) є однією з легендарних книжок Хуліо Кортасара, в якій запропоновано поетичний погляд, здатний протистояти убозтву рутинного життя і здорового глузду.

Перу класика української літератури належать десятки прозових і драматичних творів, історичних досліджень, які увійшли в скарбницю вітчизняної літератури.

Майже двадцять років Оксана була нікому не потрібною. Тавро «розумово неповноцінної» тяжіло над дівчиною змалку. Маму ж більше цікавила пляшка, ніж рідні діти. Тільки сусід Олександр був добрим до неї. Від нього Оксана дізналася про ніжність, чуйність і любов. Але недовгою була її казка. Місцева преса зарясніла заголовками: «Невинна дівчина стала жертвою старого збоченця». Громадськість ладна лінчувати сусіда Оксани.

У романі «Сім кроків до Сатани» (1927) наймогутніші люди світу укладають угоду з дивним чоловіком, який має необмежені багатство та владу. Він — геній, чий інтелект можна порівняти з інтелектом видатних учених. Майстер ігор міг би вгамувати свої бажання душами тих, хто програв, і завоювати світову владу за допомогою диявольських маніпуляцій. Але його колекцію неодмінно має прикрасити Джеймс Кіркгем. Тому американський дослідник стає жертвою таємничої змови. Сатана пропонує головному герою зіграти з ним у свою гру. Чи вистачить Джеймсу кмітливості та рішучості, щоб здобути перемогу та залишитися живим?

Це історія маленької жінки, якій довелося розбиратися з викликами долі по-чоловічому. Її єдиного сина, Омрина, вбили одноплемінники, свої. Поки він тонув, вони забивали його баграми, бо забирати в морських духів їхню здобич — погана прикмета. Але ще гірше — забрати в матері її дитину. Тому слід поквитатися з винними. З тими, хто правив те жорстоке дійство, і з тими, хто мовчки спостерігав. Поквитатися так, як заведено в її народу, коли за певних обставин люди — це неначе ще одна здобич. Свої чи чужі — однаково. Для когось це називатиметься помстою. Для неї — справедливістю.

Непридатна для життя Нічия Земля — отруєна територія, що утворилася після техногенної катастрофи, — стала сірою зоною, місце беззаконня і безвладдя.

Чотиритомне зібрання містить майже 600 поетичних творів 140 відомих японських поетес і поетів IV-XX ст. Вони ілюстровані гравюрами жанру укійо-е, створеними японськими художниками переважно за доби Едо (1603-1868) і пізніше. Таке поєднання шедеврів японської класичної поезії з кращими зразками національного виду живопису, яким є жанр укійо-е (дослівно: «картини тлінного світу»), має в культурі Японії давнє коріння. Однак в українській культурній традиції трапляється зрідка, що робить це зібрання унікальним явищем сучасного вітчизняного книговидання.

Соля — магічна істота, Перехресниця, опиняється у Києві 1917 року в пошуках того, кого має захищати. Перехрестя Києва приводять її до таємничої «ложі» Георгія Нарбута, знайомлять з Миколою Зеровим, викладачем гімназії, який часто виголошує поховальні промови, та Павлом Тичиною, помічником хормейстера в театрі Садовського. Київ відкриває їй страшну таємницю: Зеров небезпечний для того, чиє життя вона має берегти. Соля вирішує відвернути небезпеку за будь-яку ціну. Однак вона поки не знає, що магії Перехресників протистоїть жорстока реальність сталінського тоталітарного режиму.

Є світ, що помирає від жару сонця. Є світ, що помирає від космічного холоду. І є наш світ — поле бою між холодом і жаром. Існує єдиний шлях повернути лід і полум’я у стан рівноваги — знищити суперника: диверсанти-джампери, генетика яких дозволяє переміщатися між паралельними світами, сходяться у смертельному поєдинку на вулицях земних міст.

У повісті «Родинне вогнище» письменник змальовує життя в маленькому селі Збараж, що оговтується після війни.

Повість «Земля» — вершина реалізму письменниці. Головний герой Івоніка Федорчук шанує та береже землю, тяжко працює на ній усе своє життя, плекаючи надію, що вона принесе щастя його синам. Але ж ця боротьба, яка роками точилася в його родині, призвела до трагедії, до братовбивства.

…Те, що я розповім вам, діялося давним-давно на Україні, у глухій глуші, і ще й досі по світові не рознеслося. Бабуся, що мені оповідала, упевняла, ніби у глуші є чимало чесних великих подій, все одно як пишних квіток. І оповідала бабуся, — а вона була давня сильно, прожила чимало на білому світі. «Чимало дечого побачила та чимало дечого зазнала, — оповідала вона, що нічого в світі не можна поставити врівень із цими порослими в глуші квітками. Ні з цими, що в глуші укриті, подіями. Віки йдуть, минають, — а все однаково пишні, свіжі квітки ваблять зір своєю розкішшю, а тихі, величні події любо заспокоюють і м’якшать серце людське».