Пошук

Метафізичний роман письменника «Прощання з осінню» (1927) не можна назвати книгою для всіх — це провісник літератури абсурду, позаяк замість людей героями тут виступають ідеї. Оболонкою роману слугує доля «зайвої людини» Атаназія Базакбаля — його життя летить під укіс: сексуальні надмірності, наркотики, дуелі та інші саморуйнації. З одного боку, він хапається за життя, з іншого ж — усіма силами прагне смерті. І смерть таки спіткала його...

Тепер слава про Полліанну поширилася далеко за межами Белдінґсвілла — про «гру в радість» дізнаються навіть у Бостоні.

Вони двоє — давні друзі.

Приводом для кожного есе в цьому циклі став якийсь конкретний і часто-густо банальний випадок — підслухана розмова, прочитана книжка, вчасно почута пісня, несмачний салат і смачна цукерка, генеральне прибирання, складання резюме і планів на рік, любовна зрада, вдала стрижка, нова зморшка.

«Готовий конкурувати»   — це книжка, до якої вам варто звернутися, якщо ви хочете створити виграшні стратегії, що зможуть згуртувати усю вашу компанію.

Роблячи доступними навіть найзагадковіші наукові ідеї, ця глибоко прониклива книжка пояснює, чому фізика важлива для кожного, і закликає всіх долучитися до захопливого пошуку істини у світі навколо нас.

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

Проста, на перший погляд, історія про патологоанатома-невдаху. Северина не цінують на роботі й мало платять, з особистим життям чоловіка відбувається щось незрозуміле, самооцінка на нулі. Тож перебуваючи практично на дні, він одразу ж хапається за можливість підзаробити. Так, пропозиція не зовсім легальна, так, навряд чи можна чекати чогось доброго від ринку трансплантації органів, але так спокусливо нарешті влаштувати собі забезпечене життя. Зрештою, Северин має забрати в уже мертвих людей якусь дрібничку, те, що їм і так не потрібно. Поки що у мертвих людей, поки що дрібничку.

У своїй книжці політолог-міжнародник Максим Яковлєв досліджує найрізноманітніші теорії змов та пояснює, як конспірологи бачать світ і за допомогою яких інструментів вони складають свої змовницькі мозаїки.

Це історія про гриби та їхню роль у житті нашої планети, бо якось уже так склалося, що на Землі неважко знайти місця зростання грибів – складніше знайти місце, де їх не існує. 

Гуляючи Києвом, легко впізнати численні локації, описані в поемах і романах початку ХХ століття. Десь змінилися номери помешкань, по-новому пофарбовані фасади, іноді інші назви вулиць, але якщо придивитися, то можна уявити, як у «Льоху мистецтв» на Городецького сиділи за одним столом Тичина й Курбас, трохи далі, в кабінеті Підмогильного, збирався чи не весь мистецький Київ, а в підвалі готелю «Континенталь» зустрічалися за кавою непримиренні аспанфути, символісти й спіралісти. Вечірнім Хрещатиком гуляли справжні «марсіани», і в Георгіївському провулку шукала нових обріїв таємнича мистецька теософська дев’ятка.

Нова книжка поезій Світлани Поваляєвої – складна комбінація етюдів із життя в тилу і на фронті. Війна, кохання, постійне чекання, надія, втрати. Степи й окопи, оманливий затишок дому та свист ракет над головою, захисники і вороги. Свої та чужі. Макабрична історія, яку ми проживаємо щодня. Час, який не обирали. Земля, за яку готові триматися до скону. Втрати, від яких зводить щелепу. «Війна — не звитяга, а просто життя, як є».

Роман-репортаж Максима Беспалова — це химерне поєднання реальних і вигаданих історій, що вибагливо переплітаються та складають єдиний візерунок, історію, що починається з першого кроку на Шляху святого Якова. «Я не знаю жодної людини, яка вийшла на Шлях святого Якова, аби просто прогулятися, — пише Максим. — На цій дорозі кожен щось шукає, проте шукає щось своє, особливе. Чи особливу. Чи особливого. Дехто справді знаходить».