Пошук

«Західний канон. Книги та вчення століть» (1994) — найвідоміша й, мабуть, найполемічніша книга Г. Блума, де він досліджує західну літературну традицію, зосереджуючись на творах двадцяти шести авторів (від Данте до Толстого, від Ґете до Бекета, від Дікінсон до Неруди), яких вважає найважливішими. Блум ставить у центр Західного канону Шекспіра, який став еталоном для письменників усіх часів — драматургів, поетів та прозаїків.

Джеймс Гібберд, американський журналіст, захоплений і натхненний тим, як знімали серіал «Гра престолів» за романами Джоржда Р.Р. Мартіна, запрошує читачів за лаштунки знімального процесу цього феноменального явища попкультури.

«Проти культурної амнезії» — нова книжка літературознавиці Віри Агеєвої, у якій вона досліджує роль пам’яті у формуванні національної ідентичності.

У виданні презентований величезний пласт українського галицького мудрослів’я (прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, примовки, «мудрування» тощо — більше 30 тис. зразків) з коментарями і поясненнями самого Івана Франка.

Військові та хмари» — не просто альбом робіт. Це своєрідний візуально-терапевтичний щоденник художниці, яка з 2014 року розповідає, що її підтримує, дає сили творити, надихає вірити в те, що в нас усе вийде. Зображувана нею війна багато в чому — фіксація і її особистісних емоцій та переживань, і тих, кого вона малює, оскільки багато робіт засновані на реальних історіях, фотографіях і відео. Техніка художниці — комп’ютерна графіка.

Книжка «Бути українською» — четверта й остання в серії, присвяченій українській мові.

«Історія американських традицій» складається з чотирьох частин, у яких автор розповідає нам про політичні традиції і національні свята США, про притаманні американцям традиції повсякденності, а також про історію вигаданих персонажів, які стали для світу уособленням Америки.

Збірка есеїв, в яких досліджуються культурні процеси України доби Незалежності, їх суголосність поступу цивілізованого світу.

Визначна праця Сергія Єфремова  «Історія українського письменства» охоплює  український літературний процес від найдавніших часів до початку 1920-х рр.

Збірка есеїв мистецького критика, куратора та публіциста Костянтина Дорошенка є переосмисленням його доробку з 1995 року.

У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки, з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.

Чотиритомне зібрання містить майже 600 поетичних творів 140 відомих японських поетес і поетів IV-XX ст. Вони ілюстровані гравюрами жанру укійо-е, створеними японськими художниками переважно за доби Едо (1603-1868) і пізніше.

Нова книжка Віри Агеєвої — це мандрівка літературним Києвом початку ХХ століття. Авторка покаже Київ очима авангардних художників, бунтівних емансипанток, богемних поетів, Київ, у якому жили й творили, попри все, що відбувалося довкола, Київ, який вистояв, уберігши свою історію та майбуття.

Усі, хто бодай побіжно цікавилися історією Києво-Руської держави, неодмінно звертали увагу на численні княжі знаки, найвідоміший із яких – тризуб Володимира Великого, що сьогодні є державним гербом України. Знаки руських князів, відомі з кінця IX ст., мали догеральдичне походження. У пізньому Середньовіччі (друга половина XIV — XV ст.) вони становитимуть основу руської геральдики. Коли ж відбулася інтеграція цих знаків у гербову систему Руси? Відколи княжі знаки почали зображувати в щитах і надавати їм сталого забарвлення, як і решті середньовічних гербів? Наскільки подібною є знакова система Руси Х—XIII ст. на знакові системи латинського Заходу й візантійського Сходу? І найголовніше — з якого часу в Руській землі можна простежити уживання найдавніших особових і родових гербів?

Кожен розділ цієї книги є уважним і неквапливим прочитанням якогось із відомих творів Шевченка («Кавказ», «Садок вишневий коло хати», «Мені тринадцятий минало», «Сон» «На панщині пшеницю жала…») із глибоким коментарем Володимира Діброви.

Її життя і творчість для більшості українців досі terra incognita, як і драматургія канонічної Лесі Українки, що співмірна із шедеврами Шекспіра.

Наша мова вміє давати відсіч ворогам і бути твердою крицею, однак для українського народу вона є передусім домом буття. Українська — це мова любові, ніжності й підтримки в тяжку мить. І саме зараз вона потрібна нам як ніколи. Книжка «Перемагати українською» — це також про плекання українського слова й прагнення берегти його попри вс

Захоплююча, написана на нашій шкірі історія, з якою варто ознайомитися!

У цій книжці зібрано яскраві та влучні фразеологізми, що описують зовнішність людини, її характер, стосунки з родичами й не родичами, а також її місце у світі й сам світ. Крім естетичного задоволення від самих висловів та ілюстрацій, читач зможе дізнатися про джерела, історичне підґрунтя й принципи формування української фразеології.

У своїй новій книжці етнологиня Ірина Ігнатенко розповідає історію інтимних стосунків в українських традиціях. Яких чоловіків і жінок українці вважали красивими та бажаними, як знайомилися й до яких засобів «зваблення» вдавалися? У що одягалися наші прапрабабусі та як календар релігійних свят впливав на розклад гігієнічних процедур і секс? Які обмеження на інтимні стосунки були навіть у шлюбі? Чому замовчували зради та як по розбитих горщиках визначали майбутню кількість дітей? 

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

Мова — це не просто сукупність слів, що зберігаються в словниках, і не довільний набір значень. Мова — це спосіб мислення й відображення дійсності, це картина світу, яку почали малювати наші далекі пращури й продовжать довершувати наші далекі нащадки. Ми теж беремо безпосередню участь у її творенні, постійно доповнюючи та вдосконалюючи тло й сюжет. Наша мовна картина демонструє те, яким ми бачимо світ. А бачимо ми його українською.

У книжці подано сучасний філософсько-теоретичний виклад етнодержавознавства, висвітлено взаємозв’язок етносу з рідною землею, рідною мовою та рідною духовно-культурною спадщиною.

Книжка вводить читача у світоглядний всесвіт давньої України, знайомить із звичаєвою та матеріальною культурою нашого народу, що зароджувалась і відроджувалась з покоління в покоління під дахом «солом’яного храму», яким була українська хата. Автор розглядає скарби народної культури не як архаїчний спадок, а як генетичне джерело духовної пам’яті і сили для наступних поколінь. Україна — не зовні, вона — в кожному з нас. Для найширшого кола читачів.

«Історія еротизму» (1951) – сміливий погляд дослідника, пророка сексуальної революції на еротичне в людській природі, трансгресію, порушення заборон, їх вплив на культуру й історію людства.

Більшість музичних продюсерів відомі особливим звучанням. Рік Рубін, найвпливовіший продюсер останніх 20 років за версією MTV й один зі 100 найвпливовіших людей світу за рейтингом Times, прославився іншим: умінням створити простір, у якому митці різних жанрів і стилів можуть усвідомити, ким вони є насправді і що вони можуть запропонувати світові.

У статтях збірника йдеться про походження й історичний розвиток української мови, висвітлюються питання про її структуру, логіку й закономірності побудови, про зв’язок мови з мисленням, про роль письменників, зокрема Тараса Шевченка, в її збагаченні й утвердженні. Дано деякі рекомендації щодо вивчення рідної мови в школі. Через етимологію знакомитих для українців назв та імен розкрито її заглибленість у давнину.

Книжка «Чути українською» не змушуватиме вас учити правила чи зубрити мовні закони. Це вже робила колись ваша вчителька української мови та літератури. Завдання книжки — пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще — чому наша абетка майже досконала. І, звісно, переконати вас, що українська мова — це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.

«За відродження людини» — збірка есеїв, присвячених формуванню українського національного характеру й, одночасно, проблемам літератури, мистецтва, політології, етнопсихології.

Книжка етнологині Олени Боряк присвячена унікальній постаті в історії української традиційної культури — сільській бабі-повитусі. Повитуха, або родопомічниця, не лише  допомагала провести пологи та подбати про жінку і дитину, а й навіть віщувала долю новонароджених та отримувала від священника імʼя для малечі. Така традиція в українських селах зберігалась аж донедавна.

Авторка аналізує пострадянський культурний транзит, ресентимент і міжгенераційну пам’ять, розглядає «останнє радянське покоління», яке відвойовує право на національну історію, та аналізує покоління Незалежності як культурний архетип.

Хвильовий пізно вночі любив кататися на ковзанці, а тоді йшов писати. Йогансен, галасливий і життєрадісний, мав двох великих собацюр та обожнював полювання. Підмогильний, тихий і скромний, мав велосипед «Україна», на якому давав покататись, але завжди нагадував, аби його повернули й не зламали.

Автор словника намагається хоча б частково відновити Веди, які, як свідчить Велесова Книга, були в нас украдені.

Мова ненависті — річ погана, але під час війни — цілком добра й навіть необхідна. Як ми називаємо ворога? За якими мовленнєвими особливостями легко його розпізнаємо? Чи вміємо ми воювати словом? Чи достатньою є наша русофобія? Авторка книжки «Перемагати україн­ською» намагається розібратися з усіма цими питаннями й доводить, що воювати мовою так само важливо, як і безпосередньо на полі бою.