Метою написання «Хроніки Іловайської трагедії» було прагнення автора зберегти і оприлюднити правдиву картину Іловайської операції в тому вигляді, в якому вона залишилися в пам’яті її учасників.
У цій книжці автор окидає життя та творчість Кирила і Мефодія іронічним поглядом (сміх — не гріх, навіть коли йдеться про святих і рівноапостольних). І хоча писемність от-от уже мала би з’явитися в повсякденному житті словʼян, але саме брати радикально вплинули на те, як і коли її було впроваджено.
Якого б походження Велесова Книга не була, просто відхрещуватися від неї, мовляв "не было, нет и быть не может", українські науковці не мають права, бо ця книга існує як літературний факт, і тут нічого не вдієш.
Автор зосереджується на тому, як українські інтелектуали і науковці після здобуття незалежності переосмислювали такі базові категорії, як нація, пам’ять, національна історія, перехідна справедливість.
