Класична українська проза

Велегранна спадщина Івана Франка — всебічно обдарованого письменника-мислителя, життєтворчість якого становить цілу епоху в культурній та політичній історії України, — належить до золотого фонду світової літератури.

«На першому місці — гідність та честь»

У повісті «Родинне вогнище» письменник змальовує життя в маленькому селі Збараж, що оговтується після війни.

У романі «Лепрозорій» автор викладає близькі йому принципи конкордизму як способу порятунку людства, яке, на його думку, страждає духовною проказою та перетворило Землю на лепрозорій.

Трилогія Ірини Вільде — це тексти про складність адаптації дівчинки до дорослого світу, до вимог, цінностей і незрідка подвійної моралі початку ХХ століття. Навіть власний дім стає місцем психологічних травм та сексуального насилля. Вже там героїня Вільде почувається пришпиленим метеликом, барвистою, святково вбраною істотою, котрою милуються поціновувачі колекції. Тринадцятилітня дівчинка існує насамперед для того, щоб їм подобатися, розважати. Школа і суспільне життя тільки підсилюють відчуття задухи для дівчини.

Події у романі «Таємний посол» розпочинаються 1676 року, напередодні війни з турками. Арсен Звенигора, безстрашний розвідник, козак-відчайдух, вирушає до Туреччини із секретним дорученням кошового отамана Сірка. На «таємного посла» на кожному кроці чекають численні небезпеки й карколомні пригоди: полон, втеча з рабства. Але знання турецької мови, кмітливість, вправне володіння зброєю, а також вірні побратими допомагають йому вибратися з будь-якої халепи.

«Тисячолітній Миколай» — науково-фантастичний роман про чоловіка, який прожив більше десяти століть. Був дружинником князя Володимира, їздив до Візантії, звідки привіз на Русь нову віру. З посольством Богдана Хмельницького Миколай Несміяновський їздив до Москви. Пережив Голодомор 1932–1933 рр., лейтенантом пройшов кривавими дорогами Другої світової війни, а у мирний час став ученим-агрономом.

В історичному романі «Четвертий вимір» ідеться про середину ХІХ століття, коли українська зброя мовчала, незалежність було втрачено, але молоді митці й інтелектуали заснували таємну політичну організацію, що ставила за мету відродження України. В центрі сюжету — життя українського математика, юриста і громадського діяча Миколи Гулака, який разом з Миколою Костомаровим заснував Кирило-Мефодіївське братство. Після арешту він, на відміну від Костомарова, відмовився засудити свою просвітницьку роботу й три роки провів у засланні в одиночній камері Шліссельбурзької фортеці в Петербурзі.

Повість «Тарас Шевченко» Гната Хоткевича (літературний псевдонім — Гнат Галайда; 1877–1938) є невеликою частиною великого роману-тетралогії. Вона описує тяжкі дитячі й юнацькі роки Тараса Шевченка та як наперекір усьому найбрутальнішому в житті, в поета розвивається могутня жадоба до творчості. Коли книга була готова до друку, письменника заарештували і стратили. Збереглася лише частина рукопису, за яким і публікується ця повість.

Анатолій Дімаров (1922–2014) написав «Міські історії» у роки своєї творчої зрілості. Проте не тільки досвідченість автора сприяла тому, що  вони посіли незаперечне місце серед знакових творів його чималенького доробку й набули популярності в читачів.

Дії його роману «Юлія, або Запрошення до самовбивства» відбуваються в Ташкенті під час великої війни. Роман покохав Юлію, вона — його Джульєтта, жінка його долі. Вона начебто померла від тифу, або просто пропала, та він шукає її усе життя. А тепер і для Романа настав час виборювати у долі своє кохання. «Брухт» — один із останніх творів майстра. Молодий учений Совинський, розум якого бунтував проти прагматизму та технократії ХХ ст., з легкістю погоджується провернути аферу в Німеччині.

Цей роман  —  зріз епохи початку XX століття. Моменту, коли ламався патріархальний світ. Метафорою занепаду старого ладу якраз і стає руйнування родинного гнізда, дому, який вважали незрушною фортецею.

«Перехресні стежки» — один з найвідоміших творів Івана Франка. Цей текст — уміле поєднання детективної історії та суспільно-політичного роману.

У збірці «Сільські історії» ідеться про життя та долі людей двох сіл на Полтавщині: Рогозівки під час Другої світової війни та Малого Тікача в повоєнні роки. Її було засновано збіркою оповідань «Зінське щеня», що народжувалися на полтавському хуторі. Мешканці цих сіл «поріднилися» з більшістю людських достоїнств і вад, зігріваючи та караючи ними не лише сусідів, а й самих себе.

Роман «З-під Полтави до Бендер» завершує цикл Богдана Лепкого про гетьмана Івана Мазепу. У ньому розповідається про події після Полтавської битви та про те, як склалися долі головних героїв епопеї. У видавництві «Фоліо» уже вийшли друком попередні романи циклу — «Мотря», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава».

В історико-документальному та автобіографічному романі Ю. Горліс-Горського «Холодний Яр» ідеться про маловідомі широкому загалу буремні події, які в 1918–1922 рр. відбувались на Чигиринщині, у Холодноярській Республіці, де Ю. Горліс-Горський був осавулом 1-го куреня полку гайдамаків. 

«Полтава» — четвертий роман циклу. У ньому докладно розповідається не лише про Полтавську битву, наслідки якої стали фатальними для українців, а й про драматичні події, що передували їй. Автор також з документальною точністю описує багатьох історичних осіб, які своїми діями намагалися або прислужитися Україні, або продати її за «млинок і ставок».

«Первоміст» — третій роман класика про Київську Русь, коли за наказом Володимира Мономаха збудували міст через Дніпро. Події твору розгортаються навколо нього і людей, які міст стерегли та доглядали. «Євпраксія» — четвертий історичний роман автора з часів Київської Русі, що розповідає про трагічну долю княжни Євпраксії Всеволодівни, яка зуміла позбавити престолу могутнього німецького імператора.

До видання увійшли кращі твори талановитого українського письменника, блискучого новеліста, послідовника І. Франка, майстра слова Михайла Коцюбинського (1864—1913) — «Fata morgana», «Тіні забутих предків», «Коні не винні», «Intermezzo», «Сміх» та ін. Невеликі за обсягом, проте психологічно напружені твори, в яких письменник зобразив живі й правдиві образи, належать до найвищих досягнень української класичної прози.