Мистецтво та культура

«Західний канон. Книги та вчення століть» (1994) — найвідоміша й, мабуть, найполемічніша книга Г. Блума, де він досліджує західну літературну традицію, зосереджуючись на творах двадцяти шести авторів (від Данте до Толстого, від Ґете до Бекета, від Дікінсон до Неруди), яких вважає найважливішими. Блум ставить у центр Західного канону Шекспіра, який став еталоном для письменників усіх часів — драматургів, поетів та прозаїків.

Джеймс Гібберд, американський журналіст, захоплений і натхненний тим, як знімали серіал «Гра престолів» за романами Джоржда Р.Р. Мартіна, запрошує читачів за лаштунки знімального процесу цього феноменального явища попкультури.

«Проти культурної амнезії» — нова книжка літературознавиці Віри Агеєвої, у якій вона досліджує роль пам’яті у формуванні національної ідентичності.

У виданні презентований величезний пласт українського галицького мудрослів’я (прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, примовки, «мудрування» тощо — більше 30 тис. зразків) з коментарями і поясненнями самого Івана Франка.

У цій книжці автор розмірковує про природу перекладу як інтелектуального виклику, мистецтва інтерпретації та філософського пошуку відповідності між мовами. Спираючись на власний досвід, він аналізує глибинні семантичні, культурні та стилістичні розбіжності, з якими доводиться стикатися перекладачам. У. Еко порівнює переклади художньої літератури, наукових текстів, релігійних трактатів і навіть коміксів та ставить провокативні запитання: чи можливий «ідеальний» переклад; чи можна передати гру слів або тонкий натяк іншою мовою без втрат? «Сказати майже те саме» — це подорож у світ мов, сенсів і культур, яка буде цікавою не лише перекладачам, а й усім, хто замислюється над точністю висловлення, межами розуміння та сутністю комунікації.

Збірка есеїв мистецького критика, куратора та публіциста Костянтина Дорошенка є переосмисленням його доробку з 1995 року.

Чотиритомне зібрання містить майже 600 поетичних творів 140 відомих японських поетес і поетів IV-XX ст. Вони ілюстровані гравюрами жанру укійо-е, створеними японськими художниками переважно за доби Едо (1603-1868) і пізніше.

Військові та хмари» — не просто альбом робіт. Це своєрідний візуально-терапевтичний щоденник художниці, яка з 2014 року розповідає, що її підтримує, дає сили творити, надихає вірити в те, що в нас усе вийде. Зображувана нею війна багато в чому — фіксація і її особистісних емоцій та переживань, і тих, кого вона малює, оскільки багато робіт засновані на реальних історіях, фотографіях і відео. Техніка художниці — комп’ютерна графіка.

Берклі, Каліфорнія, осінь 1980 року. На піку своєї письменницької кар’єри і після багатьох відмов Хуліо Кортасар врешті погоджується прочитати двомісячний курс лекцій у Сполучених Штатах. Як і варто було сподіватися, ці лекції виявилися аж ніяк не дидактичними, то були радше розмови про літературу, про його власний досвід письменника. Тематика цих лекцій дуже багатогранна: аспекти фантастичного оповідання, музичність, гумор, еротизм та ігрове в літературі, фантазія і реалізм, соціальна література і мовні пастки.  Кортасар, уже в тому віці, коли підводять підсумки, розповідає про свій шлях письменника й аналізує власну творчість: як з’явилися хронопи й такі неперевершені оповідання, як «Ніч горілиць» чи «Продовженість парків»; у чому суть роману «Гра в класи» та як він писався тощо. Той, хто прочитає скрупульозну і точну розшифровку тринадцяти годин магнітофонних записів, побачить, що Кортасар неписаний недалеко втік від Кортасара писаного: така сама майстерність, фантазія,  начитаність та інтелектуальна чесніть.

«Історія американських традицій» складається з чотирьох частин, у яких автор розповідає нам про політичні традиції і національні свята США, про притаманні американцям традиції повсякденності, а також про історію вигаданих персонажів, які стали для світу уособленням Америки.

Збірка есеїв, в яких досліджуються культурні процеси України доби Незалежності, їх суголосність поступу цивілізованого світу.

Визначна праця Сергія Єфремова  «Історія українського письменства» охоплює  український літературний процес від найдавніших часів до початку 1920-х рр.

У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки, з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.

Усі, хто бодай побіжно цікавилися історією Києво-Руської держави, неодмінно звертали увагу на численні княжі знаки, найвідоміший із яких – тризуб Володимира Великого, що сьогодні є державним гербом України. Знаки руських князів, відомі з кінця IX ст., мали догеральдичне походження. У пізньому Середньовіччі (друга половина XIV — XV ст.) вони становитимуть основу руської геральдики. Коли ж відбулася інтеграція цих знаків у гербову систему Руси? Відколи княжі знаки почали зображувати в щитах і надавати їм сталого забарвлення, як і решті середньовічних гербів? Наскільки подібною є знакова система Руси Х—XIII ст. на знакові системи латинського Заходу й візантійського Сходу? І найголовніше — з якого часу в Руській землі можна простежити уживання найдавніших особових і родових гербів?

Американський соціолог Клод С. Фішер, спираючись на значну кількість історичних праць, а у випадку ХХ століття – також на численні соціологічні опитування, досліджує культуру й характер американців від колоніальної доби до початку ХХІ століття.

Кожен розділ цієї книги є уважним і неквапливим прочитанням якогось із відомих творів Шевченка («Кавказ», «Садок вишневий коло хати», «Мені тринадцятий минало», «Сон» «На панщині пшеницю жала…») із глибоким коментарем Володимира Діброви.

Книжка «Бути українською» — четверта й остання в серії, присвяченій українській мові.

Її життя і творчість для більшості українців досі terra incognita, як і драматургія канонічної Лесі Українки, що співмірна із шедеврами Шекспіра.

Захоплююча, написана на нашій шкірі історія, з якою варто ознайомитися!

Приголомшлива історія життя й творчості, або життєтворчості Сюзан Зонтаґ, яка змінила культуру ХХ століття.

У цій книжці зібрано яскраві та влучні фразеологізми, що описують зовнішність людини, її характер, стосунки з родичами й не родичами, а також її місце у світі й сам світ. Крім естетичного задоволення від самих висловів та ілюстрацій, читач зможе дізнатися про джерела, історичне підґрунтя й принципи формування української фразеології.

У своїй новій книжці етнологиня Ірина Ігнатенко розповідає історію інтимних стосунків в українських традиціях. Яких чоловіків і жінок українці вважали красивими та бажаними, як знайомилися й до яких засобів «зваблення» вдавалися? У що одягалися наші прапрабабусі та як календар релігійних свят впливав на розклад гігієнічних процедур і секс? Які обмеження на інтимні стосунки були навіть у шлюбі? Чому замовчували зради та як по розбитих горщиках визначали майбутню кількість дітей? 

Книжка Барбари Фінкен «Елегантність» – роздум про невловиму сутність витонченості, що пронизує саму тканину існування. Авторка, немов досвідчений фланер, веде нас крізь лабіринти історії та культури, розкриваючи численні грані елегантності: від манер, що творять людину, до мистецтва подобатися та здатності до безтурботного співжиття. Перед нами постає галерея образів – від арбітра вишуканості Петронія до авангардного модельєра Йодзі Ямамото. Замальовки Фінкен є не лише екскурсом в історію моди та етикету, а й глибоким філософським дослідженням того, що робить людину істинно привабливою, життєрадісною та здатною знаходити щастя попри життєві негаразди. Фінкен переконливо доводить, що елегантність – зовсім не про показну розкіш, а про внутрішню гармонію, «елегантність серця», що дозволяє нам залишатися привітними та відкритими у світі, де панує прагматизм.

Мова ненависті — річ погана, але під час війни — цілком добра й навіть необхідна. Як ми називаємо ворога? За якими мовленнєвими особливостями легко його розпізнаємо? Чи вміємо ми воювати словом? Чи достатньою є наша русофобія? Авторка книжки «Перемагати україн­ською» намагається розібратися з усіма цими питаннями й доводить, що воювати мовою так само важливо, як і безпосередньо на полі бою.

Прокинувшись після довгого сну, середньовічна європейська наука відкрила для себе широкі обрії давньогрецької наукової думки і першим серед найвеличніших учених античності проголосила Арістотеля.

Книжка вводить читача у світоглядний всесвіт давньої України, знайомить із звичаєвою та матеріальною культурою нашого народу, що зароджувалась і відроджувалась з покоління в покоління під дахом «солом’яного храму», яким була українська хата. Автор розглядає скарби народної культури не як архаїчний спадок, а як генетичне джерело духовної пам’яті і сили для наступних поколінь. Україна — не зовні, вона — в кожному з нас. Для найширшого кола читачів.

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

Чотиритомне зібрання містить майже 600 поетичних творів 140 відомих японських поетес і поетів IV-XX ст. Вони ілюстровані гравюрами жанру укійо-е, створеними японськими художниками переважно за доби Едо (1603-1868) і пізніше. Таке поєднання шедеврів японської класичної поезії з кращими зразками національного виду живопису, яким є жанр укійо-е (дослівно: «картини тлінного світу»), має в культурі Японії давнє коріння. Однак в українській культурній традиції трапляється зрідка, що робить це зібрання унікальним явищем сучасного вітчизняного книговидання.

Ідея цієї книжки народилася в Євгенії Кононенко, письменниці і дослідниці культури, після прочитання «Приватної книгозбірні» Борхеса, де висловлені думки великого мислителя про найславетніші літературні шедеври.

Книжка «Чути українською» не змушуватиме вас учити правила чи зубрити мовні закони. Це вже робила колись ваша вчителька української мови та літератури. Завдання книжки — пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще — чому наша абетка майже досконала. І, звісно, переконати вас, що українська мова — це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.

«За відродження людини» — збірка есеїв, присвячених формуванню українського національного характеру й, одночасно, проблемам літератури, мистецтва, політології, етнопсихології.

Книжка етнологині Олени Боряк присвячена унікальній постаті в історії української традиційної культури — сільській бабі-повитусі. Повитуха, або родопомічниця, не лише  допомагала провести пологи та подбати про жінку і дитину, а й навіть віщувала долю новонароджених та отримувала від священника імʼя для малечі. Така традиція в українських селах зберігалась аж донедавна.

Авторка аналізує пострадянський культурний транзит, ресентимент і міжгенераційну пам’ять, розглядає «останнє радянське покоління», яке відвойовує право на національну історію, та аналізує покоління Незалежності як культурний архетип.