Мистецтво та культура

Джеймс Гібберд, американський журналіст, захоплений і натхненний тим, як знімали серіал «Гра престолів» за романами Джоржда Р.Р. Мартіна, запрошує читачів за лаштунки знімального процесу цього феноменального явища попкультури.

«Західний канон. Книги та вчення століть» (1994) — найвідоміша й, мабуть, найполемічніша книга Г. Блума, де він досліджує західну літературну традицію, зосереджуючись на творах двадцяти шести авторів (від Данте до Толстого, від Ґете до Бекета, від Дікінсон до Неруди), яких вважає найважливішими. Блум ставить у центр Західного канону Шекспіра, який став еталоном для письменників усіх часів — драматургів, поетів та прозаїків.

Усі, хто бодай побіжно цікавилися історією Києво-Руської держави, неодмінно звертали увагу на численні княжі знаки, найвідоміший із яких – тризуб Володимира Великого, що сьогодні є державним гербом України. Знаки руських князів, відомі з кінця IX ст., мали догеральдичне походження. У пізньому Середньовіччі (друга половина XIV — XV ст.) вони становитимуть основу руської геральдики. Коли ж відбулася інтеграція цих знаків у гербову систему Руси? Відколи княжі знаки почали зображувати в щитах і надавати їм сталого забарвлення, як і решті середньовічних гербів? Наскільки подібною є знакова система Руси Х—XIII ст. на знакові системи латинського Заходу й візантійського Сходу? І найголовніше — з якого часу в Руській землі можна простежити уживання найдавніших особових і родових гербів?

Книжка «Бути українською» — четверта й остання в серії, присвяченій українській мові.

«Історія американських традицій» складається з чотирьох частин, у яких автор розповідає нам про політичні традиції і національні свята США, про притаманні американцям традиції повсякденності, а також про історію вигаданих персонажів, які стали для світу уособленням Америки.

Збірка есеїв, в яких досліджуються культурні процеси України доби Незалежності, їх суголосність поступу цивілізованого світу.

У своїй новій книжці етнологиня Ірина Ігнатенко розповідає історію інтимних стосунків в українських традиціях. Яких чоловіків і жінок українці вважали красивими та бажаними, як знайомилися й до яких засобів «зваблення» вдавалися? У що одягалися наші прапрабабусі та як календар релігійних свят впливав на розклад гігієнічних процедур і секс? Які обмеження на інтимні стосунки були навіть у шлюбі? Чому замовчували зради та як по розбитих горщиках визначали майбутню кількість дітей? 

Збірка есеїв мистецького критика, куратора та публіциста Костянтина Дорошенка є переосмисленням його доробку з 1995 року.

У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки, з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.

Американський соціолог Клод С. Фішер, спираючись на значну кількість історичних праць, а у випадку ХХ століття – також на численні соціологічні опитування, досліджує культуру й характер американців від колоніальної доби до початку ХХІ століття.

Це книжка про історію книжок — винахід перших людських цивілізацій.

Захоплююча, написана на нашій шкірі історія, з якою варто ознайомитися!

Приголомшлива історія життя й творчості, або життєтворчості Сюзан Зонтаґ, яка змінила культуру ХХ століття.

У цій книжці зібрано яскраві та влучні фразеологізми, що описують зовнішність людини, її характер, стосунки з родичами й не родичами, а також її місце у світі й сам світ. Крім естетичного задоволення від самих висловів та ілюстрацій, читач зможе дізнатися про джерела, історичне підґрунтя й принципи формування української фразеології.

У виданні презентований величезний пласт українського галицького мудрослів’я (прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, примовки, «мудрування» тощо — більше 30 тис. зразків) з коментарями і поясненнями самого Івана Франка.

У цій книзі відомого етнолога, доктора філософських наук Галини Лозко подано змістовну інформацію про походження українців, їхню духовну культуру, господарство, побут, родину.

Том «Епоха Відродження. Література і театр. Образотворче мистецтво. Музика» охоплює період так званого Чинквеченто, тобто висвітлює події, що відбувалися в різних царинах європейської цивілізації протягом XVІ століття.

Авторка аналізує пострадянський культурний транзит, ресентимент і міжгенераційну пам’ять, розглядає «останнє радянське покоління», яке відвойовує право на національну історію, та аналізує покоління Незалежності як культурний архетип.

Чимало митців, які вважали себе українцями, народились і працювали на території України, нині відомі у світі як представники російської чи європейської культури.

Мова — це не просто сукупність слів, що зберігаються в словниках, і не довільний набір значень. Мова — це спосіб мислення й відображення дійсності, це картина світу, яку почали малювати наші далекі пращури й продовжать довершувати наші далекі нащадки. Ми теж беремо безпосередню участь у її творенні, постійно доповнюючи та вдосконалюючи тло й сюжет. Наша мовна картина демонструє те, яким ми бачимо світ. А бачимо ми його українською.

У дослідженні зроблено спробу поглянути на творчість Миколи Вінграновського під новим кутом зору, який раніше комплексно не залучали для інтерпретації цього корпусу текстів, а саме в площині міфопоетики.

Книжка вводить читача у світоглядний всесвіт давньої України, знайомить із звичаєвою та матеріальною культурою нашого народу, що зароджувалась і відроджувалась з покоління в покоління під дахом «солом’яного храму», яким була українська хата. Автор розглядає скарби народної культури не як архаїчний спадок, а як генетичне джерело духовної пам’яті і сили для наступних поколінь. Україна — не зовні, вона — в кожному з нас. Для найширшого кола читачів.

Чотиритомне зібрання містить майже 600 поетичних творів 140 відомих японських поетес і поетів IV-XX ст. Вони ілюстровані гравюрами жанру укійо-е, створеними японськими художниками переважно за доби Едо (1603-1868) і пізніше.

Автор книги пропонує по-новому глянути на розвиток геральдики у країнах християнського Сходу, шукає відповіді на питання: постали ці ранньогеральдичні пам’ятки під впливом Заходу чи розвинулися на місцевому ґрунті? Із якого часу можна простежи_ти їх існування? Чи становили вони певну систему, подібну до західної геральдики? Іншими словами — відколи зображення щитів на християнському Сході, й передусім у Візантії, набувають геральдичного характеру? У чому були подібні й чим різнилися знакові системи ромейського Сходу та латинського Заходу?