Художня література

Роман «Недуга» показує життя київської інтелігенції та мистецьких кіл 1920-х. Головний герой роману — директор заводу Іван Орловець. Його життя ідеально впорядковане та раціональне: робота, дім, родина, а попереду систематичне будівництво «світлого післяреволюційного майбутнього». Однак, попри позірну стабільність та систематичність, ця конструкція дуже хистка. Одного вечора в опері, куди його затягують друзі, він бачить відому співачку Ірину Завадську. Ця зустріч перевертає життя героя і ставить перед ним питання: якщо нова доба така прекрасна, то чому людина живе сірим, убогим і нещасним життям? У своєму тексті Євген Плужник розглядає «недугу» того покоління: розрив між ідеалом і дійсністю. «Як же можу я будувати для всіх щось прекрасне, коли не стає мені снаги чи волі створити щось бодай пристойне для самого себе», — каже головний герой.

Містичний український нуар

Літній вечір, дорога в Альпах, автобус їде на значній швидкості. У ньому вихователька і четверо підлітків-інклюзивників: нетямуща Поліна, яка бавиться з плюшевим песиком, вважаючи, що він живий і може нажбурити їй на сукню, хтивий мрійник Б’єро, який не оминає жодної дівиці-молодиці, хворобливо запальний шанувальник музики Гун. І нарешті Люк, який добряче непокоїться й панікує через міністра.

Маленька п’єса піднімає важливі питання життєвого вибору і мужності маленьких та великих кроків, якої вимагає від нас доля.

…Робота за фахом вимагає від головного героя книги – Андрія постійно балансуваи між обережністю та ризиком. І він робить це майстерно. Та коли доля підкидає незаплановані повороти, професійні стереотипи нерідко спрацьовують у житті. І тоді перед ним постає дилема – кинутися сторч головою за примарним коханням, яке готове зникнути, наче поїзд у далині, чи звернутися до розуму… Друге – надійніше. Але тоді з’являється інша небезпека – ніколи не потрапити на станцію із назвою «Щастя»…

За псевдодокументальністю й алюзіями цього метатексту ховаються загадки історії, глибокі знання про людство, його богів й кумирів, видимі й невидимі світи.

О, Львове... Твої вулички мовби виткані з гірко-солодкого аромату шоколаду. Бруківка твоя ховає стукіт витончених жіночих мештиків, що відлунюють стукотом серця закоханого чоловіка.

«Без вини винний» —  продовження психологічного трилеру-детективу «Він знає, коли ти помреш». І нова історія не менш заплутана...

«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.