Класична українська проза

Родини Палійчуків і Гутенюків здавна ворогували. І чи то так сплелася доля, мов тонкі та плутані гірські стежки, чи то бавилися давні лісові духи, але малий Іван Палійчук закохався в Марічку, двадцяту дитину в родині Гутенюків. Ще тоді, під час їхньої першої зустрічі, щось знали карпатські зорі, щось відчувала сумна та тужлива музика флояри. Віщували долю двох закоханих, чиєму коханню судилося стати вічним. Та чи щасливим?..

До видання увійшли кращі твори талановитого українського письменника, блискучого новеліста, послідовника І. Франка, майстра слова Михайла Коцюбинського (1864—1913) — «Fata morgana», «Тіні забутих предків», «Коні не винні», «Intermezzo», «Сміх» та ін. Невеликі за обсягом, проте психологічно напружені твори, в яких письменник зобразив живі й правдиві образи, належать до найвищих досягнень української класичної прози.

Трилогія «Волинь» Уласа Самчука — художній літопис української історії XX століття. 

Юрій Іванович Яновський (1902–1954) — український прозаїк, поет, драматург, журналіст, редактор і сценарист, літературний доробок якого представлено творами різних жанрів. До збірки ввійшли оповідання, есеї та сценарій, які в неоромантичній манері висвітлюють події громадянської та Другої світової війн в Україні, а також міжвоєнного й повоєнного періодів.

На хутір Хмарище до старого Череваня приїздять шановані гості — молодий козак Петро Шраменко та його уславлений батько. У Череванів є красуня-донька Леся. Та рано думати про заручини, коли в країні — Руїна і гетьмани запекло змагаються за право володіння булавою великого Богдана Хмельницького. А тим часом красуню Лесю викрадає шибайголова Кирило Тур. І тільки Петро може врятувати кохану…

Автор зображує події 1654 року під час національно-визвольної війни українського народу.

Готична проза в Україні виникла на основі народної міфології й давньої української літератури.

Гнат Хоткевич (псевдонім — Гнат Галайда; 1877–1938) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець. Жертва сталінського терору. Його цикл оповідань «Життєві аналогії» має розділи, кожен із яких складається зі «зооморфної» й «антропоморфної» частин. «Зооморфна» задає тональність, загальні образи та проблематику і за своєю манерою нагадує притчу на основі життя тварин. «Антропоморфна» є віддзеркаленням першої ситуації, але перенесеною у площину людських проблем і характерів, суті існування людини. Так письменник провадить читача до своїх основних модерних світоглядних позицій.

Ніжна душею бунтарка, яка жила на зламі епох, країн і світів. Майстерна мисткиня, яка словами малювала чарівні пейзажі й влучні психологічні портрети. Це Ольга Кобилянська — письменниця, яка підписувала твори власним ім’ям за часів, коли її колеги ховалися за псевдонімами.

Чергове видання творів Ю. М. Косача містить роман «Чортівська скеля» та повість «Дивимось в очі смерті», у яких автор звертається до подій, які мають подекуди автобіографічний характер і пов’язані з діяльністю українського підпільного спротиву польській політиці пацифікації та денацифікації західних українських земель у період між двома світовими війнами, що недостатньо висвітлено в українській історіографії.

До видання ввійшов нарис життя та творчості письменника («“Чарівна Україна” Юрія Косача у європейському вимірі»), а також його довоєнна проза — збірки «Чорна пані», «Чарівна Україна», «Чад», «Клубок Аріядни», «Тринадцята чота», оповідання «Глухівська пані», у яких відтворено історію «чарівної України» ХІІ–ХХ століть у драматичних перебігах життєвих доль її окремих персонажів.

Події історичної повісті «Предок» (1937) відбуваються на початку XVI століття.

До збірки ввійшли твори «Салдацький патрет», «Мертвецький великдень», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» та інші.

У збірці: «Аліна й Костомаров» — романізована історія кохання М. Костомарова і А. Крагельської, яким на шляху до щастя довелося витримати непрості повороти долі;

У повісті «Родинне вогнище» письменник змальовує життя в маленькому селі Збараж, що оговтується після війни.

Іван Карпенко-Карий (1845—1907) — видатний український драматург, якого І. Франко назвав «одним із батьків новочасного українського театру». Драматична майстерність Карпенка-Карого дозволяла йому з великим успіхом виступати в усіх класичних жанрах. Та найвищого рівня він досяг у комедії, що була справ­ж­ньою творчою стихією митця. Найкращі драми і комедії Карпенка-Карого — «Безталанна», «Сава Чалий», «Мартин Боруля», «Сто тисяч» і «Хазяїн» — не втратили своєї цінності й сьогодні, були і залишаються гордістю національної театральної культури.

…Те, що я розповім вам, діялося давним-давно на Україні, у глухій глуші, і ще й досі по світові не рознеслося. Бабуся, що мені оповідала, упевняла, ніби у глуші є чимало чесних великих подій, все одно як пишних квіток. І оповідала бабуся, — а вона була давня сильно, прожила чимало на білому світі. «Чимало дечого побачила та чимало дечого зазнала, — оповідала вона, що нічого в світі не можна поставити врівень із цими порослими в глуші квітками. Ні з цими, що в глуші укриті, подіями. Віки йдуть, минають, — а все однаково пишні, свіжі квітки ваблять зір своєю розкішшю, а тихі, величні події любо заспокоюють і м’якшать серце людське».

Яків Слуква, головний герой роману «Зона особливої охорони», працює у засекреченому об'єкті «Урал-47». Понад 40 років він, захований від світу, присвятив своє життя створенню атомної бомби. Тут, у зоні особливої охорони, зачумленому ядерному місті, померли його діти, дружина, померла його душа. 1991 року до Якова приїжджає з Києва тяжкохворий брат Прокіп, щоб побачитися перед смертю. Вони вирішують зробити «смертельну» рокіровку. І в Київ під ім’ям свого нещодавно померлого брата повертається  засекречений академік Яків Слуква. Нарешті він вирвався на волю, навіть не підозрюючи, що на нього вже полюють іноземні розвідки…

Перед нами — завершальна частина сімейної саги «Сестри Річинські». У центрі сюжету — п’ять сестер, які після смерті батька-священника опиняються сам на сам з реальним життям, поза звичним побутом, на такому хиткому містку між минулим і непевним майбутнім, де в усьому доводиться робити складний вибір.  

«Щастя» — збірка, у якій вміщено твори українських класикинь межі ХІХ–ХХ століть і яка продовжує серію «Жінки пишуть». Відомі й менш знані авторки порушують питання щастя — з кимось і на самоті, через діяльність і приватні переживання, у миті піднесення та критичні моменти.

Роман «Недуга» показує життя київської інтелігенції та мистецьких кіл 1920-х рр., їхній розрив між ідеалом і дійсністю.

Історичну повість «Quid est veritas?» («Що є істина?») написано на основі багатого фактичного матеріалу, який Наталена Королева зібрала в Таррагоні — іспанському місті, з якого походив Понтій Пилат.

Павло Архипович Загребельний (1924–2009) — український письменник, Герой України, лавреат Шевченківської премії. Після поранення та концтабору служив при британській місії в Німеччині, після чого був затриманий і перебував у радянському фільтраційному таборі. Працював головним редактором «Літературної газети». З правління Спілки письменників України його усунули через доноси.

У новелах та оповіданнях, створених упродовж 1914–1931 рр., авторка звертається до теми Першої світової війни.

Максим Рильський казав, що Остап Вишня, «світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники». Людина незміряного таланту, засновник жанру «усмішки», автор фейлетонів і гуморесок, які робили рекордний наклад газетам, де їх друкували. Ім’я Остапа Вишні стало чи не найпопулярнішим після Тараса Шевченка.

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х рр.

Більшість творів другого тому — це різноманітні оповіді про життя українців, роздуми автора над вічними цінностями, сутністю життя, силою любові, людською пам’яттю. У невеликому за обсягом оповіданні «Мертвий птах» Юрій Мушкетик пише гірку правду про жорстокість сталінського режиму; не обминає він і болючі теми русифікації, нищення українського народу та його культури («Націоналіст», «Курис», «Вовчі брати»). У творах на воєнну тематику показано понівечені людські долі, біль і смерть, а водночас — вияви любові й мужності («Їм тоді було двадцять», «Ціловані кулями»). Неординарне трактування постатей минулого, зокрема Григорія Сковороди («Диявол не спить»), а також героїв оповідань «Смерть Сократа», «Правда про Прометея» та інших, заохочує читача до роздумів на тему істини й морального вибору. Письменник щиро вірив, що слово здатне стати світлом надії у темні часи історії. Ця думка цілковито стосується і його власної творчості.