Класична українська проза

Роман «Розгін» — це насамперед розповідь про людину, у житті якої переплелися страждання і радість перемог, біль втрат і надія на щастя. Петро Карналь з перших днів війни добровольцем пішов на фронт, три роки воював на передовій, пережив полон і пекло концтаборів. Попри все, він вистояв і саме відтоді виніс переконання: доки в тобі б’ється думка, ти — людина. Навчаючись в університеті та згодом, ставши науковцем, завжди мав потребу мислити — це був спосіб його існування. А ще було в нього прекрасне й водночас трагічне кохання — його Айгюль. Вони почувалися як єдине ціле, і Карналь уявити не міг, що доля колись розлучить їх...

Роман Докії Гуменної «Хрещатий Яр» справедливо можна  назвати художньо-документальним, оскільки письменниця правдиво й реалістично відтворила в ньому події часів окупації Києва нацистськими загарбниками в 1941—1943 pp.

Події у романі «Таємний посол» розпочинаються 1676 року, напередодні війни з турками. Арсен Звенигора, безстрашний розвідник, козак-відчайдух, вирушає до Туреччини із секретним дорученням кошового отамана Сірка. На «таємного посла» на кожному кроці чекають численні небезпеки й карколомні пригоди: полон, втеча з рабства. Але знання турецької мови, кмітливість, вправне володіння зброєю, а також вірні побратими допомагають йому вибратися з будь-якої халепи.

В історичному романі «Роксолана» автор розповідає про життя Насті Лісовської, дружини турецького султана Сулеймана І.

«Мотря» — перший роман циклу, в якому автор розповідає історію взаємного кохання зрілого гетьмана і юної Мотрі, доньки генерального судді Василя Кочубея. Проте романтична тема — лише тло, головні події розгортаються там, де панують імперські реалії тієї доби з підкилимними іграми та зрадами.

«Сонячна машина» ― перший український науково-фантастичний роман.

У центрі роману «Яса» — кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко, який ще за життя став легендою, бо під його проводом запорожці не програли майже ні одного бою.

У романі «Довбуш» він описав життя гуцулів XVIII ст. на прикладі легендарного Олекси Довбуша — опришка, який змінив долю людей у Карпатах. Мальовничі краєвиди, бистрі гірські ріки, зелені звори виплекали таку ж буйну нестримну вдачу місцевих мешканців, породили низку феноменальних явищ. І найяскравішим з них стало опришківство. Славетна історія борців із соціальним і національним визиском тривала в Карпатах майже пів тисячоліття.

Герой роману «Тигролови», молодий український інженер-авіатор Григорій Многогрішний, катований, голодний, засуджений на 25 років ув’язнення, втік по дорозі до концтабору прямо посеред суворої сибірської тайги. Майор НКВС Медвин — «професійний тигролов» — розпочинає полювання на втікача…

До книги відомого українського письменника, майстрапсихологічної прози Панаса Мирного (справжнє ім’я — Опанас Якович Рудченко, 1848—1920) увійшли два романи з народного життя.

Трилогія «ОСТ» Уласа Самчука (1905—1987) — це романи «Морозів хутір», «Темнота», «Втеча від себе». Події роману «Морозів хутір» відбуваються від Різдва 1918 року до Великодня 1919-го, в складний і тривожний період української історії.

«Тисячолітній Миколай» — його науково-фантастичний роман про чоловіка, який прожив більше десяти століть — від часів князя Володимира до наших днів. При цьому він жив не одним життям — щоразу помирав та знову народжувався, і завжди з ім’ям Миколай. Паралельно йдеться про брата головного героя, який зробив карколомну кар’єру та став одним із керівників республіки. А почалося все несподівано.

Роман «Сестри Річинські» — це історичний зріз першої половини ХХ століття, показаний очима жінок, які більше не хочуть жити в патріархальному світі й виходять з тісного домашнього простору в широкий світ. 

До видання ввійшли повісті, оповідання та казки письменниці.

Пророчі слова великого Тараса, що «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі» стали непохитним переконанням і Анатолія Дімарова: останній рядок цього твердження він узяв за назву одного з кращих своїх творінь. Хоч у ньому йдеться про найтрагічніші сторінки життя українського селянства періоду колективізації-Голодомору, хоч до нашої Незалежності ще залишалися довгі десятиліття. Річ у тім, що беручись за написання  роману, а це початок 1960-х, письменник уже позбувся облуди радянщини. Зате вона цупко трималася за свої наративи — третину твору цензура скоротила. Нині ця правдива історія започаткувала нову сторінку у своєму життєписі: видавництво «Фоліо» перевидає її без купюр, а недавня 12-серійна екранізація роману здобула визнання як перша в країні історична родинна сага.

До книги відомого українського письменника-реаліста Івана Нечуя-Левицького (1838—1918) увійшли повісті й оповідання з народного життя («Кайдашева сім’я», «Микола Джеря», «Баба Параска та баба Палажка»), в яких автор створив колоритні постаті з усіх верств населення, а також роман «Хмари», що присвячений темі української інтелігенції і зображує людей широких, прогре-сивних поглядів, які своєю гуманною просвітницькою діяльністю відкривали народу перспек­тиви нового, вільного і розумного буття.

Велегранна спадщина Івана Франка — всебічно обдарованого письменника-мислителя, життєтворчість якого становить цілу епоху в культурній та політичній історії України, — належить до золотого фонду світової літератури.

До збірки видатного майстра українського слова Миколи Хвильового (1893—1933), якого ще за життя називали революційним романтиком, «міцно зв’язаним з кращими традиціями української літератури» (М. Рильський), увійшли оповідання та новели («Я (Романтика)», «Кіт у чоботях», «Арабески», «Солонський Яр» та ін.), повісті «Санаторійна зона», «Сентиментальна історія», «Іван Іванович» і незакінчений роман «Вальдшнепи».

Казка, переплетена з реальністю, повір’я, загублене в історії, магія, захована в оповіданні.

Багато героїчних моментів нашої історії, що знайшли відображення в кращих прикладах української літератури, стали предметом цієї хрестоматії.

Роман «Сад Гетсиманський», написаний у 1950 році, уславив ім’я Івана Багряного на весь світ.

«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного» — таким було гасло епохи, в якій жили мільйони українців 1930-х, і саме цей трагічний досвід у своєму романі «Сад Гетсиманський» зображає Іван Багряний. На прикладі життя Андрія Чумака автор детально демонструє, як діяв досконалий репресивний механізм радянської системи, як ця система поневолювала і знищувала людей незалежно від їхніх досягнень, походження, віку чи статі.

Василь Земляк пише про знайомі, на перший погляд,  реалії: українське село 1920—1940-х, революція, руйнування шляхетських садиб, перші комуни, колгоспи, Друга світова. Однак усе подано в якійсь геть незвичній перспективі.

В автобіографічних творах «На коні й під конем» і «Блакитна дитина» розповідається про дітлахів передвоєнних років. Ось уже кілька поколінь читачів радіють і сумують, ростуть і дорослішають разом із головним героєм Толиком. І якщо на перших сторінках книжки вони знайомляться із звичайним маленьким хлопчиком, в міру слухняним, в міру бешкетним, то розлучаються вже з солдатом, який за один день зрозумів, що таке війна, людське життя і смерть. Ця правдива і неймовірно лірична історія, часом весела, часом сумна, безперечно, буде цікава кожному читачеві, спонукаючи до осмислення життя.

В історії світової літератури трапляються щасливі випадки, коли створена письменником-початківцем книга долає часові та просторові обмеження, перетворюючись у шедевр для всіх часів і народів. Саме таким щасливим випадком можна вважати «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя. У восьми повістинах, що лягли в основу «Вечорів…», читач відкриє для себе майже казковий світ старожитнього українського села, де відьми літають як собі знають, де чорт ярмаркує у Сорочинцях, де страшний Басаврюк чіпляється до красних дівчат. Цей веселий (а інколи — і страшнуватий) світ поряд — варт лише розгорнути книжку. Для широкого кола читачів.

«Тарас Бульба» — історична повість Миколи Гоголя, в якій художньо узагальнено події, що відбувалися на українських землях за часів існування Запорозької Січі. На прикладах головного героя твору Тараса Бульби та інших персонажів автору вдалося переконливо показати незламність українських козаків у боротьбі за свободу рідного народу.

У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди»   розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка.

У романі «Лепрозорій» автор викладає близькі йому принципи конкордизму як способу порятунку людства, яке, на його думку, страждає духовною проказою та перетворило Землю на лепрозорій.

Трилогія Ірини Вільде — це тексти про складність адаптації дівчинки до дорослого світу, до вимог, цінностей і незрідка подвійної моралі початку ХХ століття. Навіть власний дім стає місцем психологічних травм та сексуального насилля. Вже там героїня Вільде почувається пришпиленим метеликом, барвистою, святково вбраною істотою, котрою милуються поціновувачі колекції. Тринадцятилітня дівчинка існує насамперед для того, щоб їм подобатися, розважати. Школа і суспільне життя тільки підсилюють відчуття задухи для дівчини.

До видання ввійшли оповідання («Чад», «Товаришки», «Соловйовий спів», «Рятуйте!», «Півтора оселедця» та ін.), в яких письменниця змалювала життя українських заможних родин, столичної й провінційної інтелігенції, життєвий лад, усталений в маєтках і садибах наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

У продовженні роману «Біль і гнів» Анатолій Дімаров зображує будні жителів полтавського села Тарасівка в часи воєнного лихоліття. Вчителька Тетяна Світлична змушена ходити по хатах односельців і робити перепис худоби за наказом німців. Як виживатимуть тарасівці, на чий бік стануть? Автор свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення.

Роман «Жовтий князь» (1958—1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932—1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть. Цей алегоричний образ перетворюється на об'єкт ненависті не лише простого люду, а й самого читача.