Художня література

Ця книга - повна захоплення і любові розповідь про мандри в горах із мудрецем Андрієм Вороном, якого вже встигли назвати українським Сократом.

Чаклун Ігор Варяжич, одержимий жагою повернути сестру з Потойбічного світу, шукає засіб втілити свою мету в життя. Він роздобуває книгу, в якій описано шлях до Потойбіччя, проте ціна за знання буде високою.

Вперто долаючи перешкоди за допомогою Чорнобожої сили, Ігор іде до мети й не підозрює, що за ним уже прискіпливо слідкують. А в цей час зі сходу суне орда песиголовців, керована невідомою силою.

Збірка короткої прози «Празька химера» — це історії психологічної химерної реальності, якої не існує, хоч вона так само жива, мов віра в любов і диво, або пошуки того найважливішого, без чого життя втрачає сенс.

У житті Марусі, як і раніше, є лише одне кохання — її Василь. І, коли він безвісти зникає на фронтах Першої світової, Маруся єдина не вірить у його погибель. Самовіддано чекає на нього, дбаючи про Василеву молодшу сестру та доньку від іншої жінки. А тоді стається нещастя… Суперечка між Марусиним сином Казимиром та більшовиками завершується каліцтвом одного з них. Усі розуміють: ті не простять і їхня помста — питання часу.

Літній вечір, дорога в Альпах, автобус їде на значній швидкості. У ньому вихователька і четверо підлітків-інклюзивників: нетямуща Поліна, яка бавиться з плюшевим песиком, вважаючи, що він живий і може нажбурити їй на сукню, хтивий мрійник Б’єро, який не оминає жодної дівиці-молодиці, хворобливо запальний шанувальник музики Гун. І нарешті Люк, який добряче непокоїться й панікує через міністра.

Маленька п’єса піднімає важливі питання життєвого вибору і мужності маленьких та великих кроків, якої вимагає від нас доля.

…Робота за фахом вимагає від головного героя книги – Андрія постійно балансуваи між обережністю та ризиком. І він робить це майстерно. Та коли доля підкидає незаплановані повороти, професійні стереотипи нерідко спрацьовують у житті. І тоді перед ним постає дилема – кинутися сторч головою за примарним коханням, яке готове зникнути, наче поїзд у далині, чи звернутися до розуму… Друге – надійніше. Але тоді з’являється інша небезпека – ніколи не потрапити на станцію із назвою «Щастя»…

За псевдодокументальністю й алюзіями цього метатексту ховаються загадки історії, глибокі знання про людство, його богів й кумирів, видимі й невидимі світи.

Сповнений віри, любові й сподівань, цей роман створений за сценарієм до україно-італійської кінострічки, що отримала відзнаку «Найкращий український повнометражний фільм» на Одеському кінофестивалі влітку 2016 року. Історії тисяч заробітчанок — у долі сорокарічної Дарини, яка повертається з Італії до рідного села на Буковині…

Вихованці війни, вони мали за розкіш одяг і взуття, за щастя — відвідини кінотеатру на зекономлені на їжі копійки… Вони мріяли, закохувалися, одружувалися й не ділили дітей на своїх і чужих… Коли Марія та Роман побралися, вони були ще зовсім молоді, але душами вже починали сивіти: далося взнаки життя під час німецької окупації. Насильство, знущання, голод, смерть проносилися перед дівчачими і хлопчачими очима... У цій війні за людську гідність і право на спокійну старість…

Журналіст Андрій Крайній — справжній ерудит, вільно володіє живими й мертвими мовами, але з матеріальними цінностями якось не склалося: доживши до віку Христа, не має даху над головою. Не йому, безхатченку, гребувати теплим помешканням — хай навіть заповітний ключ простягнув йому дивакуватий незнайомець, а номер квартири навіює забобонний страх. Що ж це було: манна небесна чи прикра помилка? Незабаром Крайньому знадобляться ще два ключі: до таємниці зникнення господаря квартири номер 13 і до серця фатальної жінки, до якого не так легко достукатися...

Від самого народження Гальшка — дитя двох світів: католицького і православного. Як спадкоємиця могутнього роду Острозьких, вона бажана наречена для багатьох шляхтичів та магнатів. І мати дівчини, Беата Костелецька, і її дядько, князь Василь Острозький, прагнуть укріпити власне політичне становище, обравши для Гальшки чоловіка з-поміж польського чи українського дворянства. Перед дівчиною постає непростий вибір: скоритися волі родичів чи дослухатися до голосу власного серця...

«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.

Лора Кочубей — домосідка. Вона не любить відряджень, тож не збиралася затримуватися у Чернігові. Розбереться із проблемною нерухомістю швидко, гадала вона. Але все пішло не так після раптової смерті конкурента. Тіло молодого адвоката знайшли перед розбитим дзеркалом. Старий будинок, за який велася суперечка, сто років тому став місцем страшного злочину. З тих часів побутує легенда: варто комусь зайти в будинок, як там пробуджуються демони. Порушник спокою бачить їх у дзеркалі, серце від побаченого зупиняється. Лора не вірить у страшну казку, аж поки кожен наступний день не приносить новий труп. Тіла знаходять у різних місцях, жертви — різні люди, їх об’єднує лише рік народження і розбите дзеркало біля кожного. Колишній слідчій треба розгадати загадку: це жертви моторошного прокляття чи хтось почав смертельне полювання...

Страшні видіння приходять до Сашка у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти зазирають йому в обличчя скляними очима, німотно благають про допомогу, простягають до нього руки...
Лесь Терновий, прадід Сашка, має що розповісти онуку про цих людей. Бо він — один із них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років.

Сам О. Генрі, хоча і визначив жанр свого твору як роман, але при цьому зазначив, що написав «трагічний водевіль», «комедію, пошиту зі строкатих клаптів».

Головний герой роману «Металевий монстр» (1920) — знайомий читачеві з «Місячної заплави» доктор Ґудвін, дослідник і науковець. Цього разу дія відбувається в Центральній Азії поблизу Тибету. Ґудвін відкриває вціліле перське місто, натрапляє на жрицю-напівлюдину та давню цивілізацію, що складається з живих металевих геометричних фігур — розумних кубів, куль і тетраедрів, здатних з’єднуватися й утворювати різноманітні форми, а також володіти променями смерті та іншою руйнівною зброєю.

Любов затьмарює розум. У цьому переконується Анна Вольська, дізнавшись про закоханість Христі, своєї відданої помічниці. Анна підозрює, що на недосвідчену дівчину полює задля забави цинічний світський спокусник. Однак незабаром викритий залицяльник сам стає жертвою київських вампірів - так охрестив таємну спільноту друг Анни, репортер Гліб Коваленко. Анна починає розслідування - і вже перший крок ставить її разом із командою поза законом. Чому київська поліція гальмує слідство? Як слуги закону пов’язані з ритуалами тих, кого називають вампірами? І невже ці ритуали не злочин, а прогресивні для початку ХХ століття медичні практики? Це лише частина запитань, на які шукають відповідей сищики-аматори. До того ж небезпечне слідство ще більше зближує молоду вдову Анну і Гліба, який давно не приховує своїх почуттів до неї...

Настуся та Степан готувалися до весілля, але доля розпорядилася інакше. Набіг татарів — і Настуся опинилася в гаремі султана Сулеймана.