Класична українська проза

Перу класика української літератури належать десятки прозових і драматичних творів, історичних досліджень, які увійшли в скарбницю вітчизняної літератури.

У збірці: «Аліна й Костомаров» — романізована історія кохання М. Костомарова і А. Крагельської, яким на шляху до щастя довелося витримати непрості повороти долі;

У романі «Місто» Валер’ян Підмогильний зобразив неординарну, талановиту і цілеспрямовану людину, не позбавлену вміння іронічно і скептично сприймати себе та навколишній світ, особистість, в якій постійно борються добро і зло.

Повісті, новели й оповідання Григора Тютюнника зосереджені на розкритті внутрішнього світу людини — дитини, юнака, молодої жінки — з усіма переживаннями й трагічними фаталістичними нотками. Цей світ такий крихкий і вразливий на тлі невблаганно жорстокого виру воєнного та післявоєнного життя, а біль, який несуть у своїх серцях юні персонажі, залишається з читачем надовго.

Трагічні постаті народних лицарів з Шевченкових «Гайдамаків» і героїчна мужність Івана Підкови. Химерні образи «Євшан-зілля» Миколи Вороного та повчальні байки Леоніда Глібова, знайомі з дитинства. Захопливий сюжет і колоритні персонажі «Захара Беркута» та філософські питання, підняті у «Мойсеї» Івана Франка. Сильні герої Лесі Українки. Досконалі зразки новелістичної прози Михайла Коцюбинського і тонкий психологізм творів Ольги Кобилянської. Соковитий гумор Івана Котляревського і мудрість Григорія Квітки-Основ’яненка... У шедеврах українських класиків живе душа нашого народу.

До видання ввійшли новели Марка Черемшини з його першої книжки «Карби», присвячені зображенню життя гуцульського селянства за Австро-Угорщини, пізніші твори письменника із циклу «Село за війни» — про руїну галицького села, спустошеного подіями Першої світової війни, а також «Посвяти Василеві Стефанику».

У продовженні роману «Біль і гнів» Анатолій Дімаров зображує будні жителів полтавського села Тарасівка в часи воєнного лихоліття. Вчителька Тетяна Світлична змушена ходити по хатах односельців і робити перепис худоби за наказом німців. Як виживатимуть тарасівці, на чий бік стануть? Автор свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення.

У центрі сюжету — агроном Артем Гайдученко, який засновує в  давно занедбаному шляхетському маєтку комуну. Він стає одержимим заздалегідь провальною ідеєю віднайти формули хімічних речовин, що обдарують людство енергією та врожаями. Їхня зустріч з молодшим братом Петром, який продовжує боротьбу за українську ідею, стане для поселення фатальною.

Роман «Жовтий князь» (1958—1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932—1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть. Цей алегоричний образ перетворюється на об'єкт ненависті не лише простого люду, а й самого читача.

Книжка містить дві повісті: «Людина» та «За ситуаціями». Єднає ці твори доля головних героїнь — така різна й однаково складна, вони прагнуть жити за своїми ідеалами, та їм несила подолати опір світу, якому вони протистоять. Олена Ляуфлер має вийти заміж за нелюба, щоб врятувати свою родину. У Аглаї-Феліцітас, обдарованої акторським і музичним талантами, теж доля складається не надто щасливо.

Роман-епопея Анатолія Дімарова (1922—2014) «І будуть люди» ґрунтується на історичних подіях, що мали місце на українських землях у перші десятиліття XX століття.

До збірки ввійшли його повість «Отаман Хмара» (яку сам автор уважав не так літературно-художнім, як фактологічно-мемуарним твором), а також спогади та есеї.

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.

У творчому доробку Івана Франка є як поетичні, так і прозові твори, п’єси. Його творчість відзначається жанровим багатством.

«Записки Кирпатого Мефістофеля» — роман морального експерименту, у якому чи не вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой, який хоче позбутися власної дитини, бо не бажає бути батьком. Жінка, яка відмовляється робити аборт. Небажана дитина, що зрештою стає психологічним прихистком для головного героя. Автор тестує своє кредо «роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління» та шукає межі особистої свободи у стосунках.

Значною мірою автобіографічний роман-хроніка А. Свидницького «Люборацькі», написаний у 1861–1862 роках, на той час був новаторським як за жанром, так і за змістом, але побачив світ лише через чверть століття. У ньому реалістично відтворено суспільне життя України 40–60-х років XIX століття. Описуючи трагічний занепад священничого роду Люборацьких, автор порушує проблеми навчання й виховання молодого покоління у світі соціальної несправедливості, руйнування сім’ї, а також денаціоналізації, яка веде до деградації особистості. Іван Франко вважав «Люборацьких» «першим реалістичним романом на побутовому тлі» й зазначав: «Анатолій Свидницький, може, і сам не здогадувався, що написав твір, який надовго залишиться однією з найкращих оздоб української літератури».

Тодось Осьмачка — поет і письменник, сучасник Багряного, Зерова, Підмогильного, ще один «ворог народу», який через утиски радянської влади був змушений спершу симулювати божевілля, а потім емігрувати.