Класична українська проза

Неперевершена мова, складні образи, життєві сюжети, ніби списані з минулого чи не кожної української родини. Ця книга повинна бути на полиці усіх справжніх книголюбів!

Борис Антоненко-Давидович — письменник, перекладач і мовознавець. Засуджений спершу до страти, а потім — до довічного заслання.

У завершальній частині роману Анатолія Дімарова «Біль і гнів» німці продовжують хазяйнувати на українській землі. Дії партизанів призводять до каральної експедиції нацистів на Тарасівку, яка гине у вогні. Лише небагатьом вдається вціліти, на прикладі Ганни Приходько автор показує, що війну перемагає саме народне життя.

Казку «Цар Плаксій та Лоскотон» Василь Симоненко створив для свого сина Лесика за одну ніч. Цар Плаксій – король країни Сльозолий, який хоче, щоб усі діти завжди плакали. Натомість дядько Лоскотон несе радість і сміх, його люблять люди. До збірки ввійшли казки, байки, поеми, балади, епіграми, посвяти друзям, новели.

Молодий юрист Євген Рафалович приїздить до провінційного галицького містечка. Він має великі плани та реформи, прагне змінювати старий лад і відстоювати права галицьких селян. Але все це втрачає будь-який сенс, коли він зустрічає її — дівчину з минулого життя. Реґіна — перше кохання Євгена, вони зустрілися в часи студентства. Однак тітка силоміць видала дівчину заміж за нелюда Стальського. Життя з ним понівечило Реґінину долю. Рафалович чимало знав про цього звіра, про те, як той обожнював знущання. У серці Євгена з новою силою розгоряються приспані часом почуття, він упевнений, що перехресні стежки невипадково звели їх знову…

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х рр.

Юрій Косач — прозаїк і поет, племінник Лесі Українки й онук Олени Пчілки, автор, чиє життя могло би стати сюжетом авантюрного роману.

«Старосвітські батюшки та матушки» — багатоплановий твір про світське життя священників, написаний у гумористичному ключі.

«Напередодні» ― збірка поезії, прози й публіцистичних творів Олени Теліги.

Доля жінки, її право на освіту, працю, громадське життя — це проблематика повісті «Царівна», якою письменниця наче продовжує тематичну лінію своєї повісті «Людина». Розповідь у повісті ведеться у вигляді щоденника Наталки Верковичівни, яка мріє про кар'єру письменниці. Але вона має вийти заміж за нелюба, щоб не бути тягарем для родини.