Художня література

Маленька п’єса піднімає важливі питання життєвого вибору і мужності маленьких та великих кроків, якої вимагає від нас доля.

…Робота за фахом вимагає від головного героя книги – Андрія постійно балансуваи між обережністю та ризиком. І він робить це майстерно. Та коли доля підкидає незаплановані повороти, професійні стереотипи нерідко спрацьовують у житті. І тоді перед ним постає дилема – кинутися сторч головою за примарним коханням, яке готове зникнути, наче поїзд у далині, чи звернутися до розуму… Друге – надійніше. Але тоді з’являється інша небезпека – ніколи не потрапити на станцію із назвою «Щастя»…

За псевдодокументальністю й алюзіями цього метатексту ховаються загадки історії, глибокі знання про людство, його богів й кумирів, видимі й невидимі світи.

Шість місяців поряд із прикутим до інвалідного візка Віллом змінили Луїзу. Марно вона намагалася навчитися жити після нього... Попереду — повернення додому та відчайдушні спроби почати все спочатку. Ліки від болю Лу відшукає серед товаришів у нещасті, поділившись у групі підтримки своїми печалями, радощами, надіями та напрочуд неїстівним печивом. І зустріне Сема, який знає все про життя і смерть, сильного, мужнього і до нестями закоханого...

Лора Кочубей їде до Житомира, щоб залагодити дрібну проблемку, яку створив охоронець банку Вадим. Його дружина Зоя переконана: колишня свекруха, Віра Домонтович, його зурочила. Декілька років тому Віра скоїла злочин і сіла до в’язниці. Поки жінка відбувала покарання, її син — перший Зоїн чоловік — трагічно загинув. І коли Віра вийшла на волю, пішли чутки: вона мститься кожному, кого вважає винним у смерті сина. Її лихе око прирікає на загибель. Усе це попервах видається маячнею, та під час першої і єдиної зустрічі Віра Домонтович устигла кинули своїм лихим оком і на Лору Кочубей...

«Без вини винний» —  продовження психологічного трилеру-детективу «Він знає, коли ти помреш». І нова історія не менш заплутана...

Журналіст Андрій Крайній — справжній ерудит, вільно володіє живими й мертвими мовами, але з матеріальними цінностями якось не склалося: доживши до віку Христа, не має даху над головою. Не йому, безхатченку, гребувати теплим помешканням — хай навіть заповітний ключ простягнув йому дивакуватий незнайомець, а номер квартири навіює забобонний страх. Що ж це було: манна небесна чи прикра помилка? Незабаром Крайньому знадобляться ще два ключі: до таємниці зникнення господаря квартири номер 13 і до серця фатальної жінки, до якого не так легко достукатися...

Подруга міс Марпл стає свідком того, як у купе чоловік душить жінку. Ані у вагоні, ані вздовж колії трупа не знайшли. Тож леді-детектив придивляється до найближчого до місця трагедії маєтку й добирає для його господарів служницю — наводити лад і шукати тіло. Це простіше, ніж виявити душителя серед завсідників Резерфорд-Холу. Але міс Марпл змусить убивцю зізнатися!

Від самого народження Гальшка — дитя двох світів: католицького і православного. Як спадкоємиця могутнього роду Острозьких, вона бажана наречена для багатьох шляхтичів та магнатів. І мати дівчини, Беата Костелецька, і її дядько, князь Василь Острозький, прагнуть укріпити власне політичне становище, обравши для Гальшки чоловіка з-поміж польського чи українського дворянства. Перед дівчиною постає непростий вибір: скоритися волі родичів чи дослухатися до голосу власного серця...

«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.

Лора Кочубей — домосідка. Вона не любить відряджень, тож не збиралася затримуватися у Чернігові. Розбереться із проблемною нерухомістю швидко, гадала вона. Але все пішло не так після раптової смерті конкурента. Тіло молодого адвоката знайшли перед розбитим дзеркалом. Старий будинок, за який велася суперечка, сто років тому став місцем страшного злочину. З тих часів побутує легенда: варто комусь зайти в будинок, як там пробуджуються демони. Порушник спокою бачить їх у дзеркалі, серце від побаченого зупиняється. Лора не вірить у страшну казку, аж поки кожен наступний день не приносить новий труп. Тіла знаходять у різних місцях, жертви — різні люди, їх об’єднує лише рік народження і розбите дзеркало біля кожного. Колишній слідчій треба розгадати загадку: це жертви моторошного прокляття чи хтось почав смертельне полювання...

Сам О. Генрі, хоча і визначив жанр свого твору як роман, але при цьому зазначив, що написав «трагічний водевіль», «комедію, пошиту зі строкатих клаптів».

Головний герой роману «Металевий монстр» (1920) — знайомий читачеві з «Місячної заплави» доктор Ґудвін, дослідник і науковець. Цього разу дія відбувається в Центральній Азії поблизу Тибету. Ґудвін відкриває вціліле перське місто, натрапляє на жрицю-напівлюдину та давню цивілізацію, що складається з живих металевих геометричних фігур — розумних кубів, куль і тетраедрів, здатних з’єднуватися й утворювати різноманітні форми, а також володіти променями смерті та іншою руйнівною зброєю.