Художня література

Літній вечір, дорога в Альпах, автобус їде на значній швидкості. У ньому вихователька і четверо підлітків-інклюзивників: нетямуща Поліна, яка бавиться з плюшевим песиком, вважаючи, що він живий і може нажбурити їй на сукню, хтивий мрійник Б’єро, який не оминає жодної дівиці-молодиці, хворобливо запальний шанувальник музики Гун. І нарешті Люк, який добряче непокоїться й панікує через міністра.

Маленька п’єса піднімає важливі питання життєвого вибору і мужності маленьких та великих кроків, якої вимагає від нас доля.

…Робота за фахом вимагає від головного героя книги – Андрія постійно балансуваи між обережністю та ризиком. І він робить це майстерно. Та коли доля підкидає незаплановані повороти, професійні стереотипи нерідко спрацьовують у житті. І тоді перед ним постає дилема – кинутися сторч головою за примарним коханням, яке готове зникнути, наче поїзд у далині, чи звернутися до розуму… Друге – надійніше. Але тоді з’являється інша небезпека – ніколи не потрапити на станцію із назвою «Щастя»…

За псевдодокументальністю й алюзіями цього метатексту ховаються загадки історії, глибокі знання про людство, його богів й кумирів, видимі й невидимі світи.

Сповнений віри, любові й сподівань, цей роман створений за сценарієм до україно-італійської кінострічки, що отримала відзнаку «Найкращий український повнометражний фільм» на Одеському кінофестивалі влітку 2016 року. Історії тисяч заробітчанок — у долі сорокарічної Дарини, яка повертається з Італії до рідного села на Буковині…

Вихованці війни, вони мали за розкіш одяг і взуття, за щастя — відвідини кінотеатру на зекономлені на їжі копійки… Вони мріяли, закохувалися, одружувалися й не ділили дітей на своїх і чужих… Коли Марія та Роман побралися, вони були ще зовсім молоді, але душами вже починали сивіти: далося взнаки життя під час німецької окупації. Насильство, знущання, голод, смерть проносилися перед дівчачими і хлопчачими очима... У цій війні за людську гідність і право на спокійну старість…

Юна міс Філіппа Юелл випадково дізнається про смерть сестри, своєї найріднішої людини, яка загинула за загадкових обставин далеко від рідної Англії. Зі старих газетних вирізок їй стає відомо, що в німецькому герцогстві, де Франсін жила після заміжжя, усе було не так легко й безхмарно, як та описувала в листах. А найголовніше: що трапилося з дитиною сестри, в існування якої ніхто не вірить?

Подруга міс Марпл стає свідком того, як у купе чоловік душить жінку. Ані у вагоні, ані вздовж колії трупа не знайшли. Тож леді-детектив придивляється до найближчого до місця трагедії маєтку й добирає для його господарів служницю — наводити лад і шукати тіло. Це простіше, ніж виявити душителя серед завсідників Резерфорд-Холу. Але міс Марпл змусить убивцю зізнатися!

«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.

Головний герой роману «Пікнік на льоду»  — журналіст Віктор Золотарьов — отримує незвичайне завдання від провідної газети: писати некрологи про впливових людей, які поки що живі. Поступово він усвідомлює, що з необережності опинився втягнутим у складну гру тіньових структур. І тепер йому доводиться боротися за те, щоб просто вижити. Але ситуація ускладнюється через пінгвіна на ім’я Мишко. Віктор забрав його з Київського зоопарку, тому що в них не вистачало грошей на годування тварин.

Страшні видіння приходять до Сашка у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти зазирають йому в обличчя скляними очима, німотно благають про допомогу, простягають до нього руки...
Лесь Терновий, прадід Сашка, має що розповісти онуку про цих людей. Бо він — один із них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років.