Художня література

Ньют — яскрава представниця урбаністичної молоді.

Одне з найдавніших сказань людства, передане по-новому та відтворене в сучасних образах. 

Головна героїня роману є своєрідним провідником у замкнений світ пацієнтів психодиспансеру, а функція її полягає в тому, щоб їх просто вислухати.

Неперевершена мова, складні образи, життєві сюжети, ніби списані з минулого чи не кожної української родини. Ця книга повинна бути на полиці усіх справжніх книголюбів!

Головною героїнею роману «Листи з холодного краю» (2003) бельгійської авторки Каролін Ламарш є молода письменниця, яка, отримавши премію за поетичну збірку, намагається продовжити свій успіх — береться за написання сценарію кінофільму.

П’єси Д. Димітріадиса називають «театром катастрофи», оскільки, занурюючись у глибини несвідомого, опрацьовуючи механізми травми і втрати, автор препарує ідею нормальності.

Роман розпочинається як мемуари про війну, але дуже скоро виявляється, що автор працює в жанрі міської фантастики.

Борис Антоненко-Давидович — письменник, перекладач і мовознавець. Засуджений спершу до страти, а потім — до довічного заслання.

Останні дні листопада 2013-го, країну лихоманить. Мар’яна не звертає уваги на це — усі її думки лише про чоловіка, який насправді не вартий сліз. Зустріч із дивним хлопцем Ярком змінює все. «Ти моя жінка», — сказав він. І від того стало так солодко...

1960 рік. Брати Петро і Семен Луцики звільнилися з таборів ГУЛАГу, проте й далі скніють у спецпоселенні в Сибіру як "мінусники". Прагнучи повернутися на батьківщину, до дружини Сабіни та дітей, Петро з двома товаришами вирішують утікати. Однак спроба втечі виявилася невдалою. Чи міг Семен зрадити й підставити брата, адже поміж чоловіками задавнена недовіра? А тим часом у Гусятині з вини Семенової дружини, акушерки Степанії, гине дитина члена партії, і, щоб порятувати себе, жінка перекладає провину на Сабіну…

Поліна ніколи не забуде того, що сталося з нею в юності. Зараз вона успішна жінка, a тоді — залякана дівчинка, яка з благанням дивилася в очі трьом ґвалтівникам. Але вони не пожаліли її, як і вона не пожаліла потім свою доньку, залишивши дитину в пологовому будинку. Поліна хотіла забути своє минуле. Вона втекла в інше місто, в інше життя. Але хіба можна втекти від себе? Якось Поліна ледь не потрапляє в ДТП, і її рятує незнайома дівчина. В її обличчі Поліна раптом бачить такі рідні риси... Але це неможливо. Вона спалила всі мости. Тоді чому в серці ледь чутно затремтіла надія?..

«Історія ока» (1928) Жоржа Батая розповідає про еротичні пригоди двох молодих людей, оповідача та Симони, юнки, яка «так відчайдушно прагне всього, що засмучує, що найменш помітний заклик почуттів несподівано надає її обличчю рис, що прямо вказують на все, пов’язане з глибинною сексуальністю — до прикладу, кров, задуху, раптовий жах, злочин, усе, що назавжди руйнує людське блаженство та чесність».

У романі «Місто» Валер’ян Підмогильний зобразив неординарну, талановиту і цілеспрямовану людину, не позбавлену вміння іронічно і скептично сприймати себе та навколишній світ, особистість, в якій постійно борються добро і зло.

Євгенія, Женя, Єуженія… Її по-різному називали упродовж останніх трьох років Другої світової війни, поки вона долала важкий шлях, який довелося пройти від рідного українського села до Польщі, з Польщі до Німеччини й назад. Євгенія Скриль вижила під час Голодомору, її сім’я зазнала утисків з боку комуністів, пізніше у пам’яті закарбувалась жорстокість німецьких нацистів. Козацьке коріння, прагнення волі й доброта людей дали Євгенії змогу вибратися живою з двох таборів смерті, а також пізнати справжнє кохання серед страждань і зради. Однак чи судилося їй разом з коханим чоловіком подолати всі перепони? Про це розкажуть сторінки щоденника.

Диво врятувало від смерті Цірі, коли на її очах гинула банда Щурів, що стали їй вірними друзями. Призначення привело її в болотяні нетрі до пустельника та вигнанця Висоготи, де мудрість Старого Ворона допомогла Ластівці-Цірі знову стати на крило. Тепер вона ступила на свій шлях, повернула магічну силу. Більше вона нікого не втратить і знайде містичну Вежу Ластівки, шлях до спасіння зі світу, що приречений загинути у війнах, зраді й безчесті. Так судилося... Проте відьмак не вірить у пророцтва. Втративши чарівний амулет, він став просто Ґеральтом з Рівії. Він мчить на порятунок Цірі — своєї названої доньки, на яку полюють імператор, королі й чарівники, хапаючись в останніх судомах, як за крихкий лід, за шанс врятуватися ціною Старшої Крові...

Рання осінь 1901 року. Безслідно зникає юна донька депутата Думи. Та поліція не може оголосити дівчину в розшук офіційно. Адже в такому разі розкриється неприємний факт — розбещена юнка задля розваги й грошей приймала клієнтів у таємному салоні розпусти. Обставини справи змушують поліцейське керівництво звернутися по допомогу до блискучої сищиці Анни Вольської. Пані детектив дізнається приголомшливе: зникла донька можновладця ще й вербувала дівчат для подібної «роботи». Здається, Анна от-от наблизиться до розкриття справи. Аж раптом зниклу дівчину знаходять мертвою, з обличчям, загримованим під ляльку. І це вже не перша жертва вбивці, прозваного Лялькарем. Сліди ведуть до Одеси — але тепер уже Лялькар полює на Анну. Не ясно, чи правильний слід узяла Анна...

У новій книжці Павла Коробчука зібрані його поезії останніх п'яти років. Війна та мирне життя. Літо й лютий. Фронт і тил. Пам’ять і передчуття. Тексти Павла сплітаються в полотно, на якому вимальовується загальний візерунок – усе наше життя, яким воно було,  яким є зараз.