Біографії та мемуари

Миколі Лукашу першому серед українців вдалося блискуче перекласти всього надскладного «Фауста» Гете. А за нього бралися  знані літератори, проте далі першої частини не просунулися. Він вивчив двадцять п’ять мов, але так і не навчився підлещуватися до влади й брехати. Його називали Дон Кіхотом, бо він  вірив у добро й безстрашно захищав тих, хто потрапив у біду. Як то сталося з листом  на підтримку заарештованого Івана Дзюби. За цю марну, але сміливу битву «з вітряками» перекладач Микола Лукаш на багато років потрапив під тотальну заборону. Його не випускали на наукові форуми за кордон, виключили зі Спілки письменників, не друкували. Однак не зламали. Творча спадщина геніального українця налічує майже дві сотні перекладів творів світової літератури, які є взірцем перекладацької майстерності.

У цьому виданні представлено короткі інформативні відомості про основні життєві віхи, наукову і творчу діяльність Григорія Сковороди, Григорія Ващенка, Софії Русової, Василя Сухомлинського та Мирослава Стельмаховича.

Тодось Осьмачка (1895–1962) – видатний український поет і прозаїк, який не підкорився сталінським душогубцям, хоч ті й випустили «на нашу землю із самого споду людської злоби найлютіших собак в образі людей». Він не залицявся до влади, не продавав себе і рятувався від арештів, вдаючи божевільного у божевільні. Письменник виїхав за кордон у надії перехитрити «агентів гепеви» і боротися зі Сталіним за допомогою Слова. Але «комунівські відьми» разом зі справжнім божевіллям знайшли його і там. Тодось боровся до кінця, не знаючи, чи стане світ кращим. Довго не знали про це і його читачі в Україні, яким він адресував свої найболючіші одкровення. Бо їх теж «опромінювали всепроникливими струмами» пропаганди й брехні. Та якби Осьмачка раптом дожив до нашого часу, певно, нарешті він знайшов би ту «справжню Україну», яку весь час шукав і про яку боліла його душа й переймався розум. Україну, якою ми можемо пишатися, а не тільки любити.

У цій книзі вперше наведені листи Роксолани в українському перекладі. Йдеться про вісім любовних послань, написаних османською до коханого чоловіка – султана Сулеймана, і три – дипломатичні, адресовані польському королеві Сиґізмунду ІІ Августу та перській принцесі Султан – сестрі шаха Тахмаспа. Разом з перекладом висвітлено й не знані досі в Україні факти з біографії Роксолани, що випливають не лише з її особистого листування, а й із нових відкриттів турецьких учених.

У листах Кафки прозирає його самотність, невпевненість у собі, меланхолія. Його не хвилює, що Мілена заміжня. Здається навіть, що причина листування зовсім не кохання до жінки, з якою він бачився усього двічі в житті, а у повному нерозумінні з боку оточуючих, і ці листи — спроба розкрити душу, знайти співчуття й пізнати самого себе...