Біографії та мемуари

Миколі Лукашу першому серед українців вдалося блискуче перекласти всього надскладного «Фауста» Гете. А за нього бралися  знані літератори, проте далі першої частини не просунулися. Він вивчив двадцять п’ять мов, але так і не навчився підлещуватися до влади й брехати. Його називали Дон Кіхотом, бо він  вірив у добро й безстрашно захищав тих, хто потрапив у біду. Як то сталося з листом  на підтримку заарештованого Івана Дзюби. За цю марну, але сміливу битву «з вітряками» перекладач Микола Лукаш на багато років потрапив під тотальну заборону. Його не випускали на наукові форуми за кордон, виключили зі Спілки письменників, не друкували. Однак не зламали. Творча спадщина геніального українця налічує майже дві сотні перекладів творів світової літератури, які є взірцем перекладацької майстерності.

У цьому виданні представлено короткі інформативні відомості про основні життєві віхи, наукову і творчу діяльність Григорія Сковороди, Григорія Ващенка, Софії Русової, Василя Сухомлинського та Мирослава Стельмаховича.

Тодось Осьмачка (1895–1962) – видатний український поет і прозаїк, який не підкорився сталінським душогубцям, хоч ті й випустили «на нашу землю із самого споду людської злоби найлютіших собак в образі людей». Він не залицявся до влади, не продавав себе і рятувався від арештів, вдаючи божевільного у божевільні. Письменник виїхав за кордон у надії перехитрити «агентів гепеви» і боротися зі Сталіним за допомогою Слова. Але «комунівські відьми» разом зі справжнім божевіллям знайшли його і там. Тодось боровся до кінця, не знаючи, чи стане світ кращим. Довго не знали про це і його читачі в Україні, яким він адресував свої найболючіші одкровення. Бо їх теж «опромінювали всепроникливими струмами» пропаганди й брехні. Та якби Осьмачка раптом дожив до нашого часу, певно, нарешті він знайшов би ту «справжню Україну», яку весь час шукав і про яку боліла його душа й переймався розум. Україну, якою ми можемо пишатися, а не тільки любити.

У цій книзі вперше наведені листи Роксолани в українському перекладі. Йдеться про вісім любовних послань, написаних османською до коханого чоловіка – султана Сулеймана, і три – дипломатичні, адресовані польському королеві Сиґізмунду ІІ Августу та перській принцесі Султан – сестрі шаха Тахмаспа. Разом з перекладом висвітлено й не знані досі в Україні факти з біографії Роксолани, що випливають не лише з її особистого листування, а й із нових відкриттів турецьких учених.

«Високий Замок» Станіслава Лема — це високоякісний сплав белетристики, мемуаристики й есеїстики, своєрідна «філософія згадування», дослідження підмурівків людської свідомости, отих «найцінніших — бо ж найперших» зв'язків із матеріальним світом, «утаємничення дитини в конкретну форму культури».

Книжка відкриває походження ідей Мустафи Кемаля Ататюрка (1881–1938), на яких повстали Турецька Республіка та сучасна турецька нація.

Видання містить розділи, що розкривають віхи життя Івана Мазепи, його місце і роль в українському державотворенні.

Ця книжка — спроба осмислити українські реалії з погляду українки, народженої наприкінці 1980-х, просто перед розвалом Союзу. Народженої в російськомовному місті, але для якої українська мова стала рідною. Яка добряче відчула смак усіх страхів, комплексів та обмежень імперії під Росією, але яка вчилася у Західного світу, об’їздивши десятки курсів і програм у Європі та США.

Жоден політичний діяч двадцятого століття не мав такого впливу на історичну пам’ять і уяву італійців (і не тільки), як Муссоліні.

Подорожі Джорджа Орвелла (1903—1950) шахтарськими містечками північної частини Англії описані у творі «Дорогою до Віґан-Пірсу» (1937).

Авторка книги через спогади близьких, рідних, друзів Віктора Гурняка створює живий образ яскравого і сміливого чоловіка.

Вона народилася в Америці і була б справжньою американкою, якби не одне «але» — її батьки-музиканти були емігрантами, походили з України і двох своїх доньок виховали у любові до своєї батьківщини. В родині завжди звучали українські пісні.

Це спогади Володимира Куліша, сина письменника і драматурга Миколи Куліша. На сторінках цієї книжки можна поглянути на приватне життя одного з найталановитіших поколінь української літератури — мешканців харківського будинку «Слово» — на початку 30-х років минулого століття в той період, коли хмари тоталітарного терору лише починали згущуватись.

Княгиня Ольга (? — 969) — перша жінка-правителька давньо-української держави, яка відіграла вирішальну роль у її становленні в IX столітті, у часи, коли права жінок не враховувались, а сама жінка мала в суспільстві нижчий стан, аніж чоловік. Перша християнка Київської Русі, вона майже два десятиліття керувала державою і налагоджувала дипломатичні відносини з європейськими країнами. Княгиню Ольгу можна назвати універсальною та унікальною постаттю, бо в ній органічно поєднувалися незламність і жорстокість з мудрістю та тонкою політикою.

Микола Леонтович мав би стати священником, як усі його предки, але обрав шлях простого вчителя музики й диригента хору. Йому випало жити й творити в темні часи революцій, громадянської війни, невизначеності, а він протиставив їм світло українських народних пісень, обробки яких у його виконанні є неперевершеними. Просту мелодію «Щедрика» талант композитора обернув на шедевр. Його донині виконують усі українські хори, а ще «Дударика», «Козака несуть», «Легенду». Загалом понад 150 українських пісень, безліч самобутніх хорових композиції, духовні пісні українською — такий доробок короткого життя Миколи Леонтовича, підступно вбитого чекістом. Його  ховали 25 січня 1921 року. Мела така завірюха, що світло померкло. Здавалося, темрява взяла гору. Але в ті дні в паризькому Театрі на Єлисейських полях вкотре звучав «Щедрик». Переповнена зала вибухала оваціями. Український композитор їх заслужив.