Книги

Тодось Осьмачка (1895–1962) – видатний український поет і прозаїк, який не підкорився сталінським душогубцям, хоч ті й випустили «на нашу землю із самого споду людської злоби найлютіших собак в образі людей». Він не залицявся до влади, не продавав себе і рятувався від арештів, вдаючи божевільного у божевільні. Письменник виїхав за кордон у надії перехитрити «агентів гепеви» і боротися зі Сталіним за допомогою Слова. Але «комунівські відьми» разом зі справжнім божевіллям знайшли його і там. Тодось боровся до кінця, не знаючи, чи стане світ кращим. Довго не знали про це і його читачі в Україні, яким він адресував свої найболючіші одкровення. Бо їх теж «опромінювали всепроникливими струмами» пропаганди й брехні. Та якби Осьмачка раптом дожив до нашого часу, певно, нарешті він знайшов би ту «справжню Україну», яку весь час шукав і про яку боліла його душа й переймався розум. Україну, якою ми можемо пишатися, а не тільки любити.

Роман-репортаж Максима Беспалова — це химерне поєднання реальних і вигаданих історій, що вибагливо переплітаються та складають єдиний візерунок, історію, що починається з першого кроку на Шляху святого Якова. «Я не знаю жодної людини, яка вийшла на Шлях святого Якова, аби просто прогулятися, — пише Максим. — На цій дорозі кожен щось шукає, проте шукає щось своє, особливе. Чи особливу. Чи особливого. Дехто справді знаходить».

Нова книжка поезій Світлани Поваляєвої – складна комбінація етюдів із життя в тилу і на фронті. Війна, кохання, постійне чекання, надія, втрати. Степи й окопи, оманливий затишок дому та свист ракет над головою, захисники і вороги. Свої та чужі. Макабрична історія, яку ми проживаємо щодня. Час, який не обирали. Земля, за яку готові триматися до скону. Втрати, від яких зводить щелепу. «Війна — не звитяга, а просто життя, як є».

Гуляючи Києвом, легко впізнати численні локації, описані в поемах і романах початку ХХ століття. Десь змінилися номери помешкань, по-новому пофарбовані фасади, іноді інші назви вулиць, але якщо придивитися, то можна уявити, як у «Льоху мистецтв» на Городецького сиділи за одним столом Тичина й Курбас, трохи далі, в кабінеті Підмогильного, збирався чи не весь мистецький Київ, а в підвалі готелю «Континенталь» зустрічалися за кавою непримиренні аспанфути, символісти й спіралісти. Вечірнім Хрещатиком гуляли справжні «марсіани», і в Георгіївському провулку шукала нових обріїв таємнича мистецька теософська дев’ятка.

Це історія про гриби та їхню роль у житті нашої планети, бо якось уже так склалося, що на Землі неважко знайти місця зростання грибів – складніше знайти місце, де їх не існує. 

У своїй книжці політолог-міжнародник Максим Яковлєв досліджує найрізноманітніші теорії змов та пояснює, як конспірологи бачать світ і за допомогою яких інструментів вони складають свої змовницькі мозаїки.

«Правила будинку сидру» — захоплива, багатопланова, інтимна, трагічна та місцями жартівлива книжка, створена одним із найкращих у сучасній американській літературі оповідачів «великих історій». 

Одного дня талановитий британський журналіст і невдатний підприємець Корі Пайн задумав сміливий план.

Роблячи доступними навіть найзагадковіші наукові ідеї, ця глибоко прониклива книжка пояснює, чому фізика важлива для кожного, і закликає всіх долучитися до захопливого пошуку істини у світі навколо нас.

«Готовий конкурувати»   — це книжка, до якої вам варто звернутися, якщо ви хочете створити виграшні стратегії, що зможуть згуртувати усю вашу компанію.

Приводом для кожного есе в цьому циклі став якийсь конкретний і часто-густо банальний випадок — підслухана розмова, прочитана книжка, вчасно почута пісня, несмачний салат і смачна цукерка, генеральне прибирання, складання резюме і планів на рік, любовна зрада, вдала стрижка, нова зморшка.

Вони двоє — давні друзі.

Тепер слава про Полліанну поширилася далеко за межами Белдінґсвілла — про «гру в радість» дізнаються навіть у Бостоні.

Метафізичний роман письменника «Прощання з осінню» (1927) не можна назвати книгою для всіх — це провісник літератури абсурду, позаяк замість людей героями тут виступають ідеї. Оболонкою роману слугує доля «зайвої людини» Атаназія Базакбаля — його життя летить під укіс: сексуальні надмірності, наркотики, дуелі та інші саморуйнації. З одного боку, він хапається за життя, з іншого ж — усіма силами прагне смерті. І смерть таки спіткала його...