Сучасна українська проза

Низку червоних, як кров, коралів носила на грудях горда чорноока Маруся і хотіла подарувати колись на щастя доньці... Вірила, що знає, яке воно, те щастя. Та хіба жінці це вирішувати — не долі? Бо жінка думала: «Що люди скажуть?..» А вони ж скажуть, приліпиться — не обірвеш... Та так і не дізнався ніхто, як на неї, чужу дружину, щоночі, все життя чекав Степан. Це йому вона народила доньку, бо кохала... А тоді люди склали легенду...
У колись перспективне село, а тепер — перспективне місце для гольф-клубу і розкішних маєтків приїздить з-за кордону Руслана Ординська, юна красуня, донька українського олігарха. Шукає не просто місце для будинку, а місце з «легендою». Натомість знаходить всохлий бузковий кущ і червону намистину під ним, єдину на тонкій нитці... І кілька тендітних живих паростків...

Вірус, що вирвався з військових лабораторій, знищив усіх дорослих. Планета населена підлітками й дітьми, які ведуть криваву боротьбу за виживання. Тут усі вміють вбивати, але ніхто не вміє любити, і світ ніколи не стане таким, як був ра­ніше, якщо двоє вигнанців зазнають поразки.

Десь там, у дитинстві, ми набуваємо своїх найпотаємніших страхів. Знаємо, що зараз налякаємося, але гра тіней манить нас.

Це твори часів повномасштабної війни, яку розпочала росія проти України. Реальність воєнних буднів сплітається з містикою та фантастикою, трагедії людей — з надією, а жорстокі та екстремальні випробування — з людяністю й співчуттям. Герої оповідань Олді — здебільшого такі ж звичайні люди, як ми з вами. Старі та молоді, цивільні та військові, живі та мертві — українці, яким випала доля жити у наші суворі часи. Кожен з них має свій внутрішній стрижень, кожен так чи інакше знаходить у собі сили протистояти агресії, злу та відчаю, що обрушилися на нашу країну.

У розпалі літо. Поблизу Києва відбуваються таємничі вбивства жінок, слід від яких тягнеться у давню легенду про вовкулаку.

Прокинувшись вранці у власній квартирі біля мертвого тіла, колишній поліцейський Олег Кобзар опиняється поза законом.

Жіноче щастя оминуло сільську вчительку Тамару. Заміжня за чоловіком, який ніколи її не кохав, без дітей та надії на щастя. Зустріч із давньою університетською подругою Наталкою, успішною та яскравою, примушує замислитись над своїм життям: а чи правильний колись зробила вибір?

Іноді спокутувати гріх недостатньо. Треба заплатити життям...

Єва жила й дякувала Богу: чоловік роботящий, дітки здорові, велика війна повз пройшла. Але не знала, що земля їхня тепер не їм належить. Як безправну худобу завантажили їх у вагон й повезли невідомо куди. За лінією Керзона вона залишила рідну хату й попіл батьків і сестри, село яких спалили поляки. У поїзді Єва рятує від смерті немовля й на знак подяки від родини лемків отримує подарунок — дерев’яне яблучко...

Надсяння під час Другої світової війни. Малий Степан Дідич не мав дитинства. Була війна, прихід німців та нелюдські воєнні побори, криваві сутички між родинами поляків та українців, злидні, невизначеність. Лихо ковтало людей не пережовуючи. Боротися було марно — Дідичі виживали, як і всі інші. Продавали цеглу, таємно різали худобу, тихцем підміняючи реєстраційні бірки, молилися крізь сльози. Якось пристосувалися, притерпілися. Та починається лиховісне переселення українців, влаштоване владою «совітів». Страх жити далі стає сильнішим за страх смерті. Степан опиняється на допиті в НКВС за підозрою у співпраці з бандерівцями. Хлопець розуміє, що тепер чекає на нього та його рідних. Юний Дідич знову шукає свої істини на хиткій кладці між польським тавром «схизматик» і радянським — «переселенець». Та у світі зла не все однозначно.

Ця книга - повна захоплення і любові розповідь про мандри в горах із мудрецем Андрієм Вороном, якого вже встигли назвати українським Сократом.

Чаклун Ігор Варяжич, одержимий жагою повернути сестру з Потойбічного світу, шукає засіб втілити свою мету в життя. Він роздобуває книгу, в якій описано шлях до Потойбіччя, проте ціна за знання буде високою.

Вперто долаючи перешкоди за допомогою Чорнобожої сили, Ігор іде до мети й не підозрює, що за ним уже прискіпливо слідкують. А в цей час зі сходу суне орда песиголовців, керована невідомою силою.

Збірка короткої прози «Празька химера» — це історії психологічної химерної реальності, якої не існує, хоч вона так само жива, мов віра в любов і диво, або пошуки того найважливішого, без чого життя втрачає сенс.

У житті Марусі, як і раніше, є лише одне кохання — її Василь. І, коли він безвісти зникає на фронтах Першої світової, Маруся єдина не вірить у його погибель. Самовіддано чекає на нього, дбаючи про Василеву молодшу сестру та доньку від іншої жінки. А тоді стається нещастя… Суперечка між Марусиним сином Казимиром та більшовиками завершується каліцтвом одного з них. Усі розуміють: ті не простять і їхня помста — питання часу.

Сповнений віри, любові й сподівань, цей роман створений за сценарієм до україно-італійської кінострічки, що отримала відзнаку «Найкращий український повнометражний фільм» на Одеському кінофестивалі влітку 2016 року. Історії тисяч заробітчанок — у долі сорокарічної Дарини, яка повертається з Італії до рідного села на Буковині…

Вихованці війни, вони мали за розкіш одяг і взуття, за щастя — відвідини кінотеатру на зекономлені на їжі копійки… Вони мріяли, закохувалися, одружувалися й не ділили дітей на своїх і чужих… Коли Марія та Роман побралися, вони були ще зовсім молоді, але душами вже починали сивіти: далося взнаки життя під час німецької окупації. Насильство, знущання, голод, смерть проносилися перед дівчачими і хлопчачими очима... У цій війні за людську гідність і право на спокійну старість…

Від самого народження Гальшка — дитя двох світів: католицького і православного. Як спадкоємиця могутнього роду Острозьких, вона бажана наречена для багатьох шляхтичів та магнатів. І мати дівчини, Беата Костелецька, і її дядько, князь Василь Острозький, прагнуть укріпити власне політичне становище, обравши для Гальшки чоловіка з-поміж польського чи українського дворянства. Перед дівчиною постає непростий вибір: скоритися волі родичів чи дослухатися до голосу власного серця...

«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.