Класична українська проза

«Шалені авторки» — це антологія текстів українських письменниць, своєрідна мандрівка крізь останні два століття, під час якої різні авторки, маючи несхожі стильові уподобання й естетичні орієнтації, змальовують усю множинність і складність жіночого досвіду.

Повість «Царівна» — це історія письменниці, що намагається досягти успіху в дуже невигідний для цього час — еру закостенілого патріархату.

До збірки ввійшли твори видатного українського кінорежисера Олександра Петровича Довженка (1894 – 1956), присвячені темі війни, людської і національної гідності. Як військовий кореспондент Довженко на власні очі бачив жахіття війни, біль і страждання людей, які попри все зберігали людяність і любов до своєї землі та свого народу.  І саме цієї правди режисеру не вибачили, позбавивши можливості працювати на батьківщині. «Україну знає лише той, хто був на ній, на її пожарах сьогодні, а не по газетах... обчисляє її перемоги», — писав О. Довженко у щоденнику, який і до сьогодні не втратив актуальності.

«Не вбивай» і «Батурин» — другий і третійромани історичної епопеї Богдана Лепкого«Мазепа». У них йдеться про титанічні зусилля, які докладав гетьман,  щоб не зрадити справі свого життя. Адже його доля була цілковито в руках біснуватого Петра I. До того ж критися доводилося не тільки від московського ока, а й від власних юд. Страшна трагедія гетьманської столиці Батурина лягла тавром не лише на царські війська, а й на совість зрадників.

До видання увійшли кращі твори талановитого українського письменника, блискучого новеліста, послідовника І. Франка, майстра слова Михайла Коцюбинського (1864—1913) — «Fata morgana», «Тіні забутих предків», «Коні не винні», «Intermezzo», «Сміх» та ін. Невеликі за обсягом, проте психологічно напружені твори, в яких письменник зобразив живі й правдиві образи, належать до найвищих досягнень української класичної прози.

Автор зображує події 1654 року під час національно-визвольної війни українського народу.

Готична проза в Україні виникла на основі народної міфології й давньої української літератури.

Гнат Хоткевич (псевдонім — Гнат Галайда; 1877–1938) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець. Жертва сталінського терору. Його цикл оповідань «Життєві аналогії» має розділи, кожен із яких складається зі «зооморфної» й «антропоморфної» частин. «Зооморфна» задає тональність, загальні образи та проблематику і за своєю манерою нагадує притчу на основі життя тварин. «Антропоморфна» є віддзеркаленням першої ситуації, але перенесеною у площину людських проблем і характерів, суті існування людини. Так письменник провадить читача до своїх основних модерних світоглядних позицій.

До видання ввійшов нарис життя та творчості письменника («“Чарівна Україна” Юрія Косача у європейському вимірі»), а також його довоєнна проза — збірки «Чорна пані», «Чарівна Україна», «Чад», «Клубок Аріядни», «Тринадцята чота», оповідання «Глухівська пані», у яких відтворено історію «чарівної України» ХІІ–ХХ століть у драматичних перебігах життєвих доль її окремих персонажів.

Яків Слуква, головний герой роману «Зона особливої охорони», працює у засекреченому об'єкті «Урал-47». Понад 40 років він, захований від світу, присвятив своє життя створенню атомної бомби. Тут, у зоні особливої охорони, зачумленому ядерному місті, померли його діти, дружина, померла його душа. 1991 року до Якова приїжджає з Києва тяжкохворий брат Прокіп, щоб побачитися перед смертю. Вони вирішують зробити «смертельну» рокіровку. І в Київ під ім’ям свого нещодавно померлого брата повертається  засекречений академік Яків Слуква. Нарешті він вирвався на волю, навіть не підозрюючи, що на нього вже полюють іноземні розвідки…

Перед нами — завершальна частина сімейної саги «Сестри Річинські». У центрі сюжету — п’ять сестер, які після смерті батька-священника опиняються сам на сам з реальним життям, поза звичним побутом, на такому хиткому містку між минулим і непевним майбутнім, де в усьому доводиться робити складний вибір.  

Історичну повість «Quid est veritas?» («Що є істина?») написано на основі багатого фактичного матеріалу, який Наталена Королева зібрала в Таррагоні — іспанському місті, з якого походив Понтій Пилат.

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х рр.

Багато героїчних моментів нашої історії, що знайшли відображення в кращих прикладах української літератури, стали предметом цієї хрестоматії.

Перший історичний роман класика «Диво» — про Київську Русь доби Ярослава Мудрого, за часів якого сталося об'єднання руських земель і звели Софійський собор.

Ніна Бічуя дебютувала в шістдесятих разом з Євгеном Гуцалом, Григором Тютюнником, Валерієм Шевчуком. У цій книжці зібрано найзнаковіші її твори «Дрогобицький звіздар», «Камінний господар», «Килим на три квітки» та інші.

До видання ввійшли оповідання («Чад», «Товаришки», «Соловйовий спів», «Рятуйте!», «Півтора оселедця» та ін.), в яких письменниця змалювала життя українських заможних родин, столичної й провінційної інтелігенції, життєвий лад, усталений в маєтках і садибах наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Роман-епопея Анатолія Дімарова (1922—2014) «І будуть люди» ґрунтується на історичних подіях, що мали місце на українських землях у перші десятиліття XX століття.

До збірки ввійшли його повість «Отаман Хмара» (яку сам автор уважав не так літературно-художнім, як фактологічно-мемуарним твором), а також спогади та есеї.

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.

Це література, що має «легкий, наче весняний капелюшок, стиль», у якому поєднуються еротична відвертість, родинна інтуїція, іронія долі й «дівоча» ніжність. Так свого часу описував цю добірку поет Богдан Ігор Антонич. «Химерне серце» — то не завжди новели в класичному сенсі, а радше емоційно точні знімки із життя, іноді обрамлені в літературні листи чи сповідальні монологи. І саме ця мінливість робить читання живим і несподіваним.українських класиків по-новому.

«Вальдшнепи» —  незакінчений роман Миколи Хвильового, у якому письменник  осмислює наслідки революційних перетворень в Україні та зачіпає тему її національного відродження.

До видання ввійшла інтермедія «Куліш, Байда і козаки», написана до драми П. Куліша «Байда, князь Вишневецький», а також драма «Старе гніздо й молоді птахи» — найвідоміший твір письменника. Олекса Ставицький називав його «інсценізованим романом», Юрій Шевельов — «романом у діалогах», а сам автор у листі до Кониського писав: «…закінчив і потрошку переписую драматичні картини». У цьому творі, що набув популярності на початку ХХ ст., відображено життя і побут кубанського козацтва кінця 50-х років ХІХ ст., тобто останнього періоду його самоврядування. Письменниця Оксана Забужко назвала драму Василя Мови «Старе гніздо й молоді птахи» одним з найкращих українських романів ХІХ–ХХ століть.