Класична українська проза

«Тигролови» — пригодницький роман Івана Багряного з автобіографічними елементами, написаний 1943 року.

Нужда та переслідування місцевих багатіїв женуть красуню Христину з рідного села на заробітки в місто. Але й там вона не знаходить щастя – знов насильство, підлість, брехня, що завдають їй болю і страждань, штовхають у прірву.

У збірці: «Аліна й Костомаров» — романізована історія кохання М. Костомарова і А. Крагельської, яким на шляху до щастя довелося витримати непрості повороти долі;

У виданні зібрані парафрази й переклади еротичних текстів майстрів слова різних часів з різних країн світу. Ці твори мають загалом схожу долю — свого часу їх забороняли, знищували, не допускали до читача. Авторів, ілюстраторів, друкарів переслідували, вони змушені були виїздити за кордон, декого навіть ув’язнили. Проте написане пером збереглося, було видрукуване, дійшло до наших часів.

До видання ввійшли новели Марка Черемшини з його першої книжки «Карби», присвячені зображенню життя гуцульського селянства за Австро-Угорщини, пізніші твори письменника із циклу «Село за війни» — про руїну галицького села, спустошеного подіями Першої світової війни, а також «Посвяти Василеві Стефанику».

У продовженні роману «Біль і гнів» Анатолій Дімаров зображує будні жителів полтавського села Тарасівка в часи воєнного лихоліття. Вчителька Тетяна Світлична змушена ходити по хатах односельців і робити перепис худоби за наказом німців. Як виживатимуть тарасівці, на чий бік стануть? Автор свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення.

У центрі сюжету — агроном Артем Гайдученко, який засновує в  давно занедбаному шляхетському маєтку комуну. Він стає одержимим заздалегідь провальною ідеєю віднайти формули хімічних речовин, що обдарують людство енергією та врожаями. Їхня зустріч з молодшим братом Петром, який продовжує боротьбу за українську ідею, стане для поселення фатальною.

Роман «Жовтий князь» (1958—1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932—1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть. Цей алегоричний образ перетворюється на об'єкт ненависті не лише простого люду, а й самого читача.

Книжка містить дві повісті: «Людина» та «За ситуаціями». Єднає ці твори доля головних героїнь — така різна й однаково складна, вони прагнуть жити за своїми ідеалами, та їм несила подолати опір світу, якому вони протистоять. Олена Ляуфлер має вийти заміж за нелюба, щоб врятувати свою родину. У Аглаї-Феліцітас, обдарованої акторським і музичним талантами, теж доля складається не надто щасливо.

Роман-епопея Анатолія Дімарова (1922—2014) «І будуть люди» ґрунтується на історичних подіях, що мали місце на українських землях у перші десятиліття XX століття.

До збірки ввійшли його повість «Отаман Хмара» (яку сам автор уважав не так літературно-художнім, як фактологічно-мемуарним твором), а також спогади та есеї.

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.

У творчому доробку Івана Франка є як поетичні, так і прозові твори, п’єси. Його творчість відзначається жанровим багатством.

Автор змальовує збройні сутички з червоними та підпільну роботу українських повстанців, застінки ЧК і підривну роботу проти радянської влади, а також побут воїнів й відвагу, патріотизм і стосунки, авантюри, гумор та боротьбу до останнього.

«Записки Кирпатого Мефістофеля» — роман морального експерименту, у якому чи не вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой, який хоче позбутися власної дитини, бо не бажає бути батьком. Жінка, яка відмовляється робити аборт. Небажана дитина, що зрештою стає психологічним прихистком для головного героя. Автор тестує своє кредо «роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління» та шукає межі особистої свободи у стосунках.

Марко Вовчок — письменниця, емансипантка, вважається однією з перших авторок у жанрі психологічного реалізму. ЇЇ творчість — це маніфест свободи серед суцільного рабства. У своїх оповіданнях та одній з центральних повістей «Інститутка»  авторка змальовує виразні образи героїнь, котрі не хочуть миритися з підневільним життям. З одного боку, бачимо розбещену, жорстоку огидну панночку. Муштра гарним манерам у Пансіоні жодним чином не вплинула на неї, тож вона перетворює життя довколишніх на пекло: психологічний тиск, капризи, побиття, знущання. А з іншого боку — селянку Устину, яка в будь-яких обставинах готова обстоювати власну гідність та жертвувати всім заради права розпоряджатися власним життям.

Значною мірою автобіографічний роман-хроніка А. Свидницького «Люборацькі», написаний у 1861–1862 роках, на той час був новаторським як за жанром, так і за змістом, але побачив світ лише через чверть століття. У ньому реалістично відтворено суспільне життя України 40–60-х років XIX століття. Описуючи трагічний занепад священничого роду Люборацьких, автор порушує проблеми навчання й виховання молодого покоління у світі соціальної несправедливості, руйнування сім’ї, а також денаціоналізації, яка веде до деградації особистості. Іван Франко вважав «Люборацьких» «першим реалістичним романом на побутовому тлі» й зазначав: «Анатолій Свидницький, може, і сам не здогадувався, що написав твір, який надовго залишиться однією з найкращих оздоб української літератури».

Повість «Марко Проклятий» створена на основі українського фольклору. Герой Олекси Стороженка, проклятий матір’ю і батьком із того світу, якого за скоєні жахливі гріхи не приймає ані земля, ані пекло, блукає світом, сподіваючись на прощення. У його важезній торбі — голови його матері та сестри, а ще його невсипуща совість...