Класична українська проза

Роман «Невеличка драма» Валер’яна Підмогильного — це історія нещасливого кохання Марти Висоцької та Юрія Славенка. Гарній і молодій Марті самотньо в місті, вона живе мріями про принца з казки.

У романі «Хмари» Іван Нечуй-Левицький звертається до теми української інтелігенції. Головні герої своєю просвітницькою діяльністю здіймають хвилі національної свідомості народу та розганяють «хмари», прагнучи до світла. Роман «Над Чорним морем» переносить читачів в атмосферу 80-х років ХІХ століття. Саня Навроцька й Віктор Комашко, космополіти за переконаннями, ведуть активну просвітницьку діяльність серед простих українців. У повісті «Кайдашева сім’я» читачі знайомляться з Кайдашем, його дружиною Марусею та двома їхніми синами Карпом і Лавріном. Діти дорослішають, одружуються, починається нове життя, сповнене гумором та колоритними сварками.

«Єврейські історії. Сповідь стукача» — серія повістей, у яких порушено морально-етичні проблеми життя українців за радянських часів. Колоритна, жива мова та цікавий сюжет занурюють у світ щоденних турбот героїв, які вміють обстоювати особисті життєві переконання.

Роман Іваничук в історичному романі «Вогненні стовпи» (2006) розповідає і осмислює для широкого загалу історію ОУН-УПА. Події твору розгортаються на Прикарпатті в період Другої світової війни, у центрі оповіді — сім’я Івана Шинкарука. Його старший син Богдан — воїн УПА, молодший, Мирон, — письменник, а донька Юлія — вчителька. Кожен по-своєму, вони борються за самостійну Україну. Автор через образи своїх героїв розповідає про складну  суперечливу сторінку минулого і роль ОУН-УПА в українській історії, а також у житті,  свідомості та пам’яті сучасників.

«Легенди старокиївські» — це збірка з двадцяти п’яти оповідань, у яких Наталена Королева звертається переважно до прадавньої історії України.

Роман «Фортеця на Борисфені» присвячено досить невеликому проміжку часу в українській історії. Події починаються з літа 1635 року, коли запорожці на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнували Кодацьку фортецю на Дніпрі, і закінчуються Кумейківською битвою.

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920-1930-х рр. XX ст. 

Сатирично-гумористична повість «Конотопська відьма» є яскравим зразком літературного бурлеску. Сюжет твору розгортається навколо подій у містечку Конотоп, де місцевий сотник Забрьоха й писар Пістряк потрапляють під вплив забобонів і власної обмеженості. Письменник дотепно викриває абсурдність бюрократичної системи, неуцтво й легковірність чиновників, а також порушує тему жіночої хитрості як інструменту самозахисту в патріархальному суспільстві. Водночас автор глибоко занурюється в атмосферу українського села з його неповторним колоритом — говіркою, обрядами та народними віруваннями.

«Старосвітські батюшки та матушки» — багатоплановий твір про світське життя священників, написаний у гумористичному ключі.

У романі «Черлене вино» (1976) автор відтворює історичну подію XV століття — оборону Олеського замку. Державець замку Івашко Преслужич готує весілля своєї доньки Орисі із сином судді. Вона ж закохується в гусляра Арсена. У ході розпочатої війни Преслужич отримує від польського короля лист із пропозицією скласти зброю і тоді король залишить йому землі та маєтки, інакше до Олеська ввійде польське військо. Преслужич скликає раду, де вирішують воювати за русинську землю та віру. Замок готується до облоги…   

«Сини змієногої богині» — роман-есе, що складається з власне роману й кількох повістей із однією головною героїнею — Скіфією, загадковою та таємничою країною вершників із луками. Тією Скіфією, яка в VII столітті до н. е. під дзвін мечів і співи стріл з’явилася на південних теренах України. Легендарна й реальна, повна слави й звитяги, знана нам і незнана, Скіфія воїнів і хліборобів, царів і вождів, чаклунів і знахарів, войовничих амазонок і жриць, земля героїв і майстрів неперевершених шедеврів, що й нині дивують і вражають людство.

Роман «Смерть у Києві» (1973), удостоєний Шевченківської премії, належить до знаменитої тетралогії П. Загребельного про часи Київської Русі, у якій він постав цілковитим новатором цього напрямку, зокрема подаючи українську версію історії княжої доби. За словами автора, у центрі роману «Диво» — доля таланту, «Первоміст» — доля народної споруди, «Євпраксія» — доля людини, «Смерть у Києві» — доля державної ідеї. У цих творах письменник також подає власну художньо-філософську концепцію сприйняття давноминулих подій з погляду сьогодення.

Дії його роману «Юлія, або Запрошення до самовбивства» відбуваються в Ташкенті під час великої війни. Роман покохав Юлію, вона — його Джульєтта, жінка його долі. Вона начебто померла від тифу, або просто пропала, та він шукає її усе життя. А тепер і для Романа настав час виборювати у долі своє кохання. «Брухт» — один із останніх творів майстра. Молодий учений Совинський, розум якого бунтував проти прагматизму та технократії ХХ ст., з легкістю погоджується провернути аферу в Німеччині.

Головний герой роману «Розгін» академік Карналь — видатний учений, «бог кібернетики», людина, цілком віддана науці. Йому вже за п’ятдесят, і він майже змирився зі своєю самотністю після смерті дружини. Думав, що ніколи не звільниться від болю втрати, та ось у його житті з’явилася Анастасія — молода, вродлива, запальна, така схожа й водночас зовсім не схожа на його Айгюль. Вона збентежила його душу, викликала забуті почуття, подарувала надію на щастя. Карналь знову покохав і вже не міг розлучитися з любов’ю, бо «як же ти візьмеш той клятий розгін, коли відступати не можна?».

У романі «Діти Чумацького Шляху» на прикладі кількох родин письменниця показує трагічну історію селянства, яке було змушене скоритися тоталітарному насильству. Водночас Гуменна наголошує: колективізація, сталінські репресії, переслідування інтелігенції та навіть Голодомор не знищили українську душу — вони лише загартували її. Роман також містить автобіографічні елементи: авторка описує власні спостереження та переживання під час перебування в Україні, а пізніше — у повоєнних таборах для переміщених осіб. Роботу над романом Гуменна розпочала 1942 року в Києві. Перші три книги було видано 1948 року в Німеччині, четверту — 1951-го в Нью-Йорку. До цього тому увійшли третя та четверта частини твору.

Найвідоміший твір Уласа Самчука роман-епопея «Волинь»  — це художній літопис української історії початку XX століття. У третій частині роману — «Батько і син» (1937) — автор показав селянське життя волинян кінця 1920-х років через історію українського роду Довбенків. Для юного Володьки Довбенка нелегко відірватися від домашнього вогнища, від свого роду, від землі. Але бажання пізнати далеку велику Україну з Києвом і Дніпром, вивчитися і реалізуватися в житті спонукає його вирушити через Збруч.

«Містечкові історії» — це серія невеличких повістей, у яких автор висуває низку морально-етичних проблем життя українців за радянських часів.

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х рр., що розвивалося в умовах масових переслідувань.

У збірці «Сільські історії» ідеться про життя та долі людей двох сіл на Полтавщині: Рогозівки під час Другої світової війни та Малого Тікача в повоєнні роки. Її було засновано збіркою оповідань «Зінське щеня», що народжувалися на полтавському хуторі. Мешканці цих сіл «поріднилися» з більшістю людських достоїнств і вад, зігріваючи та караючи ними не лише сусідів, а й самих себе.

У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі розпочату в романі «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка. Савелій Хоменко — людина з важкою життєвою історією. Після лікування він повертається в рідне село, одружується, працює листоношею, але не встигає насолодитися мирним життям.

Роман «З-під Полтави до Бендер» завершує цикл Богдана Лепкого про гетьмана Івана Мазепу. У ньому розповідається про події після Полтавської битви та про те, як склалися долі головних героїв епопеї. У видавництві «Фоліо» уже вийшли друком попередні романи циклу — «Мотря», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава».

У романі «Марина — цариця московська» розповідається історія життя Марини Мнішек, польської графині. Вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора стала царицею та дружиною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними. Свої листи на батьківщину Мнішек підписувала: «Марина — цариця московська». Щоправда, вона була нею всього лише дев’ять днів у 1606-му році. Також у романі автор зображує кохання Марини до молодого царя Дмитрія, її останню любов до козацького отамана Івана Заруцького.

Сатирично-гумористична повість «Конотопська відьма» є яскравим зразком літературного бурлеску. Сюжет твору розгортається навколо подій у містечку Конотоп, де місцевий сотник Забрьоха й писар Пістряк потрапляють під вплив забобонів і власної обмеженості. Письменник дотепно викриває абсурдність бюрократичної системи, неуцтво й легковірність чиновників, а також порушує тему жіночої хитрості як інструменту самозахисту в патріархальному суспільстві. Водночас автор глибоко занурюється в атмосферу українського села з його неповторним колоритом — говіркою, обрядами та народними віруваннями.