Класична українська проза

Українська письменниця, громадська діячка Наталія Кобринська (1855–1920) походила із роду Озаркевичів, відомого своєю культурно-просвітницькою діяльністю. Освіту здобула самотужки. У 1880–1890-х роках стала однією з ініціаторок феміністичного руху в Галичині, організувала у Станіславі «Товариство руських женщин», видавала два жіночих альманахи: «Перший вінок» (разом з Оленою Пчілкою) та «Наша доля». У своїй літературній творчості, як і в громадській діяльності, головну увагу Н. Кобринська приділяла висвітленню трагічної долі жінки.

Трагічні постаті народних лицарів з Шевченкових «Гайдамаків» і героїчна мужність Івана Підкови. Химерні образи «Євшан-зілля» Миколи Вороного та повчальні байки Леоніда Глібова, знайомі з дитинства. Захопливий сюжет і колоритні персонажі «Захара Беркута» та філософські питання, підняті у «Мойсеї» Івана Франка. Сильні герої Лесі Українки. Досконалі зразки новелістичної прози Михайла Коцюбинського і тонкий психологізм творів Ольги Кобилянської. Соковитий гумор Івана Котляревського і мудрість Григорія Квітки-Основ’яненка... У шедеврах українських класиків живе душа нашого народу.

До видання ввійшли новели Марка Черемшини з його першої книжки «Карби», присвячені зображенню життя гуцульського селянства за Австро-Угорщини, пізніші твори письменника із циклу «Село за війни» — про руїну галицького села, спустошеного подіями Першої світової війни, а також «Посвяти Василеві Стефанику».

У центрі сюжету — агроном Артем Гайдученко, який засновує в  давно занедбаному шляхетському маєтку комуну. Він стає одержимим заздалегідь провальною ідеєю віднайти формули хімічних речовин, що обдарують людство енергією та врожаями. Їхня зустріч з молодшим братом Петром, який продовжує боротьбу за українську ідею, стане для поселення фатальною.

Роман «Жовтий князь» (1958—1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932—1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть. Цей алегоричний образ перетворюється на об'єкт ненависті не лише простого люду, а й самого читача.

У книжці «18+» зібрані парафрази й переклади еротичних текстів майстрів слова різних часів з різних країн світу. Ці твори мають загалом схожу долю — свого часу їх забороняли, знищували, не допускали до читача. Авторів, ілюстраторів, друкарів переслідували, вони змушені були виїздити за кордон, декого навіть ув’язнили. Проте написане пером збереглося, було видрукуване, дійшло до наших часів.

Василь Земляк пише про знайомі, на перший погляд,  реалії: українське село 1920—1940-х, революція, руйнування шляхетських садиб, перші комуни, колгоспи, Друга світова. Однак усе подано в якійсь геть незвичній перспективі.

«Записки Кирпатого Мефістофеля» — роман морального експерименту, у якому чи не вперше в українській літературі відверто аналізуються стосунки між чоловіком і жінкою. Герой, який хоче позбутися власної дитини, бо не бажає бути батьком. Жінка, яка відмовляється робити аборт. Небажана дитина, що зрештою стає психологічним прихистком для головного героя. Автор тестує своє кредо «роби, що хочеш, коли тебе не мучать докори сумління» та шукає межі особистої свободи у стосунках.

До видання увійшли повісті української письменниці Марко Вовчок (справжнє прізвище — Марія Вілінська, 1833–1907).

Марко Вовчок — письменниця, емансипантка, вважається однією з перших авторок у жанрі психологічного реалізму. ЇЇ творчість — це маніфест свободи серед суцільного рабства. У своїх оповіданнях та одній з центральних повістей «Інститутка»  авторка змальовує виразні образи героїнь, котрі не хочуть миритися з підневільним життям. З одного боку, бачимо розбещену, жорстоку огидну панночку. Муштра гарним манерам у Пансіоні жодним чином не вплинула на неї, тож вона перетворює життя довколишніх на пекло: психологічний тиск, капризи, побиття, знущання. А з іншого боку — селянку Устину, яка в будь-яких обставинах готова обстоювати власну гідність та жертвувати всім заради права розпоряджатися власним життям.

Значною мірою автобіографічний роман-хроніка А. Свидницького «Люборацькі», написаний у 1861–1862 роках, на той час був новаторським як за жанром, так і за змістом, але побачив світ лише через чверть століття. У ньому реалістично відтворено суспільне життя України 40–60-х років XIX століття. Описуючи трагічний занепад священничого роду Люборацьких, автор порушує проблеми навчання й виховання молодого покоління у світі соціальної несправедливості, руйнування сім’ї, а також денаціоналізації, яка веде до деградації особистості. Іван Франко вважав «Люборацьких» «першим реалістичним романом на побутовому тлі» й зазначав: «Анатолій Свидницький, може, і сам не здогадувався, що написав твір, який надовго залишиться однією з найкращих оздоб української літератури».

Повість «Марко Проклятий» створена на основі українського фольклору. Герой Олекси Стороженка, проклятий матір’ю і батьком із того світу, якого за скоєні жахливі гріхи не приймає ані земля, ані пекло, блукає світом, сподіваючись на прощення. У його важезній торбі — голови його матері та сестри, а ще його невсипуща совість...

Тодось Осьмачка — поет і письменник, сучасник Багряного, Зерова, Підмогильного, ще один «ворог народу», який через утиски радянської влади був змушений спершу симулювати божевілля, а потім емігрувати.

Це прозові та поетичні твори визнаних майстрів слова, класиків вітчизняної літератури. До збірки увійшло 14 творів 8 відомих українських письменників, серед яких Т. Шевченко, Г. Квітка-Основ’яненко, І. Нечуй-Левицький, Л. Українка, І. Франко, М. Хвильовий та ін. Вони подарують щиру насолоду шанувальникам української літератури.

«Тіні забутих предків» — це історія кохання двох нащадків ворожих родин, таких собі українських Ромео і Джульєтти — Івана й Марічки, що розгортається посеред карпатських гір. Власне самі Карпати у цьому тексті виступають неначе окремим персонажем, переповненим  легендами та духами.