Класична українська проза

Чергове видання творів Ю. М. Косача містить роман «Чортівська скеля» та повість «Дивимось в очі смерті», у яких автор звертається до подій, які мають подекуди автобіографічний характер і пов’язані з діяльністю українського підпільного спротиву польській політиці пацифікації та денацифікації західних українських земель у період між двома світовими війнами, що недостатньо висвітлено в українській історіографії.

У повісті «Земля» головний герой Івоніка Федорчук шанує та береже землю, тяжко працює на ній усе своє життя, плекаючи надію, що вона принесе щастя його синам. Але ця боротьба призводить до трагедії, до братовбивства.

До видання ввійшов нарис життя та творчості письменника («“Чарівна Україна” Юрія Косача у європейському вимірі»), а також його довоєнна проза — збірки «Чорна пані», «Чарівна Україна», «Чад», «Клубок Аріядни», «Тринадцята чота», оповідання «Глухівська пані», у яких відтворено історію «чарівної України» ХІІ–ХХ століть у драматичних перебігах життєвих доль її окремих персонажів.

Події історичної повісті «Предок» (1937) відбуваються на початку XVI століття.

До збірки ввійшли твори «Салдацький патрет», «Мертвецький великдень», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» та інші.

У збірці: «Аліна й Костомаров» — романізована історія кохання М. Костомарова і А. Крагельської, яким на шляху до щастя довелося витримати непрості повороти долі;

«Блудний метеор» — один із небагатьох декадентських взірців у творчості Наталії Кобринської, письменниці, громадської діячки, послідовної борчині за права жіноцтва й зачинательки жіночого руху в Україні, сучасною мовою — фемінізму. Глибиною своїх поглядів і розмахом світогляду Кобринська так сильно випереджала свій час, що була незрозумілою для багатьох її сучасників, та й досі ще почасти непрочитана й незбагненна.

У повісті «Родинне вогнище» письменник змальовує життя в маленькому селі Збараж, що оговтується після війни.

Іван Карпенко-Карий (1845—1907) — видатний український драматург, якого І. Франко назвав «одним із батьків новочасного українського театру». Драматична майстерність Карпенка-Карого дозволяла йому з великим успіхом виступати в усіх класичних жанрах. Та найвищого рівня він досяг у комедії, що була справ­ж­ньою творчою стихією митця. Найкращі драми і комедії Карпенка-Карого — «Безталанна», «Сава Чалий», «Мартин Боруля», «Сто тисяч» і «Хазяїн» — не втратили своєї цінності й сьогодні, були і залишаються гордістю національної театральної культури.

…Те, що я розповім вам, діялося давним-давно на Україні, у глухій глуші, і ще й досі по світові не рознеслося. Бабуся, що мені оповідала, упевняла, ніби у глуші є чимало чесних великих подій, все одно як пишних квіток. І оповідала бабуся, — а вона була давня сильно, прожила чимало на білому світі. «Чимало дечого побачила та чимало дечого зазнала, — оповідала вона, що нічого в світі не можна поставити врівень із цими порослими в глуші квітками. Ні з цими, що в глуші укриті, подіями. Віки йдуть, минають, — а все однаково пишні, свіжі квітки ваблять зір своєю розкішшю, а тихі, величні події любо заспокоюють і м’якшать серце людське».

Яків Слуква, головний герой роману «Зона особливої охорони», працює у засекреченому об'єкті «Урал-47». Понад 40 років він, захований від світу, присвятив своє життя створенню атомної бомби. Тут, у зоні особливої охорони, зачумленому ядерному місті, померли його діти, дружина, померла його душа. 1991 року до Якова приїжджає з Києва тяжкохворий брат Прокіп, щоб побачитися перед смертю. Вони вирішують зробити «смертельну» рокіровку. І в Київ під ім’ям свого нещодавно померлого брата повертається  засекречений академік Яків Слуква. Нарешті він вирвався на волю, навіть не підозрюючи, що на нього вже полюють іноземні розвідки…

Перед нами — завершальна частина сімейної саги «Сестри Річинські». У центрі сюжету — п’ять сестер, які після смерті батька-священника опиняються сам на сам з реальним життям, поза звичним побутом, на такому хиткому містку між минулим і непевним майбутнім, де в усьому доводиться робити складний вибір.  

«Щастя» — збірка, у якій вміщено твори українських класикинь межі ХІХ–ХХ століть і яка продовжує серію «Жінки пишуть». Відомі й менш знані авторки порушують питання щастя — з кимось і на самоті, через діяльність і приватні переживання, у миті піднесення та критичні моменти.

Роман «Недуга» показує життя київської інтелігенції та мистецьких кіл 1920-х рр., їхній розрив між ідеалом і дійсністю.

Це видання об’єднує ключові твори О. Копиленка 1920-х — 1930-х років, які й сьогодні надихають нас долати виклики сучасної України, зберігаючи в серці добро, чесність та вірність своїй країні.

Історичну повість «Quid est veritas?» («Що є істина?») написано на основі багатого фактичного матеріалу, який Наталена Королева зібрала в Таррагоні — іспанському місті, з якого походив Понтій Пилат.

Павло Архипович Загребельний (1924–2009) — український письменник, Герой України, лавреат Шевченківської премії. Після поранення та концтабору служив при британській місії в Німеччині, після чого був затриманий і перебував у радянському фільтраційному таборі. Працював головним редактором «Літературної газети». З правління Спілки письменників України його усунули через доноси.

У новелах та оповіданнях, створених упродовж 1914–1931 рр., авторка звертається до теми Першої світової війни.

Максим Рильський казав, що Остап Вишня, «світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники». Людина незміряного таланту, засновник жанру «усмішки», автор фейлетонів і гуморесок, які робили рекордний наклад газетам, де їх друкували. Ім’я Остапа Вишні стало чи не найпопулярнішим після Тараса Шевченка.

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920–1930-х рр.

Більшість творів другого тому — це різноманітні оповіді про життя українців, роздуми автора над вічними цінностями, сутністю життя, силою любові, людською пам’яттю. У невеликому за обсягом оповіданні «Мертвий птах» Юрій Мушкетик пише гірку правду про жорстокість сталінського режиму; не обминає він і болючі теми русифікації, нищення українського народу та його культури («Націоналіст», «Курис», «Вовчі брати»). У творах на воєнну тематику показано понівечені людські долі, біль і смерть, а водночас — вияви любові й мужності («Їм тоді було двадцять», «Ціловані кулями»). Неординарне трактування постатей минулого, зокрема Григорія Сковороди («Диявол не спить»), а також героїв оповідань «Смерть Сократа», «Правда про Прометея» та інших, заохочує читача до роздумів на тему істини й морального вибору. Письменник щиро вірив, що слово здатне стати світлом надії у темні часи історії. Ця думка цілковито стосується і його власної творчості.

У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що   розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка.

Докладно про історію створення «Холодний Яр» – спогади вояка, які читати легко, ніби пригодницький роман, і корисно, як багате на факти джерело про маловідому сторінку нашої історії: повстанський рух під прапором Української Народної Республіки. Уперше після 1961 року презентується автентичний текст. Крім того, це перше академічне видання, яке відображує всі відомі прижиттєві версії від 1932 до 1938 року. Книжка доповнена статтями, у яких розглянуто спогади Горліса-Горського як історичне джерело, а також наведено деякі зауваги щодо його біографії, яку досліджувати виявилося вкрай непросто.

Борис Антоненко-Давидович — письменник, перекладач і мовознавець. Засуджений спершу до страти, а потім — до довічного заслання.

У завершальній частині роману Анатолія Дімарова «Біль і гнів» німці продовжують хазяйнувати на українській землі. Дії партизанів призводять до каральної експедиції нацистів на Тарасівку, яка гине у вогні. Лише небагатьом вдається вціліти, на прикладі Ганни Приходько автор показує, що війну перемагає саме народне життя.

В автобіографічній повісті «Без коріння» Наталена Королева описує повернення до Києва після багатьох років, які провела в монастирі на Півдні Франції. У творі змальовано систему навчання в Київському інституті шляхетних дівчат.

Андрій Халепа – перспективний поет, втомлений богемним петербурзьким життям, і зараз він тримає в руках револьвер. Ні, він хоче покінчити з життям не через зраду коханки чи напад того дивного старого зі звинуваченнями у ренегатстві. Чому ж Халепа ренегат, відступник?! І що то за пані була разом зі старим?.. Утім ця зустріч стане знаковою трохи згодом. А поки лунає постріл...

Перший історичний роман класика «Диво» — про Київську Русь доби Ярослава Мудрого, за часів якого сталося об'єднання руських земель і звели Софійський собор.