Художня література

Про конфлікт між особистістю та суспільством розмірковує Джордж Орвелл (1903—1950) у романі «Нехай квітне аспідистра» (1936).

Про поетичну збірку «Думи і мрії» Іван Франко казав: «Від часів Шевченкового «Кобзаря» Україна не видала кращої збірки поетичних творів... Тут кожне її слово має силу і пластику, тут що не строфа, то мистецьке степенування поетичного шляху». У рядках збірки оживають давні легенди, що переплітаються зі споконвічною мудрістю, і читач відчуває, як слово поетеси торкається самого серця. Знайомі ще зі шкільної лави рядки сповнюються новим сенсом. Найкращі зразки творчості Лесі Українки в одній книжці — справжня поетична феєрія.

Містечко Лімсток здається ідеальним для реабілітації хворих. Тож після авіакатастрофи Джері Бертон вирішує оселитися тут разом зі своєю сестрою Джоаною, яка супроводжує його. Але незабаром серія анонімних листів-наклепів порушує тихий плин місцевого життя. Одна з адресаток зрештою скоює самогубство, імовірно, через обурливий зміст листа. Та й на цьому потрясіння не завершуються: убитою знаходять її служницю.

Івоніка Федорчук більш за все на світі любив землю. Він шанував та беріг її, тяжко працюючи на ниві все своє життя. Це — найцінніший скарб. І іноді йому здавалося, наче земля важливіша за все та всіх. Івоніка плекав надію на те, що вона принесе щастя його синам. Не знаючи, що на неї впаде зерно ненависті та злості, яке зруйнує душі рідних людей. І брат піде на брата…

Нова книжка поезій Світлани Поваляєвої – складна комбінація етюдів із життя в тилу і на фронті. Війна, кохання, постійне чекання, надія, втрати. Степи й окопи, оманливий затишок дому та свист ракет над головою, захисники і вороги. Свої та чужі. Макабрична історія, яку ми проживаємо щодня. Час, який не обирали. Земля, за яку готові триматися до скону. Втрати, від яких зводить щелепу. «Війна — не звитяга, а просто життя, як є».

Засновано на реальних історичних подіях і розсекречених документах архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Буддійські притчі просякнуті любов’ю до всього живого. Можливо, тому вони такі привабливі для сучасної людини, що живе в жорстокому й прагматичному світі.

Перед нами постає зовсім несподіваний і трохи загадковий Любко Дереш...

Зворушлива історія про дружбу, мужність і протистояння Добра і Зла, що розгортається в унікальному середовищі Палермо — місті, де життя й боротьба мають яскраві та часто трагічні відтінки.

У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі розпочату в романі «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка. Савелій Хоменко — людина з важкою життєвою історією. Після лікування він повертається в рідне село, одружується, працює листоношею, але не встигає насолодитися мирним життям.

Цей роман можна порівняти з рондо, де одна сюжетна лінія-мелодія переплітається з іншою, повторюючись у іншій машкарі. І писалася вона суто для жінок, бо звучить надто по-жіночому, інтимно…

Звичайний психотерапевт Джуліус Герцфельд дізнається, що в нього виявили меланому і жити йому залишається щонайбільше рік. Кардинально переосмисливши своє минуле, він раптово вирішує дізнатися, як склалося життя тих пацієнтів, яким він не зміг допомогти. Зокрема життя Філіпа Слейта — сексуально одержимого хіміка-соціопата. Під час зустрічі Джуліус розуміє, що Філіпу вдалося вилікуватися самотужки завдяки… філософії Артура Шопенгауера. Тепер лікар та пацієнт у певному сенсі міняються місцями…

Нік та його брат, Алан, усе життя криються від магії. Маги та демони вбили їхнього батька та довели матір до божевілля. Маги полюють на сім’ю Райвзів через амулет, який украла Нікова мати — амулет, що підтримує її життя — і потрібен він їм настільки, що лиходії не погребують новим убивством.

З богемного Парижа до Проскурова повертається витончена красуня, донька місцевого комерсанта Інеса Путс.

Дзенські притчі, парадоксальні й дотепні, надзвичайно популярні, їх із задоволенням читають люди в усьому світі.

У загубленому серед канадських лісів шахтарському містечку мешкає незвична родина — у ній аж двадцять одна дитина...

Львів — це маленький Париж. Так кажуть, і частково із цим можна навіть погодитися. Ці міста пасують одне одному, як круасани до кави. Вони дихають особливою атмосферою пристрасті та романтики. До них хочеться повертатися знову й знову... Проте якщо у Львові панує гармонія й затишок, то щодо Парижа таке можна сказати лише про його історичну частину, яка разюче контрастує з периферіями...