Нехудожня література

Вільям Далрімпл розповідає непросту й дивовижну історію про те, як група вчорашніх піратів й авантюристів створила комерційну організацію, чия безжальна жага до наживи, підкріплена військовою потугою, зрештою змінила плин світової історії та заклала підмурки «імперії, над якою ніколи не заходить сонце».

Депресія — небезпечна хвороба, і здебільшого тому, що часто недооцінена.

Китайські притчі зберігають мудрість тисячоліть і допомагають осягнути сутність Природи і людини.

Миколі Лукашу першому серед українців вдалося блискуче перекласти всього надскладного «Фауста» Гете. А за нього бралися  знані літератори, проте далі першої частини не просунулися. Він вивчив двадцять п’ять мов, але так і не навчився підлещуватися до влади й брехати. Його називали Дон Кіхотом, бо він  вірив у добро й безстрашно захищав тих, хто потрапив у біду. Як то сталося з листом  на підтримку заарештованого Івана Дзюби. За цю марну, але сміливу битву «з вітряками» перекладач Микола Лукаш на багато років потрапив під тотальну заборону. Його не випускали на наукові форуми за кордон, виключили зі Спілки письменників, не друкували. Однак не зламали. Творча спадщина геніального українця налічує майже дві сотні перекладів творів світової літератури, які є взірцем перекладацької майстерності.

До уваги читачів неймовірна історія виживання британського солдата у відставці, українського морського піхотинця Шона Піннера протягом шести місяців у російському полоні, де не діють жодні конвенції і правила добропорядного поводження із бранцями.

Єгипетські й африканські притчі уособлюють багатовікову мудрість народів, що населяють Африку, і дарують читачеві можливість долучитися до їхнього світогляду й культури.

Тодось Осьмачка (1895–1962) – видатний український поет і прозаїк, який не підкорився сталінським душогубцям, хоч ті й випустили «на нашу землю із самого споду людської злоби найлютіших собак в образі людей». Він не залицявся до влади, не продавав себе і рятувався від арештів, вдаючи божевільного у божевільні. Письменник виїхав за кордон у надії перехитрити «агентів гепеви» і боротися зі Сталіним за допомогою Слова. Але «комунівські відьми» разом зі справжнім божевіллям знайшли його і там. Тодось боровся до кінця, не знаючи, чи стане світ кращим. Довго не знали про це і його читачі в Україні, яким він адресував свої найболючіші одкровення. Бо їх теж «опромінювали всепроникливими струмами» пропаганди й брехні. Та якби Осьмачка раптом дожив до нашого часу, певно, нарешті він знайшов би ту «справжню Україну», яку весь час шукав і про яку боліла його душа й переймався розум. Україну, якою ми можемо пишатися, а не тільки любити.