Фоліо

Хочете подивитись на Україну очима іноземця?

Цей роман можна порівняти з рондо, де одна сюжетна лінія-мелодія переплітається з іншою, повторюючись у іншій машкарі. І писалася вона суто для жінок, бо звучить надто по-жіночому, інтимно…

Метою написання «Хроніки Іловайської трагедії» було прагнення автора зберегти і оприлюднити правдиву картину Іловайської операції в тому вигляді, в якому вона залишилися в пам’яті її учасників.

Ця книга — сувора правда про норови, що царюють у сучасній Російській Федерації, країні, що перетворена в ГУЛАГ, про перебу­вання­ в полоні, коли минуле зруйноване вщент, а майбутнє завідомо знищено.

Головний герой повісті «Тінь над Інсмутом» (1931), подорожуючи, почув про маленьке містечко, зусібіч оточене болотами й овіяне недоб­рими плітками. Раніше Інсмут був процвітаючим морським портом, але з часом, через епідемію 1846 року, яка забрала життя більшості його населення, занепав. Цього містечка та його незвичайних мешканців цуралися, що й привернуло увагу до нього героя. Але він зовсім не чекав на те, що там побачив. Потрапити в Інсмут було неважко, а от вибратися звідти... Моторошна атмосфера таємничого міста, дивні люди, вигадки п’яного стариганя, уривки слів, погоня — і читач нер­вово завмирає в очікуванні жахів...

Метою написання «Хроніки Іловайської трагедії» було прагнення автора зберегти і оприлюднити правдиву картину Іловайської операції в тому вигляді, в якому вона залишилися в пам’яті її учасників.

На основі арабського окультизму й езотерики Г. Ф. Лавкрафт вигадав жахливих чудовиськ і демонів, створивши свою власну демонологію, склав ієрархію монстрів, старіших за людство, які лише чекають свого часу на землі — коли вони правитимуть людьми і зло пануватиме в світі. І твори Лавкрафта — передвістя їх повернення. Найвідоміша повість про найжахливіше лавкрафтівське страхіття — «Поклик Ктулху» (1928). У ній розповідається про величезне морське чудовисько із довжелезними щупальцями — втілення вселенської гидоти, скуте у бездонній чорній прірві підводного міста Р’льєг у Тихому океані. Та колись воно прокинеться і вийде на поверхню...

Фантастична повість «На стрімчаках божевілля» була написана 1931 р. і вперше видана частинами упродовж лютого-квітня 1936 р. в журналі «Astounding Stories». Оповідь ведеться від імені геолога Даєра, який брав участь у полярній експедиції. У своїх щоденникових записах він розповідає про те, що серед безкраїх льодів Антарктики можна знайти не лише дику холоднечу. Там є дуже древнє місто, яке існувало іще до появи людей. Ті, хто його збудував, називалися Старійшинами й володіли унікальними знаннями. Однак місто давно спустіло, та чи всі загинули? Які таємниці зберігають льоди Антарктики і хто ховається за їхньою товщею? Які істоти не повинні пробудитися? Бо якщо таке раптом станеться, це означатиме кінець усталеній світобудові...

Є світ, що помирає від жару сонця. Є світ, що помирає від космічного холоду. І є наш світ — поле бою між холодом і жаром. Існує єдиний шлях повернути лід і полум’я у стан рівноваги — знищити суперника: диверсанти-джампери, генетика яких дозволяє переміщатися між паралельними світами, сходяться у смертельному поєдинку на вулицях земних міст.