Фоліо

Миколі Лукашу першому серед українців вдалося блискуче перекласти всього надскладного «Фауста» Гете. А за нього бралися  знані літератори, проте далі першої частини не просунулися. Він вивчив двадцять п’ять мов, але так і не навчився підлещуватися до влади й брехати. Його називали Дон Кіхотом, бо він  вірив у добро й безстрашно захищав тих, хто потрапив у біду. Як то сталося з листом  на підтримку заарештованого Івана Дзюби. За цю марну, але сміливу битву «з вітряками» перекладач Микола Лукаш на багато років потрапив під тотальну заборону. Його не випускали на наукові форуми за кордон, виключили зі Спілки письменників, не друкували. Однак не зламали. Творча спадщина геніального українця налічує майже дві сотні перекладів творів світової літератури, які є взірцем перекладацької майстерності.

У творах, які увійшли до збірки, письменниця порушує проблеми жіночої емансипації.

Єгипетські й африканські притчі уособлюють багатовікову мудрість народів, що населяють Африку, і дарують читачеві можливість долучитися до їхнього світогляду й культури.

На сторінках першого роману письменниці серед мальовничих карпатських краєвидів розгортається неймовірна та загадкова історія. Звичайна мандрівка в гори обертається для киянина Саші справжньою боротьбою за виживання. Після колишнього майже тваринного існування й потурання інстинктам він має пройти складний процес духовних перетворень. Фатальним місцем на цьому шляху стає застигла в позачассі таємнича печера Мара — осередок стародавнього язичницького культу, аномальна зона й водночас умістилище древнього злого духа. У мешканцях пралісу ще можна впізнати мавку, лісовика, чугайстра, перевертня... Та вони вже не ті наївні духи, якими їх часто змальовують легенди й казки. Міфологію і реальність переплетено й зав’язано в міцний вузол. Чи вистачить героям сил і знань, щоб розв’язати його?

«Корабель Іштар» (1924) — плід приголомшливої уяви автора, що належить до класики фентезійного роману. Твір вирізняється напруженим сюжетом та багатством мотивів вавилонської, скандинавської, перської, шумерської міфологій, сповнений іскристих, образних, деталізованих описів — загальновизнаний шедевр.

Тодось Осьмачка (1895–1962) – видатний український поет і прозаїк, який не підкорився сталінським душогубцям, хоч ті й випустили «на нашу землю із самого споду людської злоби найлютіших собак в образі людей». Він не залицявся до влади, не продавав себе і рятувався від арештів, вдаючи божевільного у божевільні. Письменник виїхав за кордон у надії перехитрити «агентів гепеви» і боротися зі Сталіним за допомогою Слова. Але «комунівські відьми» разом зі справжнім божевіллям знайшли його і там. Тодось боровся до кінця, не знаючи, чи стане світ кращим. Довго не знали про це і його читачі в Україні, яким він адресував свої найболючіші одкровення. Бо їх теж «опромінювали всепроникливими струмами» пропаганди й брехні. Та якби Осьмачка раптом дожив до нашого часу, певно, нарешті він знайшов би ту «справжню Україну», яку весь час шукав і про яку боліла його душа й переймався розум. Україну, якою ми можемо пишатися, а не тільки любити.