Фоліо

До оселі поліського селянина Якова Меха – головного героя роману «Століття Якова» –  потрапляє чужа дівчина, яка ставить просте, на перший погляд, запитання: «Діду, а ти любив?» І накочуються хвилі спогадів: про далеке дитинство, про перше драматичне кохання із сусідською дівчиною, про велику любов, яка принесла і сімейне щастя, і сповнене радощів, здобутків і втрат життя довжиною в ціле століття…

Орхан Памук милується красою приреченої «старої Туреччини», втіленої в Мінґері, й водночас оплакує її швидкий і неминучий історично зумовлений кінець.

Усі, хто бодай побіжно цікавилися історією Києво-Руської держави, неодмінно звертали увагу на численні княжі знаки, найвідоміший із яких – тризуб Володимира Великого, що сьогодні є державним гербом України. Знаки руських князів, відомі з кінця IX ст., мали догеральдичне походження. У пізньому Середньовіччі (друга половина XIV — XV ст.) вони становитимуть основу руської геральдики. Коли ж відбулася інтеграція цих знаків у гербову систему Руси? Відколи княжі знаки почали зображувати в щитах і надавати їм сталого забарвлення, як і решті середньовічних гербів? Наскільки подібною є знакова система Руси Х—XIII ст. на знакові системи латинського Заходу й візантійського Сходу? І найголовніше — з якого часу в Руській землі можна простежити уживання найдавніших особових і родових гербів?

Джордж Орвелл (Ерік Артур Блер) (1903 — 1950) — британський письменник і журналіст. Всесвітню  славу письменнику  принесли роман-антиутопія «1984» (вперше опублікований 1949 року) і алегорична притча «Колгосп тварин» (1945). Письменник раніше від інших позбувся ілюзій щодо світової місії Радянської держави. Він ставив поруч імена Гітлера й Сталіна і зазначав спільність тоталітарних методів обох диктаторів. У передмові до українського видання «Колгоспу тварин» (1948 року), Орвелл зазначив, що для нього  дуже важливо, щоб люди на Заході побачили радянський режим таким, яким він є. Найвідоміші цитати: «Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших» («Колгосп тварин»), «Хто керує минулим, той керує майбутнім: хто керує сьогоденням, керує минулим» («1984»), «Війна — це мир, свобода — це рабство, сила — в незнанні» («1984»), як і самі твори,  не втратили актуальності. У збірку також увійшли автобіографічні романи «У злиднях Парижа і Лондона» (1933), «Бірманські дні» (1934)  і «Вшанування Каталонії» (1938).

...Маньяками не народжуються, ними стають, і часто через (без)діяльність найближчих людей.

Симон — так називали його друзі в дитинстві. Згодом такий псевдо стоятиме під критичними статтями й фейлетонами журналіста Василя Симоненка. Проте гарячі та відверті вірші, яких так боялися «байстрюки катів осатанілих», підписуватиме переважно своїм ім’ям. Симоненко не боявся говорити правду, ніколи не був зручним і кишеньковим. Став насправді народним Поетом. Міг би стати вторим Шевченком, якби… Смерть ходила за ним назирці. Великою темною рибиною крутилася навколо, коли юнаком заплутався у лататті. Стояла в узголів’ї, коли його ледь живого після падіння з вітряка товариші принесли додому. І вже не відступила, коли внаслідок жорстокого побиття у відділку міліції, в нього загострилася давня хвороба. Радянська влада хотіла поховати і його поезію, накладаючи заборону на вірші. Однак слово правди знищити неможливо.