Мистецтво та культура

Усі, хто бодай побіжно цікавилися історією Києво-Руської держави, неодмінно звертали увагу на численні княжі знаки, найвідоміший із яких – тризуб Володимира Великого, що сьогодні є державним гербом України. Знаки руських князів, відомі з кінця IX ст., мали догеральдичне походження. У пізньому Середньовіччі (друга половина XIV — XV ст.) вони становитимуть основу руської геральдики. Коли ж відбулася інтеграція цих знаків у гербову систему Руси? Відколи княжі знаки почали зображувати в щитах і надавати їм сталого забарвлення, як і решті середньовічних гербів? Наскільки подібною є знакова система Руси Х—XIII ст. на знакові системи латинського Заходу й візантійського Сходу? І найголовніше — з якого часу в Руській землі можна простежити уживання найдавніших особових і родових гербів?

Приголомшлива історія життя й творчості, або життєтворчості Сюзан Зонтаґ, яка змінила культуру ХХ століття.

Гуляючи Києвом, легко впізнати численні локації, описані в поемах і романах початку ХХ століття. Десь змінилися номери помешкань, по-новому пофарбовані фасади, іноді інші назви вулиць, але якщо придивитися, то можна уявити, як у «Льоху мистецтв» на Городецького сиділи за одним столом Тичина й Курбас, трохи далі, в кабінеті Підмогильного, збирався чи не весь мистецький Київ, а в підвалі готелю «Континенталь» зустрічалися за кавою непримиренні аспанфути, символісти й спіралісти. Вечірнім Хрещатиком гуляли справжні «марсіани», і в Георгіївському провулку шукала нових обріїв таємнича мистецька теософська дев’ятка.

Мова ненависті — річ погана, але під час війни — цілком добра й навіть необхідна. Як ми називаємо ворога? За якими мовленнєвими особливостями легко його розпізнаємо? Чи вміємо ми воювати словом? Чи достатньою є наша русофобія? Авторка книжки «Перемагати україн­ською» намагається розібратися з усіма цими питаннями й доводить, що воювати мовою так само важливо, як і безпосередньо на полі бою.

Автор книги пропонує по-новому глянути на розвиток геральдики у країнах християнського Сходу, шукає відповіді на питання: постали ці ранньогеральдичні пам’ятки під впливом Заходу чи розвинулися на місцевому ґрунті? Із якого часу можна простежи_ти їх існування? Чи становили вони певну систему, подібну до західної геральдики? Іншими словами — відколи зображення щитів на християнському Сході, й передусім у Візантії, набувають геральдичного характеру? У чому були подібні й чим різнилися знакові системи ромейського Сходу та латинського Заходу?

Том «Епоха Відродження. Література і театр. Образотворче мистецтво. Музика» охоплює період так званого Чинквеченто, тобто висвітлює події, що відбувалися в різних царинах європейської цивілізації протягом XVІ століття.

Захоплююча, написана на нашій шкірі історія, з якою варто ознайомитися!

Ця книжка про те, як навчитися «читати» місто та відчувати його архітектуру, звертати увагу на ті деталі, які досі були непоміченими. Урбаніст та архітектор Юліан Чаплінський не лише пояснює, як відрізнити бароко від ренесансу, що таке маньєризм і де почалася готика, а ще й майстерно вплітає в цю оповідь політику, мистецтво й літературу. Він говорить про Пінзеля, Караваджо та Мікеланджело, розповідає, як після великої пожежі змінилася архітектура Лондона та чому в Парижі така характерна забудова. А ще розповідає про будинки відомих архітекторів і про те, з якого боку Рейну краще фотографувати Кельнський собор.

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.