Книги

Юля змалечку звикла бути сильною й самостійною. На її долю випало чимало випробувань: смерть батька, якого вона любила понад усе, виховання молодшої сестри, п’яниця-вітчим. Та найгірше — материна нелюбов, з якою змиритися було найтяжче. Врешті Юля їде навчатися до міста й починає нове життя. Там вона зустрічає перше кохання — Костю. Однак їхня пристрасна історія завершується зливою сліз. Вагітна дівчина лишається на самоті в чужому місті. Несподівано їй на допомогу приходить лікар-гінеколог Ігор — набагато старший, досвідчений. Чи знайде вона з ним свою останню любов?

У своїй новій роботі автор продовжує розповідати про унікальне явище в культурі народів Західної України — мольфарство, його історію та сьогодення. Орест Стафійчук є практикуючим мольфаром, тому книжка насичена великою кількістю практичних порад, які ви можете з користю використовувати у повсякденні. Багато примівок, замовлянь, вірувань, виготовлення та правильне користування мольф-оберегів — ось неповний перелік тих знань, які ви отримаєте, якщо прочитаєте цю книжку.

Регіна виросла в дитбудинку. Не потрібна нікому, зайва в цьому світі, вона пізнала чимало поневірянь. Марія — донька заможного керівника, в якої завжди були дефіцитні захцянки та дорогі іграшки. Але на п’ятнадцятий день народження дівчини сталося страшне: батьки загинули в автокатастрофі. Марія опиняється в дитбудинку, де знайомиться з Регіною. З’єднані горем, сирота від народження й колишня багатійка стануть там найліпшими подругами. Обидві згодом пізнають біль зради. Обидві вистраждають своє право на любов і спокій. Але тільки одній із них вирішувати, чи заслуговує на щастя інша...

Макар із дружиною Вірою звикли працювати не покладаючи рук. Цього ж учили доньок. Тому і жили в достатку, бо заробили на нього потом і кров’ю. А потім — колективізація. Усе стало колгоспним. Незгодних куркулів, що не хотіли віддавати своє, — на каторгу. Так сталося і з Макаром. А дружину Віру з дітьми та іншими земляками вивезли на Урал і кинули посеред лісу — з десятком сокир і кількома пачками сірників. Наглядачі згодом повернуться по тих, хто вижив. Повезуть чоловіків на лісоповал. Знову заберуть усе.

Хтось міг би позаздрити Марусі, яка стала дружиною поміщика Ясенського. Житиме тепер у розкоші! Хай і з нелюбом. Час мине, і не згадає про того свого Василя. Однак життя повернеться інакше. Маруся лишиться вдовою, а Василь стане цирковим артистом. Він зійдеться з жінкою, якої ніколи не покохає, але й не покине. А Маруся чекатиме на Василя все життя. Їх осудять люди, власна совість винесе їм вирок. Зустріч із Василевою дружиною буде останньою краплею для Марусі. Вона втече, присягнувши, що тепер уже назавжди. Але правда, що наздожене її, змусить повернутися. Та чи востаннє?..

Від батька, польського шляхтича, брати Марко та Стефан успадкували розважливість і гордовитість. А від матері-українки — непокірність та волелюбність. Однак їм судилися різні долі... Ще малим Марко врятував поранену білу вовчицю — мисливський трофей пана Пулавського. І цим визначив своє майбутнє. Тоді як Стефана готують у наступники діда-шляхтича, запальний шукач пригод Марко вирушає на війну з Османською Портою. Там, полонений татарами, тричі проданий, з воїна перетворений на галерного раба, він зустріне свою долю — українську полонянку Катерину. Але їхнє палке кохання та втеча від турецького адмірала стануть початком нового випробування. Давній ворог Марка, пан Пулавський, не забув хлопчика з білою вовчицею. Колись той відібрав важливу для мисливця здобич...

Я була щасливою, поки доля не втрутилась в моє життя. В один жахливий день вона забрала усіх, кого я найбільше любила. Разом з ними я втратила і сенс свого існування. Розбита, зневірена, самотня, я не розрізняла дні, тижні та місяці. Тієї миті, коли я майже розучилася чекати на щось хороше, з’явився він. Той, хто простягнув мені записку з такими простими, але потрібними словами. Кажуть, випадкові зустрічі ламають долі. Та іноді випадковості стають нашою долею. Ким стане для мене він?..

Яку роль може зіграти в житті людини випадкова зустріч? Чи справді вона випадкова? І яка загалом мета нашого існування? 83-річний ветеран Едді не надто переймався цими питаннями. Протягом багатьох років працюючи ремонтником у парку розваг, він з плином часу почувався дедалі самотнішим та давно втратив сенс існування.

Мія — модна письменниця, що працює над зйомками фільму за своїм романом. Яким же було її здивування, коли на головну роль у фільмі погодився він — столична зірка Роман Звягівський. Але між чоловіком та Мією спалахує неприязнь. Колеги вдаються до радикального кроку: зачиняють обох у готельному номері на ніч. Та очікуваного примирення не відбулося. Мію дратує кожен Романів крок. Що може знати про життя цей балуваний мазунчик? Хіба він пережив би те, що сталося колись з Мією? Кілька років тому вона втратила коханого, репутацію та... дитину. І тепер хоче повернути втрачене. Але Роман зовсім не той, ким видається на перший погляд.

Переламні 1990-і. Юність Нори була сповнена випробувань: зрада батька, безробіття матері, оманливе кохання, бідність, пастка, в яку її заманили торгівці живим товаром. Розум та наполегливість допомогли Норі не просто вижити, але й прибрати до рук бізнес чоловікової родини і стати залізною Норою. А ще був прихований від усіх гріх. Роки мчали стрімголов, помилки минулого лишалися позаду. Але не зникали. Несподівана зустріч з атовцем Левком збурила в пам’яті Нори болючий спогад. Бо тоді, у боротьбі за найвигідніше місце під сонцем, жінка втратила щось значно важливіше... Що поєднує впливову бізнесвумен із простим хлопцем-атовцем? І чому Норі так боляче і водночас так хочеться зазирнути в його очі?..

Османи вважали цих жінок берегинями династії. Величні, могутні, владні правительки, які у керуванні важливими справами імперії не поступалися чоловікам.

Це історія маленької жінки, якій довелося розбиратися з викликами долі по-чоловічому. Її єдиного сина, Омрина, вбили одноплемінники, свої. Поки він тонув, вони забивали його баграми, бо забирати в морських духів їхню здобич — погана прикмета. Але ще гірше — забрати в матері її дитину. Тому слід поквитатися з винними. З тими, хто правив те жорстоке дійство, і з тими, хто мовчки спостерігав. Поквитатися так, як заведено в її народу, коли за певних обставин люди — це неначе ще одна здобич. Свої чи чужі — однаково. Для когось це називатиметься помстою. Для неї — справедливістю.