Сучасна українська проза

Роман «Вересові меди» — це драма, що розгортається на Поліссі в історичний період між двома світовими війнами.

Це завершення трилогії «Знайти Атлантиду», яка розкриває доісторичне минуле Північного Причорномор’я й поєднує міфічну Атлантиду з історією Трипілля та сучасністю.

Ці тексти – довге й болісне відлуння останнього десятиріччя життя нашої країни та дзвін, в який б’є в набат сьогоднішня Велика війна.

Молода, вродлива й успішна жінка, професіоналка своєї справи піддається на вмовляння і погоджується на участь у державній «авантюрці» — офіційному працевлаштуванні за кордоном. На календарі — 1993‐й рік, у паспорті молодої українки — штампик: «Виїзд у всі країни світу»… Та офіційна складова не полегшила, а радше навпаки — ускладнила життя 40 дівчат, які наважилися випробувати долю й досягнути фінансового успіху на чужині. «Пригоди» українок починаються вже на кордоні, і тим халепам, здається, не буде кінця-краю.

Зустріти своє жіноче щастя, коли тобі вже сорок? Почати нове життя з нуля на чужині? Окриленій коханням героїні нового роману Віри Нестерчук здається, що все можливо. Вона переїжджає до свого обранця у Німеччину і виходить за нього заміж. Та словами «вони побрались і жили щасливо» зазвичай закінчуються тільки дитячі казки. Тут же все тільки починається.

Чи багато в житті країни може змінити п’ятнадцятирічний принц? Принц без належної освіти, який третину свого життя провів, переймаючись питанням власного виживання, а не державотворення. Принц у світі, де правлять боги, даруючи людям магію і водночас не надто хвилюючись за долю своїх підопічних.

Опинившись на Межі між країною людей і таємничих альвів, хлопець без пам’яті, якого шукають по всіх закутках континенту, зустрічає сліпу жінку, що називає себе характерницею. Хто вона? І чому у двох незнайомців так багато спільного?

Це історія усвідомлення власної тілесності. Історія про ілюзії та заборони, сором і невпевненість у собі, дружбу та перше кохання. Та насамперед це книжка про формування дівочої сексуальності, історія про неідеальне й болісне дорослішання.

1410 рік. Воїни польського короля та Великого князя Литовського зустрічаються з лицарями Тевтонського ордену в одній з наймасштабніших битв століття.

Лисиця живе на межі двох світів — людського та надприродного. Вона людина, яка спеціалізується на запечатуванні могил. Звичайна робота, коли поруч з тобою в одному місті живуть відьми, вампіри, перевертні, а мертві періодично повертаються з того світу, аби полювати на живих.

Ця книжка оповідань завершує трилогію Анатолія Дністрового, події якої розгортаються у вигаданому автором містечку – Будичі.

Ця повість є продовженням трилогії Анатолія Дністрового, події в якій розгортаються у вигаданому містечку на Поділлі. «Сіра пейна», яка є першою книжкою трилогії, розповідає про життя провінційної богеми — художників, натурниць і поетів.

Майя – журналістка кримінальної телепрограми, невротична трудоголічка, впевнена в тому, що разом з колегами виконує важливу роботу: допомагає знайти зниклих і встановити справедливість. Та все змінюється, коли безвісти зникає її ексцентрична напарниця.

Лікарі та рідні звуть її Анна. В Анни біполярний розлад. Її життя — це нескінченна гойдалка, манію змінює депресія, і це ніколи не закінчується. А ще Анна має в житті дві пристрасті — лекції з історії мистецтва та їх викладач Владислав. 

Цей роман — лірична історія життя двох видатних жінок: художниці Катерини Білокур і співачки Оксани Петрусенко.

Якщо розглядати прозу Анатолія Стодоли як підґрунтя для кіно, то можна сказати одне: це дуже добротний та колоритний матеріал для серіалу про війну до повномасштабного вторгнення. Тут є все, що потрібно. Жарти, ситуації, характери, драма, кохання, життя і смерть. Це український «Доктор Хаус» із домішкою «Пуститися берега». Проза динамічна, густо приправлена специфічним гумором та стоматологічною термінологією. «Стодола ФМ» — це про музику доріг, людей на війні, зубний (і не тільки) біль. 

У своїй новій повісті Анатолій Дністровий через взаємини митців показує руйнацію «вежі зі слонової кості». Із часів романтизму вона уособлювала таїну творчості, егоцентризм митця, його дистанціювання від суспільства, але в теперішньому прискореному світі стала статичною, опинилася на периферії й доживає останні дні.

2040-й рік. Минуло 15 років після апокаліпсиса, викликаного глобальною екологічною катастрофою. Харків затягнуло чорними хмарами. Люди намагаються просто вижити у світі, де звичайний душ — атрибут розкоші, а прибирання сміття — навдивовижу прибутковий бізнес.

Роман «Вихід» можна вважати, як хронікою виходу із цього регресивного й корумпованого, відверто ворожого до України середовища, так і особистою сповіддю автора, який довгі роки присвятив священицькому служінню в УПЦ МП.

This book is about love. It does not contain a single word beginning with ‘lo…’, but it is still about love. It is about magic: not the cheap kind you see on TV screens, but the real kind, the kind that stems from your tribe and from your roots, the kind that has you diving headfirst into the Primordial Sea and surfacing with a fish between your teeth. It is about courage, too: about the out-and-out courage to claim what is rightfully yours, to recognise it, to dig in your heels, and never give away to anyone what is yours: your home, your motherland, your heart, your right to walk with your head held high.

«Принцип втручання» — ​це детектив. І одночасно не детектив. Це драма і комедія, смішна до сліз і зворушлива до ненависті історія. Це книга, на якій можна ворожити. Або різко закрити і кинути в обличчя ворогу, хай навіть твій ворог тимчасово дивиться на тебе із дзеркала.

Події роману розгортаються навесні-влітку чотирнадцятого року у Донецьку. Донбас – це точка обнуління, місце сили, де прозвучали найважливіші запитання. І тільки там заховані потрібні відповіді. Там де все починалося, там все і завершиться, коли історія пройде чергове коло, і вічний змій Уроборос знову вкусить себе за хвіст. Саме героїня втратила родину, дім, роботу, ілюзії – і саме тут зібрала уламки життя заново, віднайшла новий смисл і нову опору. Крок за кроком читач спостерігає процес трансформації, переродження гречкосія у воїна. Ця книга назавжди змінила того, хто її написав, і змінить кожного, хто її прочитає. Бо війна – це коли ти їси землю. І що найважливіше, коли годуєш землю.

З богемного Парижа до Проскурова повертається витончена красуня, донька місцевого комерсанта Інеса Путс.

У романі «Закон равлика» продовжено розповідь про долю Віктора. Рятуючись від смерті в Антарктиді або беручи участь у передвиборчій кампанії в Києві, переживаючи страхи чеченського полону, він усвідомлює невідворотність виправданого самим життям Закону равлика: без власного даху тебе, як безпорадного слимака, будь-хто може мимохідь розчавити «носаком модної тупоносої туфлі»...

Совєти хазяйнують у Львові, містяни змушені миритися з нестачею найнеобхідніших товарів, а Марко Крилович досі працює на НКВД.

Танхельм — королівство морфів, на половину людей, на половину тварин, яким править Джайна Благородна.