Сучасна українська проза
Матір’ю одного з нащадків славнозвісної Роксолани стала українка з Поділля – Надія, яка в гаремі султана брагіма Божевільного отримала ім’я Хатідже Турхан. Вона жила в буремні роки середини XVII століття, насичені повстаннями у провінціях Османської імперії, бунтами яничарів у Константинополі (нині – Стамбулі). На жаль, ця султана маловідома в Україні. Кандидат мистецтвознавства, автор науково-популярних книжок «Роксолана: міфи та реалії» (2015, вид. 2-ге 2016), «Листи Роксолани: любов та дипломатія» (2017), «Жіночий султанат: влада і кохання» (2019) Олександра Шутко на основі історичних фактів, архівних матеріалів та досліджень турецьких, американських і західноєвропейських учених написала про Хатідже Турхан роман, що складається із трьох частин.
«Без вини винний» — продовження психологічного трилеру-детективу «Він знає, коли ти помреш». І нова історія не менш заплутана...
Тобі п’ятнадцять. Ти любиш глину, кактуси й комбінезони. А з усього світу можеш порозумітися лише з трьома людьми. Із батьком, якого ніколи немає вдома, бо він міжнародний експедитор, із другом, що знає, які шмотки тобі личать, у стократ ліпше за тебе, та зі своїм хлопцем. Хоча насправді ти кохаєш нового вчителя географії. Чи таки ні?.. Надто все це складно.
Від самого народження Гальшка — дитя двох світів: католицького і православного. Як спадкоємиця могутнього роду Острозьких, вона бажана наречена для багатьох шляхтичів та магнатів. І мати дівчини, Беата Костелецька, і її дядько, князь Василь Острозький, прагнуть укріпити власне політичне становище, обравши для Гальшки чоловіка з-поміж польського чи українського дворянства. Перед дівчиною постає непростий вибір: скоритися волі родичів чи дослухатися до голосу власного серця...
Це боротьба самбо та дослідження карстових печер. Саме завдяки ним юнак потрапляє у халепу, з якої вийти неушкодженим, здається, неможливо. Тим паче, коли доля у такий момент несподівано дарує жінку, заради котрої готовий на все, а в підземному царстві на рубежі двох тисячоліть починають відбуватися речі, які нормальній людині навіть важко уявити…
У романі тернопільської авторки Ніни Фіалко «Дві обручки» йдеться про схрещення поглядів двох поколінь на події, які відбувалися на теренах західних областей України у сорокових роках; про високий патріотизм усіх верств населення, особливо молоді, яка за ідею важила життям тоді, і про патріотизм теперішній — на майданах під різними гаслами. У романі змальовано образ простої галичанки Ксені, яка, гідно пройшовши всі випробування, залишилася вірною вибраній дорозі. Тут ви прочитаєте і про любов, і про зраду, і про велике терпіння жінки, яка прагнула вижити у нелюдських умовах.
В романі розкрито непросту долю кількох поколінь однієї родини, зокрема акцентовано на спробі доньки вирватись із рутинного, сімейного кола, щоб не повторити долю матері... Тож письменниця пропонує читачам зануритися в життя без прикрас, можливо, через призму чужих помилок зрозуміти власні проблеми. Авторка особливо рекомендує цей твір молодим, які через психологічне насилля, через непорозуміння з батьками квапляться покинути домівку. Часто за помилку в юності їм доводиться розплачуватись усе життя… Роман спонукає до глибоких роздумів. Розрахований на широке коло читачів. Розчарованих не буде.
«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.
Головний герой роману «Пікнік на льоду» — журналіст Віктор Золотарьов — отримує незвичайне завдання від провідної газети: писати некрологи про впливових людей, які поки що живі. Поступово він усвідомлює, що з необережності опинився втягнутим у складну гру тіньових структур. І тепер йому доводиться боротися за те, щоб просто вижити. Але ситуація ускладнюється через пінгвіна на ім’я Мишко. Віктор забрав його з Київського зоопарку, тому що в них не вистачало грошей на годування тварин.
Збірка з 13 фантастично-феміністичних оповідань.
Лора Кочубей — домосідка. Вона не любить відряджень, тож не збиралася затримуватися у Чернігові. Розбереться із проблемною нерухомістю швидко, гадала вона. Але все пішло не так після раптової смерті конкурента. Тіло молодого адвоката знайшли перед розбитим дзеркалом. Старий будинок, за який велася суперечка, сто років тому став місцем страшного злочину. З тих часів побутує легенда: варто комусь зайти в будинок, як там пробуджуються демони. Порушник спокою бачить їх у дзеркалі, серце від побаченого зупиняється. Лора не вірить у страшну казку, аж поки кожен наступний день не приносить новий труп. Тіла знаходять у різних місцях, жертви — різні люди, їх об’єднує лише рік народження і розбите дзеркало біля кожного. Колишній слідчій треба розгадати загадку: це жертви моторошного прокляття чи хтось почав смертельне полювання...
Холодний, фантасмагоричний лютий завдовжки в рік проживають українці від часу повномасштабного нападу російських агресорів, та, насправді, кривава війна триває з 2014 року, відколи анексовано Крим. Кордон проліг не лише по випаленому сонцем та висушеному пронизливими вітрами Перекопському перешийку – через розбіжності в політичних поглядах вбито клин ненависті між близькими людьми, відбуваються битви на полі бою, в інформаційному просторі й на тонкому (енергетичному) рівні. Головна героїня містичного детективу Дарина-Даліла — майбутня хранителька Реліктової долини, кримського «місця сили». Сеї (Провідники з паралельного світу) готують її до виконання цієї місії, проте на перешкоді світлим силам постає Вселенське Зло. Приїхавши до Львова на Різдвяні свята, 24 лютого 2022 р. Дарина несподівано опиняється в тиловому місті воюючої України. Життя дівчини кардинально змінюється: безперервний потік шокуючих подій, переживання на межі відчаю та надії спричиняють її духовну трансформацію. Чи подужає Дарина ворогів і яку роль в її житті відіграє Самсон? Відповідь знайдете в написаній у режимі реального часу хроніці війни, містичному жіночому детективі із львівською душею.
«Я. Рим. І Дама з однорогом» — це сповідь про жінок, пов’язаних між собою війною, материнством, коханням, втратами, страхами й власним відродженням. У ній у дусі магічного реалізму переплітаються, як нитки на гобелені «Дама з однорогом», спогади й сни, дитячі голоси й голоси мертвих, карти таро, тиша й пам’ять, антикварні речі, подорожі місцями сили. Це книжка про пошук цілісності після того, як світ розсипався на уламки. Про те, як жінка вчиться знову відчувати, говорити, дихати. І про те, що навіть серед війни, самотності та втрат залишається простір, у якому вона — творець і джерело життя.
У своєму творі «Як вас звати насправді? Роман про УПА» Петро Лущик висвітлює суперечливі й маловідомі сторінки нашої історії — жорстоке протистояння загонів НКВС і упівців (членів військово-політичного формування УПА) на Західній Україні в 40—50-х рр. У центрі твору — молодий повстанець Микола Кульчицький, який став частиною опору кривавій тоталітарній системі після того, як його батька закатували в застінках радянської тюрми. Коли боротьба УПА з об’єднаними загонами радянської армії і військ НКВС загострюється, повстанцям вдається заслати Миколу як агента у тил ворога. Герой змушений забути своє ім’я, він знає, що наражає себе на смертельну небезпеку, та не може зробити інакше. Що його чекає на цьому шляху? Динамічний сюжет веде правдивими витками історії і ні на секунду не дає розслабитися читачеві...
«Кімнати Естер» — це історія сім’ї, в якій багато любові та розпачу.
Любов затьмарює розум. У цьому переконується Анна Вольська, дізнавшись про закоханість Христі, своєї відданої помічниці. Анна підозрює, що на недосвідчену дівчину полює задля забави цинічний світський спокусник. Однак незабаром викритий залицяльник сам стає жертвою київських вампірів - так охрестив таємну спільноту друг Анни, репортер Гліб Коваленко. Анна починає розслідування - і вже перший крок ставить її разом із командою поза законом. Чому київська поліція гальмує слідство? Як слуги закону пов’язані з ритуалами тих, кого називають вампірами? І невже ці ритуали не злочин, а прогресивні для початку ХХ століття медичні практики? Це лише частина запитань, на які шукають відповідей сищики-аматори. До того ж небезпечне слідство ще більше зближує молоду вдову Анну і Гліба, який давно не приховує своїх почуттів до неї...
Головна героїня оповідань, що увійшли до цієї збірки, — любов. Комусь із персонажів вона дарує крила для злетів і силу, щоб упевненіше йти земними шляхами («Осіннє танго», «Етюд з метеликом»), когось змушує страждати, випробовуючи на справжність почуттів, людяність і шляхетність («Вовчиця», «Фанатка», «Перс і ласунка»), для когось стає спогадом, що зігріває душу в осінню пору життя («Жінка дощу»), а комусь дарує надію на непроминальність світла й порятунок світу («Не(випадковий)»)…
Працівник полтавської філії банку з гарною репутацією виявився шахраєм і втік. Справа нудна, рутинна, і Лора Кочубей береться за неї лише через нагоду поміняти оточення. Але невдовзі знаходять труп, і тепер шахрая вже підозрюють у вбивстві спільника. Далі несподіваний поворот: убитий напередодні смерті отримав на смартфон загадкову погрозу - чорну піратську мітку з написом "Вирок". Відтак виявляється, що схожі мітки отримали ще кілька людей. Таксист, коханка бізнесмена, лідер молодіжної кримінальної групи… Єдине, що їх пов’язує, - вони скоїли злочин і уникнули кари. Та чому чорна мітка приходить і Лорі?
У романі «Тамплієри короля Данила» дія відбувається у XIII столітті. Папа Римський Інокентій IV відправляє до галицького князя Данила Романовича свого посла. Охороняти важливу особу доручено загону воїнів-тамплієрів на чолі з командором Гійомом де Пардо.
Десь у глибинах пам’яті роду на тебе тисячоліттями чекав твій першосвіт, твоє Семисвіття. У ті часи на праукраїнських теренах чоловік мало що важив для богів, людськими громадами верховодили чуйні берегині та загонисті лярви, а в Дикому Степу панували птаховичі зі змієвичами та Вражеві діти, котрі зналися перевертями та лютим мервям. Але якось берегиня з любові до чоловіка замість доньки, котра мала успадкувати всю її силу, народила двійню, вділивши чулості синові. Так у Семисвіття ввійшли «діти переступу» — напівчулі напівмужні берегиничі Врода та Волошко.
«Оповідка про житіє та діяння тричі славного лицаря Тризуба» — се виплодище уяви, реалій і мрій українця, який, опершись на підвалини моралі та власного сумління, віднаходжує і плекає в собі силу відродити український дух щирости та праведности через шлях чоловіколюбности й доброти.
Жила собі в Ляшках Мурованих, що на Львівщині, гонорова донька маґната Єжи Мнішха Маріанна (1588–1614) і нічого не відала про сусідню Московію. Але доля привела на її поріг загадкового чоловіка, який назвав себе царевичем Дмитрієм Углицьким (?–27 травня 1606) і затяг її у вир подій. Ляшки Муровані, а за ними Самбір і Львів перетворились на штаби підготовки до походу на Москву. Лише 11 місяців терпіли московити на престолі свого найкращого царя, а стративши, постаралися знищити навіть сліди його реформ.
Григір має талант потрапляти не туди, куди слід, складні взаємини з коханою, проблеми на роботі та ще й страшне прокляття на додачу. Тож коли одного дня до нього звертається загадковий незнайомець у шафрановому плащі й пропонує розв’язати усі питання, хлопець наважується ризикнути. Однак, маючи такі таланти, Григір потрапляє зовсім не туди, куди сподівався, а власне — в загадкове місто Сколовар, з якого не може вибратися, не вступивши в боротьбу з живими, мертвими, поторочами, а також корумпованою бюрократією.
Не можна було випробовувати долю й без кінця кидати їй зухвалі виклики. Але ж Анна кохала Адама… Утікачка, утриманка, коханка. Щаслива наречена, дружина, удова. Як на гойдалках, перехоплювало від щастя подих на злеті, однак і донизу політ був таким самим невпинним. Єдине, заради чого живе тепер, без Адама, — його дитина там, під серцем, яке ще досі любов тримає в облозі. Під чорним вбранням, наче середньовічний лицар під латами, Анна до часу почувалася захищеною від світу. Мовчазна, піднесено шляхетна у своїй скорботі, вона знову мусить жити для дітей. І сонячного ранку в улюбленій альтанці за книжкою і кавою з кардамоном прислухатися до нової мелодії кохання, її гучних мажорних акордів і ледь чутної обіцянки чогось справжнього в майбутньому…
Магда втекла якнайдалі від кошмарів свого минулого та заприсяглася ніколи не повертатися додому. Робота й алкоголь. Так журналістка справлялася зі своїм болем і страхом роками.
Регіна ван Фрассен — подарунок долі! — народилася телепаткою. В шість років вона вперше дізналася про насолоду влади та гіркоту заборон. У дванадцять Регіна пізнала терор і насильство. У шістнадцять — суперництво і брехню. Так, космічний світ Ойкумени дорожить своїми менталами, як рідкісними коштовностями, але силове поле не захистить від холодних вітрів реальності. Танцюй на пагорбах, дитя з флейтою! Дитинство закінчилося, треба йти далі — в юність, сповнену чергових сюрпризів.
«Дорога…ми» — збірка оповідань про жінок, життя яких розвернулося в новий бік після початку повномасштабної війни. У книжці деcять історій, їх героїні мають різний вік, професії й досвіди. Це голоси, що звучать із різних точок країни та світу, але сходяться у спільному — у пошуку сили, сенсу і світла посеред темряви.
Жінка без імені, яка вирушила до Таїланду без купальника й жодного плану. Своє ім’я вона залишила вдома разом з розбитим серцем і роботою, яка довела її до повного виснаження. Тож тепер скуповує манго та їздить на рожевому велосипеді. Плаче від гострого соусу й самотності. Товаришує з геконами, знайомиться із чоловіками та заводить нових друзів, кожен з яких випадково повертає їй частинку втраченого.
У центрі роману — київський князь Святослав Хоробрий, відважний полководець, воїн, далекоглядний політик, який воював протягом усього свого правління і розширив територію Київської Русі.
Він — один із найпопулярніших блогерів, що вигадав собі ідеальне життя, і так герой його дописів став тим, ким він сам хотів бути: відчайдушним і талановитим шукачем пригод, чиї дні сповнені запаморочливих злетів та падінь, романів на одну ніч і захопливих вражень.
На Сиві Ліси насувається неминуча війна з ненажерливою імперією. Країною тим часом блукає князь-зрадник у компанії духа та безсмертного вбивці. І вони не зупиняться ні перед чим, аби забрати владу у законного володаря.
Літо, довгоочікувана поїздка до «перлини біля моря» — Одеси, передчуття омріяного відпочинку… Начебто ніщо не віщувало біди, та не схильна до авантюр львівська вчителька музики несподівано для себе потрапила-таки у вир детективної історії. Низка неймовірних подій доводить, що випадковостей не буває: ми опиняємося на перехрестях доль завжди вчасно, аби скористатися єдиним шансом для порятунку чи зустрічі з людиною, що здатна змінити наше життя.
Початок XVI століття. Двох підлітків з подільського села викрадають татари. Після років поневірянь один з них опиняється у Нідерландах, що перебувають під владою імператора Карла V Габсбурга, де стверджується як мореплавець, митець та воїн. Інший високо зноситься при ватажкові середземноморських піратів, котрий служить турецькому султану Сулейману І. Жорстоке протистояння двох імперій руйнує мрії земляків та спрямовує обох до найвідомішої морської битви епохи, де, втративши усе, вони отримують натомість примарну надію повернутися додому...
Засновано на реальних історичних подіях і розсекречених документах архіву Служби зовнішньої розвідки України.
«Я забула труси» Майї Тульчинської — це смішний путівник життям Звичайної Української Жінки. Смішний, бо ми, жінки, часто намагаємося сміятися, коли нам боляче, а надто коли стикаємося з несправедливими очікуваннями або приниженням тільки через те, що народилися в жіночому тілі. Сміх для нас є терапією, він допомагає нам іти по життю, незважаючи ні на що: народжувати і виховувати дітей, турбуватися про себе, будувати стосунки з чоловіком, робити карʼєру. Це наша пігулка, яка допомагає пом’якшити біль. Сміх — це наш захист, коли на очах мали би з’явитися сльози.
