Класична українська проза

Проза Михайла Коцюбинського — це яскраві фарби й гострі драматичні конфлікти, а його життя — це сірі будні, нудна робота і служіння суспільству. Хай там де відбуваються події його творів — у Чернігові, в Карпатах чи на італійському Капрі, в центрі уваги письменника завжди особистість. Його цікавить людина-острів, яка переживає душевну драму, відмежовується від інших, прагнучи гармонії, і водночас шукає споріднену душу. Це окремий загадковий всесвіт, до таємниць якого письменник пропонує доторкнутися і, можливо, щось розгадати.

Хочете побувати в Парижі початку ХХ століття? Поглянути на місто очима письменника — модерніста й провокатора? Любите мистецькі роздуми і водночас легке читання? Роман «Рівновага» і оповідання «Тайна» Володимира Винниченка — про життя і смерть, кохання й ненависть, мистецтво і мораль. Про ризиковані експерименти, непрості стосунки й любовні трикутники. Про революціонерів і емігрантів, які жили, любили й гинули під небом Парижа і дахами Монмартру.

«Степові обрії» Людмили Коваленко — жіночий, урбаністичний, соціально-побутовий, реалістичний і автобіографічний роман про жінок з української і грецько-української родини в Маріуполі. Це історія з дуже затишним і теплим побутовим колоритом, своєрідне українське хюґе зі вкрапленням соціально-історичних, а подекуди соціально-політичних подій, які, проте, не затіняють приватної історії становлення жіночої особистості у стосунках з чоловіками. Любовно-побутові мотиви й сюжети доповнює дотепний контекст українсько-грецьких, українсько-єврейських, українсько-російських відносин, місцевий колорит Маріуполя й околиць, повсякденність і традиції українського Приазов’я.

Вперше за останні сто років проза Григорія Квітки-Основ’яненка повертається до читачів такою, як вона була насправді. Зі своїм ритмом та особливою слобожанською говіркою. Мстиві відьми, мерці, які справляють Великдень, зачаровані скарби, перекотиполе — свідок проти вбивці… Перед нами постає яскрава й містична картина життя на українських землях від Конотопа до Харкова. Повісті Квітки-Основ’яненка — це ще і європейські сюжети, перенесені на вітчизняний ґрунт, проповіді, літературна полеміка, мовна гра. І про це ніколи не пишуть у підручниках.

У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди»   розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка.

У романі «Лепрозорій» автор викладає близькі йому принципи конкордизму як способу порятунку людства, яке, на його думку, страждає духовною проказою та перетворило Землю на лепрозорій.

До видання ввійшли оповідання («Чад», «Товаришки», «Соловйовий спів», «Рятуйте!», «Півтора оселедця» та ін.), в яких письменниця змалювала життя українських заможних родин, столичної й провінційної інтелігенції, життєвий лад, усталений в маєтках і садибах наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

У продовженні роману «Біль і гнів» Анатолій Дімаров зображує будні жителів полтавського села Тарасівка в часи воєнного лихоліття. Вчителька Тетяна Світлична змушена ходити по хатах односельців і робити перепис худоби за наказом німців. Як виживатимуть тарасівці, на чий бік стануть? Автор свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення.

Роман «Жовтий князь» (1958—1961) — це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України — страшному голодомору 1932—1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть. Цей алегоричний образ перетворюється на об'єкт ненависті не лише простого люду, а й самого читача.

У другій частині роману Валер’яна Підмогильного «Місто» головний герой Степан Радченко вже стає успішною міською людиною — упевненою, освіченою, визнаною. Проте разом із зовнішнім успіхом зростає і його внутрішня самотність. Герой дедалі більше відчуває розлад між зовнішнім і духовним життям: місто, яке колись здавалося символом мрій, перетворюється на простір випробувань і розчарувань. Автор показує, як боротьба за успіх і визнання може призвести до втрати щирості, тепла та людських почуттів.

Роман А. Дімарова «Ідол» (1961) зворушує й змушує замислитися над складними питаннями. В основу сюжету покладено сліпе материнське почуття, яке призводить до надмірної опіки над своєю дитиною. Софійка з дитинства отримувала «все найкраще», але це призвело до непередбачуваних наслідків, як для неї самої, так і для її матері.

В автобіографічній повісті «Без коріння» (1936) авторка описує своє повернення до Києва після багатьох років, проведених у монастирі на Півдні Франції.

У першій частині роману «Місто» Валер’ян Підмогильний показує перші кроки Степана Радченка — юнака із села, який приїздить до Києва, щоб здобути освіту і знайти своє місце в житті. Зустріч із великим містом стає для нього випробуванням: спершу воно захоплює своєю новизною, але поступово відкриває байдужість і холодний ритм цивілізованого світу. Герой переживає внутрішню боротьбу між минулим і майбутнім, між щирістю селянського серця та прагненням стати «сучасною людиною».

До збірки ввійшли його повість «Отаман Хмара» (яку сам автор уважав не так літературно-художнім, як фактологічно-мемуарним твором), а також спогади та есеї.

В автобіографічних творах «На коні й під конем» і «Блакитна дитина» розповідається про дітлахів передвоєнних років. Ось уже кілька поколінь читачів радіють і сумують, ростуть і дорослішають разом із головним героєм Толиком. І якщо на перших сторінках книжки вони знайомляться із звичайним маленьким хлопчиком, в міру слухняним, в міру бешкетним, то розлучаються вже з солдатом, який за один день зрозумів, що таке війна, людське життя і смерть. Ця правдива і неймовірно лірична історія, часом весела, часом сумна, безперечно, буде цікава кожному читачеві, спонукаючи до осмислення життя.

«Тисячолітній Миколай» — науково-фантастичний роман про чоловіка, який прожив більше десяти століть. Був дружинником князя Володимира, їздив до Візантії, звідки привіз на Русь нову віру. З посольством Богдана Хмельницького Миколай Несміяновський їздив до Москви. Пережив Голодомор 1932–1933 рр., лейтенантом пройшов кривавими дорогами Другої світової війни, а у мирний час став ученим-агрономом.

Повість «Тарас Шевченко» Гната Хоткевича (літературний псевдонім — Гнат Галайда; 1877–1938) є невеликою частиною великого роману-тетралогії. Вона описує тяжкі дитячі й юнацькі роки Тараса Шевченка та як наперекір усьому найбрутальнішому в житті, в поета розвивається могутня жадоба до творчості. Коли книга була готова до друку, письменника заарештували і стратили. Збереглася лише частина рукопису, за яким і публікується ця повість.

Написаний у середині 1930-х років твір «Югурта (Повість про старий Харків)» має виразно автобіографічний характер і повертає читача до Харкова початку ХХ століття — міста дитинства, навчання, перших інтелектуальних захоплень і формування майбутнього письменника.

Анатолій Дімаров (1922–2014) написав «Міські історії» у роки своєї творчої зрілості. Проте не тільки досвідченість автора сприяла тому, що  вони посіли незаперечне місце серед знакових творів його чималенького доробку й набули популярності в читачів.

Значною мірою автобіографічний роман-хроніка А. Свидницького «Люборацькі», написаний у 1861–1862 роках, на той час був новаторським як за жанром, так і за змістом, але побачив світ лише через чверть століття. У ньому реалістично відтворено суспільне життя України 40–60-х років XIX століття. Описуючи трагічний занепад священничого роду Люборацьких, автор порушує проблеми навчання й виховання молодого покоління у світі соціальної несправедливості, руйнування сім’ї, а також денаціоналізації, яка веде до деградації особистості. Іван Франко вважав «Люборацьких» «першим реалістичним романом на побутовому тлі» й зазначав: «Анатолій Свидницький, може, і сам не здогадувався, що написав твір, який надовго залишиться однією з найкращих оздоб української літератури».

«Втеча від себе» — останній роман трилогії «ОСТ» («Морозів хутір», «Темнота», «Втеча від себе»).

«Вальдшнепи» —  незакінчений роман Миколи Хвильового, у якому письменник  осмислює наслідки революційних перетворень в Україні та зачіпає тему її національного відродження.

До видання ввійшла інтермедія «Куліш, Байда і козаки», написана до драми П. Куліша «Байда, князь Вишневецький», а також драма «Старе гніздо й молоді птахи» — найвідоміший твір письменника. Олекса Ставицький називав його «інсценізованим романом», Юрій Шевельов — «романом у діалогах», а сам автор у листі до Кониського писав: «…закінчив і потрошку переписую драматичні картини». У цьому творі, що набув популярності на початку ХХ ст., відображено життя і побут кубанського козацтва кінця 50-х років ХІХ ст., тобто останнього періоду його самоврядування. Письменниця Оксана Забужко назвала драму Василя Мови «Старе гніздо й молоді птахи» одним з найкращих українських романів ХІХ–ХХ століть.