Класична українська проза

Герой роману «Тигролови», молодий український інженер-авіатор Григорій Многогрішний, катований, голодний, засуджений на 25 років ув’язнення, втік по дорозі до концтабору прямо посеред суворої сибірської тайги. Майор НКВС Медвин — «професійний тигролов» — розпочинає полювання на втікача…

В історико-документальному та автобіографічному романі Ю. Горліс-Горського «Холодний Яр» ідеться про маловідомі широкому загалу буремні події, які в 1918–1922 рр. відбувались на Чигиринщині, у Холодноярській Республіці, де Ю. Горліс-Горський був осавулом 1-го куреня полку гайдамаків. 

Читачі роману знову будуть у захваті від пригод Арсена Звенигори, який нарешті повертається додому. Проте війна з турками ще раз змушує його вирушити у похід разом зі своїми побратимами. Тим паче у вирі війни зникає його кохана — Златка. Стало відомо, що вона потрапила в гарем великого візира Кара-Мустафи. Й Арсен подається до Стамбула, заприсягнушись врятувати кохану або загинути у бою. Автор також розповідає про трагічні події в Україні після Чигиринських походів та оборону Відня (1683 р.).

Повість «Царівна» — це історія письменниці, що намагається досягти успіху в дуже невигідний для цього час — еру закостенілого патріархату.

Символічною є назва роману, бо хмари — то своєрідне уособлення національного гноблення та придушення української культури.

Автор зображує події 1654 року під час національно-визвольної війни українського народу.

У повісті «Родинне вогнище» письменник змальовує життя в маленькому селі Збараж, що оговтується після війни.

У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що   розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка.

Докладно про історію створення «Холодний Яр» – спогади вояка, які читати легко, ніби пригодницький роман, і корисно, як багате на факти джерело про маловідому сторінку нашої історії: повстанський рух під прапором Української Народної Республіки. Уперше після 1961 року презентується автентичний текст. Крім того, це перше академічне видання, яке відображує всі відомі прижиттєві версії від 1932 до 1938 року. Книжка доповнена статтями, у яких розглянуто спогади Горліса-Горського як історичне джерело, а також наведено деякі зауваги щодо його біографії, яку досліджувати виявилося вкрай непросто.

В історії світової літератури трапляються щасливі випадки, коли створена письменником-початківцем книга долає часові та просторові обмеження, перетворюючись у шедевр для всіх часів і народів. Саме таким щасливим випадком можна вважати «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя. У восьми повістинах, що лягли в основу «Вечорів…», читач відкриє для себе майже казковий світ старожитнього українського села, де відьми літають як собі знають, де чорт ярмаркує у Сорочинцях, де страшний Басаврюк чіпляється до красних дівчат. Цей веселий (а інколи — і страшнуватий) світ поряд — варт лише розгорнути книжку. Для широкого кола читачів.

У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди»   розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка.

У романі «Лепрозорій» автор викладає близькі йому принципи конкордизму як способу порятунку людства, яке, на його думку, страждає духовною проказою та перетворило Землю на лепрозорій.

Роман А. Дімарова «Ідол» (1961) зворушує й змушує замислитися над складними питаннями. В основу сюжету покладено сліпе материнське почуття, яке призводить до надмірної опіки над своєю дитиною. Софійка з дитинства отримувала «все найкраще», але це призвело до непередбачуваних наслідків, як для неї самої, так і для її матері.

У найпростішому прочитанні роман «Місто» Валер’яна Підмогильного — це історія амбітного юнака, який переїжджає із села у Київ і будує там нове життя. Його часто порівнюють з героєм «Любого друга» Мопассана й самовпевненими і неперебірливими в засобах  підкорювачами суспільних вершин із сюжетів Бальзака. Однак для Підмогильного це не лише історія кар’єри. Він уписує життя Степана Радченка в історико-культурний контекст тогочасної України.

Василь Земляк пише про знайомі, на перший погляд,  реалії: українське село 1920—1940-х, революція, руйнування шляхетських садиб, перші комуни, колгоспи, Друга світова. Однак усе подано в якійсь геть незвичній перспективі.

В автобіографічній повісті «Без коріння» (1936) авторка описує своє повернення до Києва після багатьох років, проведених у монастирі на Півдні Франції.

В автобіографічних творах «На коні й під конем» і «Блакитна дитина» розповідається про дітлахів передвоєнних років. Ось уже кілька поколінь читачів радіють і сумують, ростуть і дорослішають разом із головним героєм Толиком. І якщо на перших сторінках книжки вони знайомляться із звичайним маленьким хлопчиком, в міру слухняним, в міру бешкетним, то розлучаються вже з солдатом, який за один день зрозумів, що таке війна, людське життя і смерть. Ця правдива і неймовірно лірична історія, часом весела, часом сумна, безперечно, буде цікава кожному читачеві, спонукаючи до осмислення життя.

«Тисячолітній Миколай» — науково-фантастичний роман про чоловіка, який прожив більше десяти століть. Був дружинником князя Володимира, їздив до Візантії, звідки привіз на Русь нову віру. З посольством Богдана Хмельницького Миколай Несміяновський їздив до Москви. Пережив Голодомор 1932–1933 рр., лейтенантом пройшов кривавими дорогами Другої світової війни, а у мирний час став ученим-агрономом.

В історичному романі «Четвертий вимір» ідеться про середину ХІХ століття, коли українська зброя мовчала, незалежність було втрачено, але молоді митці й інтелектуали заснували таємну політичну організацію, що ставила за мету відродження України. В центрі сюжету — життя українського математика, юриста і громадського діяча Миколи Гулака, який разом з Миколою Костомаровим заснував Кирило-Мефодіївське братство. Після арешту він, на відміну від Костомарова, відмовився засудити свою просвітницьку роботу й три роки провів у засланні в одиночній камері Шліссельбурзької фортеці в Петербурзі.

До видання увійшли повісті української письменниці Марко Вовчок (справжнє прізвище — Марія Вілінська, 1833–1907).

Повість «Тарас Шевченко» Гната Хоткевича (літературний псевдонім — Гнат Галайда; 1877–1938) є невеликою частиною великого роману-тетралогії. Вона описує тяжкі дитячі й юнацькі роки Тараса Шевченка та як наперекір усьому найбрутальнішому в житті, в поета розвивається могутня жадоба до творчості. Коли книга була готова до друку, письменника заарештували і стратили. Збереглася лише частина рукопису, за яким і публікується ця повість.

Василь Земляк пише про знайомі, на перший погляд,  реалії: українське село 1920—1940-х, революція, руйнування шляхетських садиб, перші комуни, колгоспи, Друга світова. Однак усе подано в якійсь  геть незвичній перспективі.

Анатолій Дімаров (1922–2014) написав «Міські історії» у роки своєї творчої зрілості. Проте не тільки досвідченість автора сприяла тому, що  вони посіли незаперечне місце серед знакових творів його чималенького доробку й набули популярності в читачів.

«Втеча від себе» — останній роман трилогії «ОСТ» («Морозів хутір», «Темнота», «Втеча від себе»).

Повість «Хмари» — це один із ранніх творів класика українського письменства Івана Нечуя-Левицького (справжнє прізвище — Левицький, 1838–1918). У повісті автор порушив проблему інтелігенції та народу. Символічною є назва твору, бо хмари — це уособлення національного гноблення та придушення української культури.

До видання ввійшла інтермедія «Куліш, Байда і козаки», написана до драми П. Куліша «Байда, князь Вишневецький», а також драма «Старе гніздо й молоді птахи» — найвідоміший твір письменника. Олекса Ставицький називав його «інсценізованим романом», Юрій Шевельов — «романом у діалогах», а сам автор у листі до Кониського писав: «…закінчив і потрошку переписую драматичні картини». У цьому творі, що набув популярності на початку ХХ ст., відображено життя і побут кубанського козацтва кінця 50-х років ХІХ ст., тобто останнього періоду його самоврядування. Письменниця Оксана Забужко назвала драму Василя Мови «Старе гніздо й молоді птахи» одним з найкращих українських романів ХІХ–ХХ століть.