Художня література

Непридатна для життя Нічия Земля — отруєна територія, що утворилася після техногенної катастрофи, — стала сірою зоною, місце беззаконня і безвладдя.

Чотиритомне зібрання містить майже 600 поетичних творів 140 відомих японських поетес і поетів IV-XX ст. Вони ілюстровані гравюрами жанру укійо-е, створеними японськими художниками переважно за доби Едо (1603-1868) і пізніше. Таке поєднання шедеврів японської класичної поезії з кращими зразками національного виду живопису, яким є жанр укійо-е (дослівно: «картини тлінного світу»), має в культурі Японії давнє коріння. Однак в українській культурній традиції трапляється зрідка, що робить це зібрання унікальним явищем сучасного вітчизняного книговидання.

Шістнадцять років тому Керолайн Крейл засудили за вбивство її чоловіка, художника Еміаса Крейла. Та донька Керолайн, Карла Лемаршан, не вірить у винуватість матері. Прагнучи відновити її добре ім’я, дівчина звертається по допомогу до славетного Еркюля Пуаро.

Життя - що калейдоскоп. Був Петро звичайним студентом політехніки - став козацьким новиком. Жив у третьому тисячолітті - а опинився у середині сімнадцятого століття. Здавалося б, куди більше? Так ні, пустотливій долі і цього виявилося замало. Не встиг Петро звикнутися з привільним життям, як потрапив у неволю. Ще й найгіршу з усіх можливих, бо полонили його харцизи. Розбійники, що не шанують ні Христа, ні Аллаха, а людське життя для них не дорожче за ціну на невільницькому ринку. Що буде далі, чи вдасться йому врятуватися і дістатися на Січ? Куди подівся Полупуд? Що везе туркам розбійницький байдак? Про це та інші події читайте у романі Олега Говди "Пливе човен - води повен", другій книзі циклу "Дике поле". 

Є світ, що помирає від жару сонця. Є світ, що помирає від космічного холоду. І є наш світ — поле бою між холодом і жаром. Існує єдиний шлях повернути лід і полум’я у стан рівноваги — знищити суперника: диверсанти-джампери, генетика яких дозволяє переміщатися між паралельними світами, сходяться у смертельному поєдинку на вулицях земних міст.

Роман «Вихід» можна вважати, як хронікою виходу із цього регресивного й корумпованого, відверто ворожого до України середовища, так і особистою сповіддю автора, який довгі роки присвятив священицькому служінню в УПЦ МП.

У повісті «Родинне вогнище» письменник змальовує життя в маленькому селі Збараж, що оговтується після війни.

Повість «Земля» — вершина реалізму письменниці. Головний герой Івоніка Федорчук шанує та береже землю, тяжко працює на ній усе своє життя, плекаючи надію, що вона принесе щастя його синам. Але ж ця боротьба, яка роками точилася в його родині, призвела до трагедії, до братовбивства.

…Те, що я розповім вам, діялося давним-давно на Україні, у глухій глуші, і ще й досі по світові не рознеслося. Бабуся, що мені оповідала, упевняла, ніби у глуші є чимало чесних великих подій, все одно як пишних квіток. І оповідала бабуся, — а вона була давня сильно, прожила чимало на білому світі. «Чимало дечого побачила та чимало дечого зазнала, — оповідала вона, що нічого в світі не можна поставити врівень із цими порослими в глуші квітками. Ні з цими, що в глуші укриті, подіями. Віки йдуть, минають, — а все однаково пишні, свіжі квітки ваблять зір своєю розкішшю, а тихі, величні події любо заспокоюють і м’якшать серце людське».

Колоритне історичне тло, гостра соціальна проблематика, детективний елемент, психологізм образів, багатоплановий сюжет, усе це – роман «Літні дощі».

Роман «Будинок із сімома башточками» закріпив за американським  письменником Натаніелем Готорном звання майстра психологічного роману.

Перший роман Г. Флобера «Пані Боварі» став, без перебільшення, шедевром психологічної прози.

У романі Жаббура Дуейги вміло поєднується за­хоп­ливий сюжет з історичним тлом і вишуканою іронією, з якою він описує сучасне ліванське суспільство.

Автор запрошує читача у мандрівку лабіринтами людської душі, де реальність і уява, спогади і мрії, світло і тінь переплітаються у дивовижному калейдоскопі буття.

Авторка і в ліричних повторах приковує до начебто звичайних речей увагу читача, майстерно перетворюючи містичний роман у гіпнотичний текст.

Головний герой повісті «Тінь над Інсмутом» (1931), подорожуючи, почув про маленьке містечко, зусібіч оточене болотами й овіяне недоб­рими плітками. Раніше Інсмут був процвітаючим морським портом, але з часом, через епідемію 1846 року, яка забрала життя більшості його населення, занепав. Цього містечка та його незвичайних мешканців цуралися, що й привернуло увагу до нього героя. Але він зовсім не чекав на те, що там побачив. Потрапити в Інсмут було неважко, а от вибратися звідти... Моторошна атмосфера таємничого міста, дивні люди, вигадки п’яного стариганя, уривки слів, погоня — і читач нер­вово завмирає в очікуванні жахів...

Молодий чоловік вирушає до батька, якого не бачив уже багато років, дорогою потрапляє в автомобільну аварію.

Роман «Недуга» показує життя київської інтелігенції та мистецьких кіл 1920-х рр., їхній розрив між ідеалом і дійсністю.

П’єса «Цар Едіп», яку визнають еталоном трагедії, півтора тисячоліття була відома у численних рукописних джерелах, аж поки її нарешті надрукували 1502 року у Венеції. Едіпу ще до народження було передбачено оракулом вбити отця й одружитися з матір'ю. Як тільки він дізнався про свою страшну долю, то покинув прийомних батьків, яких вважав рідними, і, тікаючи від похмурого пророцтва, ненавмисно здійснив його. Не знаходячи цьому виправдання, Едіп виколов собі очі та став вигнанцем. Фройд назвав цей твір Софокла трагедією на всі часи, бо тема сліпого року, неминучої долі супроводжує і супроводжуватиме людство завжди.

Джеймса Бентлі звинувачують у вбивстві літньої прибиральниці місіс Мак-Ґінті. Мотив його злочину начебто очевидний: пограбувати стару, яка зберігала 30 фунтів стерлінгів під дошками підлоги. Джеймса засуджують до страти. Однак інспектор, який вів справу Бентлі, чомусь сумнівається у його провині. Він звертається за допомогою до Еркюля Пуаро. Легендарний детектив виїжджає на місце злочину. Але спілкування з людьми, у яких прибирала місіс Мак-Ґінті, не дає жодної зачіпки. У речах покійної Пуаро виявляє газету, яка вийшла за кілька днів до її вбивства. Одну зі статей, про чотирьох жінок, що мали стосунок до гучних кримінальних справ минулого, хтось вирізав. І Пуаро здогадується, що це не випадково…

Багато років тому Вероніка пообіцяла подрузі, яка помирала, що не залишить її новонароджених малюків, Тимура і Діану. Але обіцянки не виконала… Сплинули роки. Її єдиний син став наркоманом. Що це, кара за помилки минулого? Як урятувати сина? І чи можна спокутувати провину перед покинутими дітьми?