Нехудожня література

У цій книжці ви не знайдете детального аналізу подій, що сталися 26 квітня 1986 року, чи історій ліквідаторів. Натомість ви дізнаєтеся основи радіаційної науки, познайомитеся з людьми, які її творять, і зрозумієте, що відбувається в Чорнобилі та яким може бути майбутнє радіаційної і ядерної безпеки у світі після  завершення війни в Україні.

У своїй книжці Юлія Ярмоленко зібрала найпоширеніші міфи про місячні, а також реальні історії жінок, які допоможуть краще зрозуміти, що саме відбувається з дівчинкою, коли вона дорослішає. Читати книжку можна самостійно або ж з батьками. Передусім Юлія дає відповіді на ті питання, що цікавитимуть дівчат та їхніх мам і тат, але книжка також може бути цікавою і батькам хлопчиків, адже про місячні варто знати всім.

Нова книжка орнітологині Наталії Атамась розповідає історію птахів у місті: де вони живуть і як доглядають пернату малечу, як вирішують болюче житлове питання та виборюють територію. Саму ж книжку побудовано як прогулянку – від околиць до центру, від парків та кладовищ до старих камʼяниць і хмарочосів.

Усі, хто бодай побіжно цікавилися історією Києво-Руської держави, неодмінно звертали увагу на численні княжі знаки, найвідоміший із яких – тризуб Володимира Великого, що сьогодні є державним гербом України. Знаки руських князів, відомі з кінця IX ст., мали догеральдичне походження. У пізньому Середньовіччі (друга половина XIV — XV ст.) вони становитимуть основу руської геральдики. Коли ж відбулася інтеграція цих знаків у гербову систему Руси? Відколи княжі знаки почали зображувати в щитах і надавати їм сталого забарвлення, як і решті середньовічних гербів? Наскільки подібною є знакова система Руси Х—XIII ст. на знакові системи латинського Заходу й візантійського Сходу? І найголовніше — з якого часу в Руській землі можна простежити уживання найдавніших особових і родових гербів?

Симон — так називали його друзі в дитинстві. Згодом такий псевдо стоятиме під критичними статтями й фейлетонами журналіста Василя Симоненка. Проте гарячі та відверті вірші, яких так боялися «байстрюки катів осатанілих», підписуватиме переважно своїм ім’ям. Симоненко не боявся говорити правду, ніколи не був зручним і кишеньковим. Став насправді народним Поетом. Міг би стати вторим Шевченком, якби… Смерть ходила за ним назирці. Великою темною рибиною крутилася навколо, коли юнаком заплутався у лататті. Стояла в узголів’ї, коли його ледь живого після падіння з вітряка товариші принесли додому. І вже не відступила, коли внаслідок жорстокого побиття у відділку міліції, в нього загострилася давня хвороба. Радянська влада хотіла поховати і його поезію, накладаючи заборону на вірші. Однак слово правди знищити неможливо.