Видавництво Анетти Антоненко

Роман Шін Ґьонсук «Прошу, оберігай маму» — несподіваний і дуже важливий для нашого соціуму твір, який захоплює читача з першої сторінки й не відпускає до останньої.

Роман про чоловіків і жінок, які щодня борються за свою власну історію.

Історик описує Середземномор’я епохи Османів як нескінченну систему суспільних зв’язків і мереж, за якою маліє ворожнеча між християнством й ісламом.

«Вітер знає моє ім’я» розпочинається історією Самуеля Адлера, маленького австрійського єврея, якого після «ночі розбитих вітрин» його мати відправляє в Англію через програму Kindertransport, яка врятувала тисячі дітей під час Голокосту; він більше ніколи не побачить своїх рідних.

Роман «Батько» молодої італійської авторки Джорджи Трібуяні – не просто цікавий сюжет, а заглиблення в психологію звичайної родини, що переживає дивний період: одна несподівана і містична подія раптом порушує крихку рівновагу стосунків.

У мозаїці спогадів доньки й крізь призму родинних стосунків у цьому творі розкривається образ відомого і водночас невідомого Іззі Янґа.

Витончена книжка Рудольфа Ташнера присвячена споконвічній темі людського існування: що надає нам життєвої снаги, обумовлює наші вчинки і допомагає накреслювати плани на майбутнє?

Трагічні та сюрреалістичні перипетії життя цієї людини майстерно виклав глибокий знавець історії, культури й реалій життя Португалії, італійський письменник і журналіст Марко Феррарі.

Йосип Броз Тіто був вічним партизаном – типовим створінням епохи крайнощів, епохи, яку він не тільки пережив, а й власноруч сформував і вистраждав.

У невеличкому парку в центрі Любляни знаходять тіло безпритульної жінки з кулею у голові.

Оповідання Кім Еран – розмови зі старим другом. Про болісні втрати, прикрі таємниці, великі та малі трагедії, людей, які вони є.

Вайлд написав «Саломею» французькою, коли жив у Парижі взимку 1891 року.

У неї відібрали ідентичність, а тепер прийшли по її дитину...

Добірка різноманітних передмов, написаних Хорхе Луїсом Борхесом з 1924 по 1974 рік. У книжці зібрано десятки розсіяних по різних виданнях текстів, які належать до цього особливого жанру, в якому Борхес також показав свій майстер-клас.

Норвезький філософ, професор Уле Мартин Гьойстад детально вивчає історію душі протягом трьох тисячоліть від Античності до сучасності, у буддизмі та ісламі.

«Там, де вітер» ¾ історія кризи письменника-бунтівника, яка розгортається водночас із війною в країні.

«Пасажир» — роман неймовірного напруження від автора «Семи днів таліону».

«Син роду» — це розповідь про двох жінок, які застрягли в густому павутинні традицій та звичаїв щодо класової та гендерної нерівності і материнства.

Ідея цієї книжки народилася в Євгенії Кононенко, письменниці і дослідниці культури, після прочитання «Приватної книгозбірні» Борхеса, де висловлені думки великого мислителя про найславетніші літературні шедеври.

Роман «На чужині» — про свободу й неволю, пошук власного «я», — змусить замислитися про рамки: як ті, що вибудовує суспільство, так і ті, у які кожен заганяє сам себе — рамки, за межі яких не втечеш, як можеш втекти, покинувши країну.

Іво — самотній інтроверт, який прагне переосмислити своє життя в провінції.

У новій книзі Євгенії Кононенко об’єднано новели й мініатюри, так чи інак дотичні до теми творчості й книжок.

Рукопис зник на кілька років. Певне тоді ще не настав час чи-тати його. Але через півтора десятка років, в добу розвиненого Інтернету й соціальних мереж, сину письменника повертають зошит із цуценятком на обкладинці. І саме в цьому зошиті старий хворий письменник написав свій останній роман «Останнє бажання».

Натхненний деякими текстами Стейнбека, автор заглиблюється в драму самотності, ізоляції та, насамперед, смерті.

Книжка починається як історичний роман про події початку минулого тисячоліття: про життя однієї з перших кегелій – громад християн, котрих жорстоко переслідують, а тому вони змушені жити подалі від великих міст.

Хорхе Луїс Борхес (1899 — 1986) — культовий автор інтелектуалів, професор honoris causa провідних університетів світу й провідник Вавилонською бібліотекою й чи не всіма бібліотеками світу.

«Безодня» – це 10 оповідань-катастроф, що описують як гибель внутрішніх світів, розлади психології людей, їх моральне падіння, так і колапси цілих систем і всевітів, в яких ми живемо.

Ясміна Реза (Yasmina Rеza) — відома французька письменниця, драматург і кіносценаристка.

Незвична і неформатна п’єса примушує зайвий раз замислитися над головними питаннями життя.

Не все стандартно із цим хлопцем, хоч у його прізвиську є слово «Нормальний»

П’єси Д. Димітріадиса називають «театром катастрофи», оскільки, занурюючись у глибини несвідомого, опрацьовуючи механізми травми і втрати, автор препарує ідею нормальності.

«Історія ока» (1928) Жоржа Батая розповідає про еротичні пригоди двох молодих людей, оповідача та Симони, юнки, яка «так відчайдушно прагне всього, що засмучує, що найменш помітний заклик почуттів несподівано надає її обличчю рис, що прямо вказують на все, пов’язане з глибинною сексуальністю — до прикладу, кров, задуху, раптовий жах, злочин, усе, що назавжди руйнує людське блаженство та чесність».

Він молодий, розумний, добре освічений, має патріотичні почуття. Але в результаті непорозуміння змушений тікати з України.

Драма-парабола «Крах “Атласа”» — крах ілюзії про те, що можна безкарно втрутитися в певний порядок, святкувати тріумф, не сплативши ціну за перемогу.

Що таке табір?