Віхола

У своїй новій книжці етнологиня Ірина Ігнатенко розповідає історію інтимних стосунків в українських традиціях. Яких чоловіків і жінок українці вважали красивими та бажаними, як знайомилися й до яких засобів «зваблення» вдавалися? У що одягалися наші прапрабабусі та як календар релігійних свят впливав на розклад гігієнічних процедур і секс? Які обмеження на інтимні стосунки були навіть у шлюбі? Чому замовчували зради та як по розбитих горщиках визначали майбутню кількість дітей? 

Ця книжка про те, як відсікти зайве і знайти саме свій шлях. Адже насамперед від нас самих залежить, як ми проживемо власне життя. Це може трохи лякати, оскільки передбачає повну відповідальність за свої дії, але це відправна точка для будь-яких звершень.

«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного» — таким було гасло епохи, в якій жили мільйони українців 1930-х, і саме цей трагічний досвід у своєму романі «Сад Гетсиманський» зображає Іван Багряний. На прикладі життя Андрія Чумака автор детально демонструє, як діяв досконалий репресивний механізм радянської системи, як ця система поневолювала і знищувала людей незалежно від їхніх досягнень, походження, віку чи статі.

Мандрівниця Олена Бондаренко стала третьою жінкою у світі та першою українкою, яка пройшла Карпати теренами чотирьох країн.

У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

Лисиця живе на межі двох світів — людського та надприродного. Вона людина, яка спеціалізується на запечатуванні могил. Звичайна робота, коли поруч з тобою в одному місті живуть відьми, вампіри, перевертні, а мертві періодично повертаються з того світу, аби полювати на живих.

Коли вирішуємо будувати стосунки, ми маємо запам'ятати: правильних рецептів не існує, кожен торуватиме свій неповторний шлях. Хтось одружиться, а хтось будуватиме довготривалі взаємини без офіційної реєстрації шлюбу. У когось будуть діти, а хтось житиме без них.  Одні будуть разом з людьми протилежної статі, інші — з людьми своєї статі. У всіх цих ситуаціях буде щось спільне, а щось тільки ваше, особливе.

Василь Земляк пише про знайомі, на перший погляд,  реалії: українське село 1920—1940-х, революція, руйнування шляхетських садиб, перші комуни, колгоспи, Друга світова. Однак усе подано в якійсь геть незвичній перспективі.

Коли я нарешті висплюся? Це питання ми ставимо собі роками, переконуючи самих себе в тому, що ось уже незабаром ­(після школи/іспитів/роботи/на старості) налагодимо цей процес. Переконуємо себе так, наче в цьому є щось складне, а у нас — необмежений запас часу. Погані й гарні новини разом: часу в нас мало, але, на щастя, у наших біологічних ритмах немає жодної магії. Сон і біологічний годинник, за яким ми живемо, — хай які складні в роботі механізми, та все ж їх можна налаштувати. Достатньо лише зрозуміти, як усе це працює. Саме ці процеси у книжці «Коли я нарешті висплюся? Як засинати і прокидатися із задоволенням» пояснюють біологині Ольга Маслова та Ніка Бєльська.

У світі Портлу чорти ведуть бухгалтерію, мавки заводять сторінки в соцмережах, Стрибогів син став вегетаріанцем, а будь-яке потрібне закляття можна купити, якщо тільки мати, чим заплатити.

Книжка Івана Черненка — це книжка про медицину та будні медиків, про той шлях, що долає кожен мрійник, аби стати лікарем.  Про помилки, безлад і пацієнтів. Про життя та смерть, про кожного з нас. 

У нашій культурі панує культ гумору. Кожна тривожна новина породжує хвилю мемів, ми гуртуємося завдяки жартам і часто повторюємо, що ментальне здоров’я українця тримається виключно на смішних відео.

Покликання, місія чи все ж таки просто робота? Сімейна лікарка написала відверту книжку-діалог, у якій з гумором розказує про свою практику — від курйозних випадків до викликів, з якими лікарі зіштовхуються повсякдень.

Книжка «Чути українською» не змушуватиме вас учити правила чи зубрити мовні закони. Це вже робила колись ваша вчителька української мови та літератури. Завдання книжки — пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще — чому наша абетка майже досконала. І, звісно, переконати вас, що українська мова — це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.

Опинившись на Межі між країною людей і таємничих альвів, хлопець без пам’яті, якого шукають по всіх закутках континенту, зустрічає сліпу жінку, що називає себе характерницею. Хто вона? І чому у двох незнайомців так багато спільного?

Трилогія Ірини Вільде — це тексти про складність адаптації дівчинки до дорослого світу, до вимог, цінностей і незрідка подвійної моралі початку ХХ століття. Навіть власний дім стає місцем психологічних травм та сексуального насилля. Вже там героїня Вільде почувається пришпиленим метеликом, барвистою, святково вбраною істотою, котрою милуються поціновувачі колекції. Тринадцятилітня дівчинка існує насамперед для того, щоб їм подобатися, розважати. Школа і суспільне життя тільки підсилюють відчуття задухи для дівчини.

Бути педіатром — це оглядати маленьких пацієнтів за лічені секунди між їхніми сльозами та іграми, переконувати схвильованих батьків, що вони добре дбають про свою малечу, а дітей — що боляче не буде. Будні педіатра — це холодна кава, десятки іграшок у кабінеті й сотні сповіщень на телефоні. А ще це дні, наповнені любов’ю до професії та дітей.

Ніс не для крапель, горло не для шарфів, а вуха не для перекису водню й часнику. Лікарка Анастасія Стасенко знає про це все й готова розповісти просто та з гумором.

Книжка етнологині Олени Боряк присвячена унікальній постаті в історії української традиційної культури — сільській бабі-повитусі. Повитуха, або родопомічниця, не лише  допомагала провести пологи та подбати про жінку і дитину, а й навіть віщувала долю новонароджених та отримувала від священника імʼя для малечі. Така традиція в українських селах зберігалась аж донедавна.

Авторка аналізує пострадянський культурний транзит, ресентимент і міжгенераційну пам’ять, розглядає «останнє радянське покоління», яке відвойовує право на національну історію, та аналізує покоління Незалежності як культурний архетип.

«Необрана» із циклу «Нещастимці» — перший текст серії про мисливців за невидимими потворами, що маніпулюють емоціями людей.

Хвильовий пізно вночі любив кататися на ковзанці, а тоді йшов писати. Йогансен, галасливий і життєрадісний, мав двох великих собацюр та обожнював полювання. Підмогильний, тихий і скромний, мав велосипед «Україна», на якому давав покататись, але завжди нагадував, аби його повернули й не зламали.

Книжка Марко Черветті — це ода смакам і текстурам, філософії майстрів, які роками вивіряли свої рецепти, та традиціям, що передавалися з покоління в покоління. Марко розповідає історії застіль та ділиться рецептами, дбайливо відібраними ним під час численних мандрів світом, — від українського борщу та цибулевих пиріжків Доброго Да до карбонари римського майстра і кесадильї з Мехіко-сіті.

\У цій книжці ви знайдете багато рецептів, які забирають дуже мало часу, а після готування не потрібно мити гори посуду. При цьому результати вражають барвистістю і смаками. Усі страви складаються з локальних сезонних інгредієнтів і потребують мінімальних кулінарних навичок. 

У найпростішому прочитанні роман «Місто» Валер’яна Підмогильного — це історія амбітного юнака, який переїжджає із села у Київ і будує там нове життя. Його часто порівнюють з героєм «Любого друга» Мопассана й самовпевненими і неперебірливими в засобах  підкорювачами суспільних вершин із сюжетів Бальзака. Однак для Підмогильного це не лише історія кар’єри. Він уписує життя Степана Радченка в історико-культурний контекст тогочасної України.

Романтичне знайомство й велика аварія, любовний багатокутник і роздуми про естетику маршруток.

Наш біль як дощ, каже психолог Даниїл Міліковський. Ми не можемо його ані контролювати, ані уникнути, але кожна злива рано чи пізно закінчується.

Чи могли українські націоналісти впливати на міжнародну політику під час Холодної війни? Як і навіщо іноземні розвідки планували співпрацю зі Степаном Бандерою, керівником Служби безпеки ОУН Миколою Лебедем, Андрієм Мельником та Ярославом Стецьком?

Перед вами — другий том антології текстів українських письменниць, збірка, що дозволяє простежити розвиток жіночої літературної традиції в Україні.

В історичному романі «Четвертий вимір» ідеться про середину ХІХ століття, коли українська зброя мовчала, незалежність було втрачено, але молоді митці й інтелектуали заснували таємну політичну організацію, що ставила за мету відродження України. В центрі сюжету — життя українського математика, юриста і громадського діяча Миколи Гулака, який разом з Миколою Костомаровим заснував Кирило-Мефодіївське братство. Після арешту він, на відміну від Костомарова, відмовився засудити свою просвітницьку роботу й три роки провів у засланні в одиночній камері Шліссельбурзької фортеці в Петербурзі.

«Тутешні люди не були тими, ким здавалися на перший погляд».

Споконвіку маленьке село Яружне, оточене горами та річкою, зберігає свої таємниці. І коли хлопця, який щойно повернувся із заробітків, знаходять мертвим, місцеві переконані:  убивця — якийсь зайда, якого вже не відшукати. Недбалий слідчий підтверджує чутки, а дівчина загиблого з розпачу вчиняє непоправне.

Лінда отримує на перший погляд легке завдання — повернути на роботу програміста Джеймса Вуда, який конче потрібний не найприємнішому замовнику. Обставини змушують її пристати на пропозицію, а на допомогу приходить загадковий і гарячий асистент Джеймса..

З давніх-давен людство шукає способи подолати біль, використовуючи все: від опіуму до киплячої олії. У своїй новій книжці фармацевтка Вікторія Михайлова досліджує складний світ болю. Вона пояснює його сенсорний та емоційний складники, критерії, за якими класифікують біль, а також як відрізняється його сприйняття в жінок і чоловіків, дітей і літніх людей.

Мова — це не просто сукупність слів, що зберігаються в словниках, і не довільний набір значень. Мова — це спосіб мислення й відображення дійсності, це картина світу, яку почали малювати наші далекі пращури й продовжать довершувати наші далекі нащадки. Ми теж беремо безпосередню участь у її творенні, постійно доповнюючи та вдосконалюючи тло й сюжет. Наша мовна картина демонструє те, яким ми бачимо світ. А бачимо ми його українською.