Новели, оповідання

Дзенські притчі, парадоксальні й дотепні, надзвичайно популярні, їх із задоволенням читають люди в усьому світі.

Китайські притчі зберігають мудрість тисячоліть і допомагають осягнути сутність Природи і людини.

Єгипетські й африканські притчі уособлюють багатовікову мудрість народів, що населяють Африку, і дарують читачеві можливість долучитися до їхнього світогляду й культури.

Найвизначнішим твором українського письменника та поета Юрія Яновського (1902–1954) повоєнного часу є роман «Жива вода», в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, що відроджується після воєнної катастрофи.

Безжальна піратка Беліт, Королева Чорного берега, не вбиває Конана під час битви, вражена його мужністю і силою. Разом вони грабують торгові кораблі, не отримуючи серйозного спротиву. Спрага до пригод і багатств заводить їх на закляту річку Зархеба. Беліт і Конан натрапляють на стародавні руїни, де сховані втрачені скарби. Але їх охороняє крилата потвора-чарівник. Потрапивши в пастку чаклуна, Беліт гине, але допомагає коханому з потойбіччя.

Це історії про львівських спокусників та спокусниць, аристократично вбраних панянок зі світлин минулого чи дівчат у джинсах із сьогодення. Тих, що розбивали серця, і тих, які присягали на вічну любов у врочистій тиші костелів, юних романтиків та досвідчених звабників — вони жили і кохали тут, у Львові, у місті кохання та пристрасті.

Християнські притчі — це квінтесенція тисячолітнього досвіду людства. Їхні герої навчають нас мудрості й любові до ближнього.

У цій книжці Шерлок Голмс знову розслідує лондонські злочини.

Уся мудрість даосизму зосереджена в притчах. Вони допомагають людині наблизитися до розуміння Природи й самої себе.

Повісті, новели й оповідання Григора Тютюнника зосереджені на розкритті внутрішнього світу людини — дитини, юнака, молодої жінки — з усіма переживаннями й трагічними фаталістичними нотками. Цей світ такий крихкий і вразливий на тлі невблаганно жорстокого виру воєнного та післявоєнного життя, а біль, який несуть у своїх серцях юні персонажі, залишається з читачем надовго.

Герої цієї книги — люди, що отримали, офіційно чи ні, статус ВПО (внутрішньо переміщені особи), стали біженцями у власній країні. Перед кожним з них постало питання: «бігти не можна залишитись». І якщо з тим, де ставити кому, вони визначились, то питання — коли ставити цю кому, що перед цим треба прожити, як наважитись, що відпустити, і втратити… — окрема історія. Дехто з них відчув себе біженцем на один місяць, а дехто уже двічі пакував усе своє життя в один рюкзак, і біг.., біг…, біг…, і досі не може збагнути — скільки ще бігти? Не знає де взяти сили на нову дистанцію, не стільки фізичну, як моральну. Хтось на новому місці розпочав активну діяльність, а хтось завмер і не знає — як, куди та для чого рухатись далі…

Що таке табір?

Цикл «Пустотливі оповіді» — іронічна стилізація під новели епохи Відродження, що створена Бальзаком у 1832–1837 роках.

До видання ввійшли новели Марка Черемшини з його першої книжки «Карби», присвячені зображенню життя гуцульського селянства за Австро-Угорщини, пізніші твори письменника із циклу «Село за війни» — про руїну галицького села, спустошеного подіями Першої світової війни, а також «Посвяти Василеві Стефанику».

В історії, які спочатку можуть здатися реальними, вплітаються нереальні елементи, що й становить суть фантастичної оповідки.

Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.

Історія світової літератури знає не так уже й багато справж­ніх майстрів короткого оповідання.

Перед читачем відкривається сповнена жорстокої іронії панорама Едвардіанської епохи — періоду перед Першою світовою війною, коли Англія досягла процвітання,— але за цим благополуччям уже бовванів привид загальноєвропейської катастрофи.

Це література, що має «легкий, наче весняний капелюшок, стиль», у якому поєднуються еротична відвертість, родинна інтуїція, іронія долі й «дівоча» ніжність. Так свого часу описував цю добірку поет Богдан Ігор Антонич. «Химерне серце» — то не завжди новели в класичному сенсі, а радше емоційно точні знімки із життя, іноді обрамлені в літературні листи чи сповідальні монологи. І саме ця мінливість робить читання живим і несподіваним.українських класиків по-новому.

Десь там, у дитинстві, ми набуваємо своїх найпотаємніших страхів. Знаємо, що зараз налякаємося, але гра тіней манить нас.

Ця книга, одна з найкращих в усій українській літературі, розповідає про кохання гуцульських Ромео та Джульєтти і приголомшує драматизмом подій та доль.

Це твори часів повномасштабної війни, яку розпочала росія проти України. Реальність воєнних буднів сплітається з містикою та фантастикою, трагедії людей — з надією, а жорстокі та екстремальні випробування — з людяністю й співчуттям. Герої оповідань Олді — здебільшого такі ж звичайні люди, як ми з вами. Старі та молоді, цивільні та військові, живі та мертві — українці, яким випала доля жити у наші суворі часи. Кожен з них має свій внутрішній стрижень, кожен так чи інакше знаходить у собі сили протистояти агресії, злу та відчаю, що обрушилися на нашу країну.

Скарби Ґвалура — це легендарні коштовності, що зберігаються в стародавньому місті Алкмінон, у країні Кешан. Конан, прагнучи здобути цескарб, вирушає в Кешан. Він пропонує свої послуги у вишколі місцевої армії. Тутмекрі, стигійський злодій із подібним наміром, також прибуває до країни з пропозицією військового союзу. Але для ухвалення договору, як стверджує верховний жрець Кешану, потрібна порада оракула Алкмінона. Конан і Тутмекрі здогадуються, що і скарби, і оракул перебувають в тому ж таємному покинутому місті. Шукачі скарбів незалежно один від одного їдуть туди напередодні експедиції верховного жерця...

У цій книжці ви знайдете три твори Миколи Хвильового — «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія» та «Я (Романтика)». Тексти, за якими можна уявити, яким він був, якою була та епоха. Персонажі Хвильового — «безґрунтовні романтики», герої, сповнені розпачу, не здатні навести мости між власним романтичним світоглядом і реальністю, в якій ці цінності втрачають сенс.

Іван Дідух не знав іншої землі, крім своєї. Тієї, в яку кидав зерно навесні, щоб восени зібрати врожай. Землі, яка всотувала його піт і сльози. Вона прийняла тіла його предків та мала стати останнім і єдиним притулком для самого Івана. Проте скрута ставить селянина перед вибором: вмерти на батьківщині з голоду й холоду чи жити — але там, у далекій заокеанській чужині. Іван знає, що цей шлях незворотний… («Камінний хрест»)
До видання ввійшли новели зі збірок «Синя книжечка», «Дорога», «Камінний хрест» та інші.

Збірка короткої прози «Празька химера» — це історії психологічної химерної реальності, якої не існує, хоч вона так само жива, мов віра в любов і диво, або пошуки того найважливішого, без чого життя втрачає сенс.

Глибоко особистий і філософський монолог, у формі листа жінки до своєї ненародженої дитини. Авторка, журналістка й майбутня мати, розглядається про вагітність і розвиток діалогу з малюком, розмірковуючи над сенсом життя, відповідальністю, вибором і страхом.