Новели, оповідання

Українська письменниця, громадська діячка Наталія Кобринська (1855–1920) походила із роду Озаркевичів, відомого своєю культурно-просвітницькою діяльністю. Освіту здобула самотужки. У 1880–1890-х роках стала однією з ініціаторок феміністичного руху в Галичині, організувала у Станіславі «Товариство руських женщин», видавала два жіночих альманахи: «Перший вінок» (разом з Оленою Пчілкою) та «Наша доля». У своїй літературній творчості, як і в громадській діяльності, головну увагу Н. Кобринська приділяла висвітленню трагічної долі жінки.

«Чотири мільйони» — одна з 12-ти збірок новел О.Генрі, що їх видавництво «Богдан» запланувало до друку.
Саме завдяки своїм оповіданням, у яких іскрометний гумор тісно переплітається з маленькими трагедіями, а їхнє закінчення неможливо передбачити, письменник і зажив світової слави.

Війна – це завжди війна, з усіма її жахіттями, і кому, як не українцям, знати про це. А жінки – то завжди жінки, створені для щастя, а не страждань. Але життя вносить свої корективи...

Герої цієї книги — люди, що отримали, офіційно чи ні, статус ВПО (внутрішньо переміщені особи), стали біженцями у власній країні. Перед кожним з них постало питання: «бігти не можна залишитись». І якщо з тим, де ставити кому, вони визначились, то питання — коли ставити цю кому, що перед цим треба прожити, як наважитись, що відпустити, і втратити… — окрема історія. Дехто з них відчув себе біженцем на один місяць, а дехто уже двічі пакував усе своє життя в один рюкзак, і біг.., біг…, біг…, і досі не може збагнути — скільки ще бігти? Не знає де взяти сили на нову дистанцію, не стільки фізичну, як моральну. Хтось на новому місці розпочав активну діяльність, а хтось завмер і не знає — як, куди та для чого рухатись далі…

Що таке табір?

Цикл «Пустотливі оповіді» — іронічна стилізація під новели епохи Відродження, що створена Бальзаком у 1832–1837 роках.

До видання ввійшли новели Марка Черемшини з його першої книжки «Карби», присвячені зображенню життя гуцульського селянства за Австро-Угорщини, пізніші твори письменника із циклу «Село за війни» — про руїну галицького села, спустошеного подіями Першої світової війни, а також «Посвяти Василеві Стефанику».

«Весела книга» Алі Сафі належить до найпопулярніших творів перської літератури. Остаточна її редакція була завершена письменником у 1533 році. Назва книги «Латаїф ат-таваїф» («Жартівливі оповіді про різних людей») якнайповніше відображає її зміст – у ній письменник зібрав усе найкраще і найцікавіше із арабської та перської класичної літератури. «Веселу книгу» можна справедливо назвати антологією перського гумору – дотепного, лагідного і повчального.

Ця збірка містить 11 оповідань про неперевершеного сищика Шерлока Голмса.

В історії, які спочатку можуть здатися реальними, вплітаються нереальні елементи, що й становить суть фантастичної оповідки.

Заголовний герой цього циклу науково-фантастичних оповідань С. Лема хоч і є космічним пілотом, але, здається, міг би бути одним із нас.

Роки минають, і Шерлок Голмс, звичайно, не молодіє.

Mea Culpa з латини означає «моя провина», але ця книга — не про каяття. Вона про людей, які опинилися в епіцентрі війни, і про їхню здатність брати відповідальність за себе та інших, навіть якщо життя болюче та складне. Через тексти різних жанрів авторка розповідає, як війна змінює долі, випробовує почуття й робить явним найвідчутніше і найважливіше в нас. Збірка охоплює різні країни й епохи й прагне нагадати: всі війни, навіть найжорстокіші, рано чи пізно закінчуються.

Історія світової літератури знає не так уже й багато справж­ніх майстрів короткого оповідання.

Марко Вовчок — письменниця, емансипантка, вважається однією з перших авторок у жанрі психологічного реалізму. ЇЇ творчість — це маніфест свободи серед суцільного рабства. У своїх оповіданнях та одній з центральних повістей «Інститутка»  авторка змальовує виразні образи героїнь, котрі не хочуть миритися з підневільним життям. З одного боку, бачимо розбещену, жорстоку огидну панночку. Муштра гарним манерам у Пансіоні жодним чином не вплинула на неї, тож вона перетворює життя довколишніх на пекло: психологічний тиск, капризи, побиття, знущання. А з іншого боку — селянку Устину, яка в будь-яких обставинах готова обстоювати власну гідність та жертвувати всім заради права розпоряджатися власним життям.

Десь там, у дитинстві, ми набуваємо своїх найпотаємніших страхів. Знаємо, що зараз налякаємося, але гра тіней манить нас.

«Тіні забутих предків» — це історія кохання двох нащадків ворожих родин, таких собі українських Ромео і Джульєтти — Івана й Марічки, що розгортається посеред карпатських гір. Власне самі Карпати у цьому тексті виступають неначе окремим персонажем, переповненим  легендами та духами.

«Заправлена лампа» — одна з 12-ти збірок новел О.Генрі, що їх видавництво «Богдан» запланувало до друку.
Саме завдяки своїм оповіданням, у яких іскрометний гумор тісно переплітається з маленькими трагедіями, а їхнє закінчення неможливо передбачити, письменник і зажив світової слави.

Збірка короткої прози «Празька химера» — це історії психологічної химерної реальності, якої не існує, хоч вона так само жива, мов віра в любов і диво, або пошуки того найважливішого, без чого життя втрачає сенс.

«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.

Сам О. Генрі, хоча і визначив жанр свого твору як роман, але при цьому зазначив, що написав «трагічний водевіль», «комедію, пошиту зі строкатих клаптів».

Буддійські притчі просякнуті любов’ю до всього живого. Можливо, тому вони такі привабливі для сучасної людини, що живе в жорстокому й прагматичному світі.

До видання ввійшли новели Марка Черемшини із циклів «Верховина» та «Парасочка», в яких він змалював життя гуцульського селянства за польської влади, а також ранні твори письменника — його перше оповідання «Керманич», вірші, поезії в прозі й твори для дітей.

«Захоплюючі розповіді» Алі Сафі належать до найпопулярніших творів перської літератури. Вже понад чотириста років цю книгу читають у країнах, де поширена перська мова та близькі їй таджицька і фарсі-кабулі: в Ірані, Афганістані, Таджикистані, окремих районах Узбекистану, Пакистану та Індії. Остаточна її редакція була завершена письменником у 1533 році. Назва книги «Латаїф ат-таваїф» («Жартівливі оповідки про людей різних верств») якнайповніше відображає її зміст — у ній письменник зібрав усе найцікавіше і найкраще із арабської та перської класичної літератури. «Захоплюючі розповіді» можна справедливо назвати першою антологією перського гумору — дотепного, лагідного і повчального.

Львів — це маленький Париж. Так кажуть, і частково із цим можна навіть погодитися. Ці міста пасують одне одному, як круасани до кави. Вони дихають особливою атмосферою пристрасті та романтики. До них хочеться повертатися знову й знову... Проте якщо у Львові панує гармонія й затишок, то щодо Парижа таке можна сказати лише про його історичну частину, яка разюче контрастує з периферіями...

«Безодня» – це 10 оповідань-катастроф, що описують як гибель внутрішніх світів, розлади психології людей, їх моральне падіння, так і колапси цілих систем і всевітів, в яких ми живемо.

Майк Йогансен (справжнє ім’я Михайло Гервасійович Йогансен, 1895–1937) — український новеліст, поет, перекладач, жертва сталінського терору, представник українського Розстріляного Відродження, один із жильців сумнозвісного харківського будинку «Слово», якого там і заарештували, а вбили в Києві, на Лук’янівці 1937 року. Реабілітований 20 березня 1958 року.

Свята Рита — покровителька тих, кому здається, ніби виходу вже немає.