Війна в Україні

За деякими джерелами, путін планував розпочати повномасштабне вторгнення в Україну ще у 2020 році, але через пандемію ковіду цього не сталося. Цей роман — версія того, як могли б розвиватися події в Україні й у світі, якби держава-терорист таки розпочала війну в лютому 2020 року. Якби не пандемія, якби до влади в Україні прийшов інший президент, якби у нього владу відібрали військові… В будь-якому разі, усе було б по-іншому. Але як?

Живуть люди поруч… У кожного — своя доля. І тільки смерть для всіх — єдина.

До уваги читачів неймовірна історія виживання британського солдата у відставці, українського морського піхотинця Шона Піннера протягом шести місяців у російському полоні, де не діють жодні конвенції і правила добропорядного поводження із бранцями.

«Наше ратне діло та роздуми про вічне» — це перша і єдина збірка Максима Ємця «Єнота», підполковника Збройних Сил України, старшого офіцера підрозділу спеціального призначення ГУР МО.

86 діб українські військові тримали оборону в оточеному Маріуполі та на території заводу «Азовсталь». Людям в облозі бракувало їжі, води, медикаментів, але військові виконували наказ — тримати оборону. Завдяки пресслужбі полку «Азов» світ дізнавався про трагедію Маріуполя, про захисників міста та цивільних мешканців, які шукали прихисток на заводі «Азовсталь». Для збереження життів бійців і порятунку поранених, наказом вищого військового командування, захисники припинили оборону, покинули територію заводу і мали здатися в так званий «почесний полон» у присутності міжнародних організацій і спостерігачів, з умовою обміну через 3-4 місяці. Валерія «Нава» Суботіна була в складі пресслужби полку «Азов». Їй судилося бути в полоні — спочатку в Оленівці, потім в Таганрозькій тюрмі — понад 11 місяців.

Хто і навіщо затягує криваву драму? Чому гинуть найкращі? Чому місцеві вважають своїх визволителів ворогами? Яким наш герой бачить майбутнє Вітчизни? Глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, якого честь і сумління змусили взяти до рук зброю.

Олену Грицюк, чернігівську архітекторку, війна застала вдома, у розпал звичних справ і спроб улаштувати особисте життя.

зібрали 10 інтервʼю з відомими родинами сімейного бізнесу для того, щоб зафіксувати уроки війни й сторінки історії.

Українське містечко, в якому мешкає Андрій із бабусею Аллою, окупували російські загарбники. Вони вбивають мирних людей, нещадно мародерять і при цьому запевняють, що прийшли нас «освобождать». Від їхнього свавілля потерпають не лише люди, а й привидка Явдуся, з якою Андрій заприятелював і назвав її Привидусею. Вона допомагає хлопчикові знаходити дрова, щоб бабуся могла приготувати на вогнищі їжу. А відтак Андрій разом із Привидусею навіть умудряються передати ЗСУ таємну інформацію про розташування штабу ворога. Ось лише при цьому Андрій випадково розкриває таємницю того, хто така Явдуся насправді...

Два роки Україна героїчно захищає свою незалежність, бореться за своє існування.

Вірне кохання і цинічна зрада, славетні тріумфи та болючі поразки — історія України з давніх часів і донині вражає свідченнями про велич сильних духом непересічних особистостей та ганебну деградацію людців. Родова пам’ять зберігає унікальні коди-символи, в яких зашифровані «ключі» ментальності нашого народу — потужний потенціал для остаточної перемоги сил добра над підступним злом.

У праці «IN HOC SIGNO VINCES. Історія підрозділів Сухопутних військ ЗСУ в знаках і символах» представлена актуальна символіка підрозділів Сухопутних військ Збройних сил України. У кожному з цих знаків нерозривно переплетені історія та сьогодення, що створює неповторну особливість сучасної мілітарної символіки України.

Очікування переможного контрнаступу ЗСУ було затьмарено жахливим воєнним злочином російських окупаційних військ.

Цю книжку присвячено літаку-легенді, який уже понад 40 років перебуває на варті вільного світу. F-16 спроможний вести повітряний бій, завдавати ударів по наземних цілях, вести розвідку й проривати ворожу ППО.

Зараз немає життя, яке не змінилося би повністю з початком повномасштабної війни в Україні. Але змінилося не лише наше повсякдення, а й емоційні реакції. Усе — від страху, тривоги та злості до почуття провини й смутку — проявляється настільки насичено, що інколи складно уявити, як узагалі можна дати раду цим емоціям. Бо якщо раніше в нас були певні зразки того, як поводитися в кожній ситуації, як реагувати, то зараз усі ці зразки поламані, а в голові — суцільний хаос; щодня ми бачимо речі, яких не мало б існувати в цивілізованому світі.

2018 рік. Після війни на сході Олег приїжджає до Києва, щоби видати книгу. Проте шлях письменника затьмарюється спробами адаптуватись у чужому місті. Кримінал, байдужість оточуючих, проросійські угруповання, а також наслідки контузій і ПТСР* — ось мала частина того, з чим доведеться зіштовхнутись ветерану.

Коли я хочу знати, що відбувається в Україні, я передусім звертаюся до репортажів Кріса Міллера.

У методичному посібнику зібрано матеріали з питань охорони психічного здоров’я  військовослужбовців Збройних Сил України, інших складових сектору безпеки і оборони України, висвітлено досвід організації і проведення заходів психологічного забезпечення в умовах російсько-української війни.

Фундаментальна трилогія досліджень «Антихрист» — вулканічна версія-заперечення усіх відомих ідеологічних міфів про походження Московії та її стосунків із Руссю-Україною.

Військові та хмари» — не просто альбом робіт. Це своєрідний візуально-терапевтичний щоденник художниці, яка з 2014 року розповідає, що її підтримує, дає сили творити, надихає вірити в те, що в нас усе вийде. Зображувана нею війна багато в чому — фіксація і її особистісних емоцій та переживань, і тих, кого вона малює, оскільки багато робіт засновані на реальних історіях, фотографіях і відео. Техніка художниці — комп’ютерна графіка.

Чому скоюються військові злочини проти жінок?

Чи здатна міжнародна система правосуддя зупинити зло та поновити справедливість, покласти край геноциду, який росіяни чинять проти українців упродовж століть?

У війні проти Росії Україна захищає не тільки свій суверенітет, але й світовий ліберальний порядок, який постав перед загрозою авторитаризму путінської Росії.

Це 45 важливих питань, які стосуються кожного, і від вирішення яких залежить життя українців.

Підрозділ ЗСУ веде бій. Позиція на пагорбі. Бійці в окопах, ведуть шквальний прицільний вогонь. Орки падають від наших куль та снарядів, перелякано гуртуються в окопі. Над ними височить ДЕМОН, стискає в руці пістолет.
ГОЛОД та інші бійці під прикриттям вогню роблять марш-кидок до посадки... 

Збірка творів відомої художниці Ірини Потапенко розпочалася з кількох малюнків і коротеньких текстів, що поступово перетворилися на справжній щоденник війни.

«Лють» Євгена Стеблівського — це справжня сага про кожного з нас у перші місяці великої та жахливої війни, захоплива панорама подій, що розгорталися під Києвом і на півдні України.

У книжці зібрані розповіді очевидців, інтерв’ю з керівниками місцевих органів, газетні статті, дописи з соцмереж, оголошення — документальні свідчення щоденної боротьби за життя в окупованому місті.

Авторка побувала в таборі для російських військовополонених, щоб поспілкуватися з ними, зрозуміти причини, мотивацію воювати на чужій землі. Разом з фахівцями вивчала психологічні портрети окремих персонажів, розпитувала їх про життя до полону. Попри їхню постійну брехню і штамповані відповіді авторці вдалося дійти певних висновків про те, що вони —продукт багаторічної планомірної та методичної підготовки росії до поглинання України.  «Промивання мізків», створення викривленої картини світу, залякування створило підхожий ґрунт для вирощування ненависті до всього українського, страху перед Заходом і бажання перекласти свої проблеми на «старшого брата».

Ця книга — сувора правда про норови, що царюють у сучасній Російській Федерації, країні, що перетворена в ГУЛАГ, про перебу­вання­ в полоні, коли минуле зруйноване вщент, а майбутнє завідомо знищено.

Ця війна вже тоді, взимку 2016-2017 рр., багатьох втомила і видавалася надто довгою. Саме тоді, у грудні 2016-го, письменник Олександр Вільчинський записався добровольцем і поїхав на фронт бійцем 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС, яка пізніше стала відомою як «Вовки Да Вінчі». Адже її командиром був ще зовсім юний Дмитро Коцюбайло з позивним «Да Вінчі». Згодом він став Героєм України, а повномасштабне вторгнення зустрів уже командиром батальйону. «Да Вінчі» віддав своє життя за нашу свободу і незалежність, як і «Козак», «Старий», «Хитрий», «Ганс», «Щегол», які стали прототипами героїв із повісті Олександра Вільчинського «У степу під Авдіївкою». А дехто з тих, із ким письменникові довелося тоді пліч-о-пліч воювати в 1-й окремій штурмовій, і досі захищають Україну зі зброєю в руках. Найбільша цінність цієї історії ще й у тому, що в її основу лягли особисті враження автора, а також те, що вона написана по свіжому й живому. Олександр Вільчинський показує життя на війні в усій його складності й непередбачуваності, не спрощуючи й не завуальовуючи.