Війна в Україні

Поезії Ярини Чорногуз — це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.

Авторка книги через спогади близьких, рідних, друзів Віктора Гурняка створює живий образ яскравого і сміливого чоловіка.

У книзі зібрані воєнні історії військовослужбовців прикордонних загонів, спецпризначенців окремого мобільного прикордонного загону, Морської охорони, медично-евакуаційних груп, медиків мобільних госпіталів, тих, хто ризикує своїми життями задля здобуття Перемоги України на полі бою.

Роман розпочинається як мемуари про війну, але дуже скоро виявляється, що автор працює в жанрі міської фантастики.

Будь-який досвід завжди унікальний, та коли мова твору наближається до ступеня неординарності Великого Досвіду, якщо автору пощастить увійти в справді відсторонений стан, то написаний текст міститиме ті зерна істини, які дають книжці шанс пережити свій час.

86 діб українські військові тримали оборону в оточеному Маріуполі та на території заводу «Азовсталь».

Я — Ірина Бобик, волонтеркa, військовa, ветеранкa.
Ці тексти — і віршовані, і прозові — народжувалися, тому що більш екологічного способу проживати свої радощі і смутки я просто не знаю. «Д’воїна» — бо «до воїна», «дівчини-воїна», бо роздвоюєшся на військову і на цивільну особистість.

This book is about love. It does not contain a single word beginning with ‘lo…’, but it is still about love. It is about magic: not the cheap kind you see on TV screens, but the real kind, the kind that stems from your tribe and from your roots, the kind that has you diving headfirst into the Primordial Sea and surfacing with a fish between your teeth. It is about courage, too: about the out-and-out courage to claim what is rightfully yours, to recognise it, to dig in your heels, and never give away to anyone what is yours: your home, your motherland, your heart, your right to walk with your head held high.