Війна в Україні

Ці вірші написані у 2022–2024 роках на тлі російсько-української війни, під час вимушених переїздів Харків-закордон-Львів, і відображають мій досвід у всьому його розмаїтті. Щодо назви: 200 грамів — приблизно стільки важить невелика книга. А ця складається з віршів. Значить, так тому і бути: 200 грамів віршів. Щодо змісту: пам’ятаєте всесмачні цукерки з книги про Гаррі Поттера, де можна було натрапити на будь-який смак: від полуниці до вушної сірки? Так і з цими віршами — як то кажуть, в асортименті: ВІЙНА, БІЖЕНСЬКЕ, РОДИНА, ЕКЗИСТЕНЦІЙНЕ, НІЧ, ЛІТО, АМУРНЕ, СЮР, ТВОРЧІСТЬ.

Ця поетична збірка — вірші й пісні військового поета, ветерана Гліба Бабіча. Вона чесна до щему й потужна, наче зброя.

Коли російських найманців вибили зі Слов’янська, Краматорська й Вільного, за ними залишилися могили їхніх жертв. Але 17-річного Северина Рибалки серед убитих не знайшли. Його згубив хтось інший, деінде. Й убивця не зупинився. Щороку у Вільному знаходять тіла вбитих юнаків.

Існує невідомий для багатьох світ, що зазвичай починається відразу за крайнім окопом пересічного ВОПу на лінії зіткнення або назавжди лишається всередині солдатського  наплічника.

Мова ненависті — річ погана, але під час війни — цілком добра й навіть необхідна. Як ми називаємо ворога? За якими мовленнєвими особливостями легко його розпізнаємо? Чи вміємо ми воювати словом? Чи достатньою є наша русофобія? Авторка книжки «Перемагати україн­ською» намагається розібратися з усіма цими питаннями й доводить, що воювати мовою так само важливо, як і безпосередньо на полі бою.

Mea Culpa з латини означає «моя провина», але ця книга — не про каяття. Вона про людей, які опинилися в епіцентрі війни, і про їхню здатність брати відповідальність за себе та інших, навіть якщо життя болюче та складне. Через тексти різних жанрів авторка розповідає, як війна змінює долі, випробовує почуття й робить явним найвідчутніше і найважливіше в нас. Збірка охоплює різні країни й епохи й прагне нагадати: всі війни, навіть найжорстокіші, рано чи пізно закінчуються.

Напередодні повномасштабної російсько-української війни до села на Півдні України повертається колишній учитель фізкультури. Після важкого поранення на початку цієї війни він здобуває освіту історика, знаючи, що в його школі завжди була проблема з учителем цього предмета. Олег Іванович згуртовує навколо себе відчайдухів, які допомагають йому в просвітницькій роботі серед місцевого населення «партизанськими» методами. Відчуття сірої зони має свої особливості, передусім для дітей. Висвітлено ставлення деяких учителів до російської окупації, їхні помилки, що призвели до викрадення українських дітей.

Книга «Миті неоголошених війн» — це художньо-публіцистична збірка творів, пронизаних болем війни, величчю людського духу та незламною любов’ю до України. Автор — Юрій Сидорук — через силу художнього слова відтворює трагічні й водночас героїчні сторінки сучасної української історії, де поруч із пеклом війни народжуються справжні лицарі світла.

Час подій — осінь/зима 2022-го року, починаючи з перших блекаутів у країні внаслідок російських обстрілів.

Ця книжка занурить читача в роздуми про відчайдушне протистояння добра і зла, надії і зневіри, життя і смерті під час війни.

Це не спогади, не щоденник, не мемуари. Це — флешбеки. Гвинтокрилі флешбеки.

Вірне кохання і цинічна зрада, славетні тріумфи та болючі поразки — історія України з давніх часів і донині вражає свідченнями про велич сильних духом непересічних особистостей та ганебну деградацію людців. Родова пам’ять зберігає унікальні коди-символи, в яких зашифровані «ключі» ментальності нашого народу — потужний потенціал для остаточної перемоги сил добра над підступним злом.

У цій книзі Сергій Плохій поєднує історію російсько-української війни з історією Чорнобильської зони, щоб привернути увагу світу до небезпеки, яку становлять ядерні об’єкти під час воєнних конфліктів. Історія окупації Чорнобиля - не просто нещодавнє минуле, це пересторога на майбутнє.

Ця війна вже тоді, взимку 2016-2017 рр., багатьох втомила і видавалася надто довгою. Саме тоді, у грудні 2016-го, письменник Олександр Вільчинський записався добровольцем і поїхав на фронт бійцем 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС, яка пізніше стала відомою як «Вовки Да Вінчі». Адже її командиром був ще зовсім юний Дмитро Коцюбайло з позивним «Да Вінчі». Згодом він став Героєм України, а повномасштабне вторгнення зустрів уже командиром батальйону. «Да Вінчі» віддав своє життя за нашу свободу і незалежність, як і «Козак», «Старий», «Хитрий», «Ганс», «Щегол», які стали прототипами героїв із повісті Олександра Вільчинського «У степу під Авдіївкою». А дехто з тих, із ким письменникові довелося тоді пліч-о-пліч воювати в 1-й окремій штурмовій, і досі захищають Україну зі зброєю в руках. Найбільша цінність цієї історії ще й у тому, що в її основу лягли особисті враження автора, а також те, що вона написана по свіжому й живому. Олександр Вільчинський показує життя на війні в усій його складності й непередбачуваності, не спрощуючи й не завуальовуючи.

«Точка виходу» — другий роман із нового циклу воєнно-пригодницьких трилерів «Таймер війни» від майстра жанру Андрія Кокотюхи.

«Після 24-го» – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.

Холодний, фантасмагоричний лютий завдовжки в рік проживають українці від часу повномасштабного нападу російських агресорів, та, насправді, кривава війна триває з 2014 року, відколи анексовано Крим. Кордон проліг не лише по випаленому сонцем та висушеному пронизливими вітрами Перекопському перешийку – через розбіжності в політичних поглядах вбито клин ненависті між близькими людьми, відбуваються битви на полі бою, в інформаційному просторі й на тонкому (енергетичному) рівні. Головна героїня містичного детективу Дарина-Даліла — майбутня хранителька Реліктової долини, кримського «місця сили». Сеї (Провідники з паралельного світу) готують її до виконання цієї місії, проте на перешкоді світлим силам постає Вселенське Зло. Приїхавши до Львова на Різдвяні свята, 24 лютого 2022 р. Дарина несподівано опиняється в тиловому місті воюючої України. Життя дівчини кардинально змінюється: безперервний потік шокуючих подій, переживання на межі відчаю та надії спричиняють її духовну трансформацію. Чи подужає Дарина ворогів і яку роль в її житті відіграє Самсон? Відповідь знайдете в написаній у режимі реального часу хроніці війни, містичному жіночому детективі із львівською душею.

«Альманах 2023» — це збірка творів, до якої увійшли роботи переможців та фіналістів Конкурсу воєнної поезії пам’яті Гліба Бабіча й Конкурсу воєнної короткої прози пам’яті Василя Паламарчука 2023 року.

Сльози на очах. Мороз по шкірі. Це все, що Вам потрібно знати про вірші та пісні військового поета, ветерана Гліба Бабіча.

Нова книжка поезій Світлани Поваляєвої – складна комбінація етюдів із життя в тилу і на фронті. Війна, кохання, постійне чекання, надія, втрати. Степи й окопи, оманливий затишок дому та свист ракет над головою, захисники і вороги. Свої та чужі. Макабрична історія, яку ми проживаємо щодня. Час, який не обирали. Земля, за яку готові триматися до скону. Втрати, від яких зводить щелепу. «Війна — не звитяга, а просто життя, як є».

Це книжка про вибори, які ми робимо під час війни. Про своїх і чужих. Про совість і зміни. Про дім. І про сильних жінок.

Про наболіле — ось про що ця книжка. Мабуть, це перша й довгоочікувана розповідь про український «Моссад», чи, якщо хочете — про українську ІРА. Поки що в художньому варіанті, а там — хто знає…

До уваги читачів - ґрунтовний аналіз бойових дій, що відбувалися в зоні проведення Антитерористичної операції в 2014-2015 роках. Ким, коли і за яких обставин ухвалювалися ключові для ходу гібридної війни рішення, як відновлювалася майже знищена за попередні роки українська армія, яку роль відігравали добровольчі формування, завдяки чому вдалося зупинити просування ворога вглиб країни - інформацію для висвітлення цих та низки інших важливих питань автор, офіцер оперативного резерву та військовий експерт Олександр Сурков, отримав безпосередньо від тих, хто від самого початку керував військами, планував бойові операції та брав на себе відповідальність за доленосні для країни події.

У «77 днів лютого» увійшли репортажі, написані журналістками українського видання Reporters у період між 23 лютого і 9 травня — двома символічними датами в російській мілітарній ідеології. 

Ці події були передбачуваними і прогнозованими. Однак, попри це, 24 лютого 2022 року світ здригнувся від жаху. Здається, ніхто не очікував війни такого масштабу. Як виявилося, жодна країна не готова до неї. До того ж найбільший воєнний конфлікт у Європі після Другої світової війни розгортається за геть несподіваним сценарієм.

«Іноді нам здається, ніби наші серця, наші душі, та й ми самі — застигли та перетворилися на брили холодного прадавнього каменю. Але там, під шарами чорної породи, вирує полум'я — невгасимий вогонь. Вогонь нашої любові, вогонь нашої ненависті. Наших бажань, емоцій і почуттів. І для кожного — для кожного! — так чи інакше настає час, коли цей вогонь роздирає зсередини кам'яну крицю наших сердець і лине назовні — нестримним, палаючим потоком вогняної лави.»

Володимир Павлів, брат Олесі, – воїн, який загинув на фронті в березні 2017-го, за кілька років до початку повномасштабного вторгнення. «Це європейська війна, яка просто почалася на сході України» – такими словами свій вибір повернутися на передову Олесі пояснював Володимир. Невдовзі він загинув.

У книжці відомого каталонського поета й культурного діяча (н. 1967 р.) перед нами проминають перші чотири місяці великої російсько-української війни, це поетичний щоденник зраненої душі поета, тяжко враженого новочасним дикунством, жорстокістю світу, пронизаного ідеями, у нашому випадку — примарної величі. Ця книжка — своєрідний монумент гуманізму, неподільності людських доль і країн.

У цьому романі психотерапевт Володимир Станчишин намагається розказати історії, де кожен має вирішити щось своє. Вони не завжди прості, не завжди зрозумілі й не завжди аж надто причесані. Але це історії про війну та про нас у цій війні. Про те, як ми пливемо кожен у своєму човні до омріяного берега перемоги, але подорож ця довга й виснажлива, і статись під час неї може так багато…

«Зброя потрібна всім. Це товар найгарячішого попиту. Кращий товар, який я взагалі коли-небудь бачив», — говорить один із головних героїв нового роману українського письменника Сергія Постоловського. І саме про світовий «сірий» ринок зброї йдеться у цьому шпигунському трилері, а також про те, як потужні розвідувальні служби, у тому числі й українська, розпочинають велику, витончену і безжальну гру, мета якої, як не дивно, — змусити росіян придбати величезну партію сучасної зброї, якої країна-агресор гостро потребує. Назва цієї гри, що таємно розгортається в Європі, на Ближньому Сході та в Південно-­Східній Азії,— операція «Мері». У ній задіяні політики і дипломати, приховані агентурні мережі, фахівці з логістики, цинічні бізнесмени, яким відомі всі тонкощі збройового ринку, а також кілька розвідників екстра-класу з Великої Британії, із якими співпрацює офіцер української Служби зовнішньої розвідки полковник Холод. Але ж надворі 2023 рік, російсько-українська війна в розпалі, Украї­на щодня зазнає руйнівних атак ворога. Який сенс може бути в тому, що­би дозволити агресорові суттєво зміцнитися, поповнивши запаси зброї? Відповідь — у цій книзі. Бо та гра, у якій братимуть участь її герої, є частиною великої геополітичної битви, а їхні цілі тільки здаються незбагненними.

Нова книга Ніни Фіалко дає змогу читачам оцінити події 2013–2014 років поглядом «майданутої». Авторка твору змушує нас осмислити багато подій, які відбувалися на українській землі. Читачі дізнаються про деякі моменти з історії України, які не висвітлювали в підручниках і про які не дискутували в періодиці. Лише після Революції Гідності стало можливим говорити й писати про те, що нас хвилює, але досі не заведено обговорювати все відверто. Читайте, пізнавайте, розмірковуйте...