Війна в Україні

Хто і навіщо затягує криваву драму? Чому гинуть найкращі? Чому місцеві вважають своїх визволителів ворогами? Яким наш герой бачить майбутнє Вітчизни? Глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, якого честь і сумління змусили взяти до рук зброю.

Про російсько-українську війну написано багато спогадів, мемуарів. Серед цієї літератури  — літератури факту, літератури безпосереднього свідчення, прямої мови  — трапляються книги, читаючи які, ти забуваєш, що їх писав не професійний автор, а справжній військовий. Ця книга заслуговує на вашу увагу без жодних зауважень з приводу того, що її автор не є справжнім письменником. Друг Слов’ян написав, як на мене, чесну, відверту (місцями  — доволі жорстку) книгу, і  зробив це цікаво й талановито. Це кінематографічне бачення подій, які автор оцінює зсередини, проза динамічна, проста у викладі, з точними описами персонажів, їхньої мови, їхніх характерів. Одразу усвідомлюєш, що читаєш сторінки великого літопису, з яких просто на наших очах твориться нова Історія. В цьому випадку вона пишеться серйозно й переконливо.

Будь-який досвід завжди унікальний, та коли мова твору наближається до ступеня неординарності Великого Досвіду, якщо автору пощастить увійти в справді відсторонений стан, то написаний текст міститиме ті зерна істини, які дають книжці шанс пережити свій час.

86 діб українські військові тримали оборону в оточеному Маріуполі та на території заводу «Азовсталь».

Це відверта історія людини, що зробила важкий вибір і не завжди розуміє, як з ним жити.

Я — Ірина Бобик, волонтеркa, військовa, ветеранкa.
Ці тексти — і віршовані, і прозові — народжувалися, тому що більш екологічного способу проживати свої радощі і смутки я просто не знаю. «Д’воїна» — бо «до воїна», «дівчини-воїна», бо роздвоюєшся на військову і на цивільну особистість.

Герої цієї книги — люди, що отримали, офіційно чи ні, статус ВПО (внутрішньо переміщені особи), стали біженцями у власній країні. Перед кожним з них постало питання: «бігти не можна залишитись». І якщо з тим, де ставити кому, вони визначились, то питання — коли ставити цю кому, що перед цим треба прожити, як наважитись, що відпустити, і втратити… — окрема історія. Дехто з них відчув себе біженцем на один місяць, а дехто уже двічі пакував усе своє життя в один рюкзак, і біг.., біг…, біг…, і досі не може збагнути — скільки ще бігти? Не знає де взяти сили на нову дистанцію, не стільки фізичну, як моральну. Хтось на новому місці розпочав активну діяльність, а хтось завмер і не знає — як, куди та для чого рухатись далі…

«Мобільні хвилі буття, або Verbum caro factum est» — драматургічний дебют українського письменника Володимира Рафєєнка.

Ця книга — мозаїка історій про оборону міста. Про тих, хто захищав, допомагав, рятував. Та про тих, чиє життя відібрали російські окупанти протягом кінця лютого-березня 2022 року.

Метою написання «Хроніки Іловайської трагедії» було прагнення автора зберегти і оприлюднити правдиву картину Іловайської операції в тому вигляді, в якому вона залишилися в пам’яті її учасників.

У книжці «Південний пейзаж. Нотатки на полях війни» органічно поєднано тексти-роздуми про події воєнного часу й фронтові будні та живописні роботи-настрої, написані автором упродовж трьох років служби в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій областях. Валерія називають митцем непомітних істин. Він говорить про важливі для сьогодення й майбутнього речі, не завважені іншими, бо пізнати їх може лише безпосередній учасник бойових дій. Така сама незвична мова його живопису. Спочатку фронтові картини завойовували поціновувачів на аукціонах для потреб ЗСУ. Згодом ними зацікавилися куратори українських галерей. Нині їх можна побачити в 16 країнах світу.

Українське місто Маріуполь має важливе стратегічне значення і було одною з ключових цілей агресора в російсько-українській війні з 2014 року.

Сухопутні війська Збройних Сил України — найчисленніший вид військ української армії. З 2014 року й донині наші воїни боронять Україну — спершу в умовах гібридної війни, розпочатої росією, а з 24 лютого 2022 року — в умовах широкомасштабної війни. У кожному окопі, на кожному рубежі — солдати, сержанти, офіцери, які самовіддано захищають суверенітет, незалежність і територіальну цілісність України. Лави сухопутних військ сьогодні об’єднують як професійних військових, так і добровольців, чоловіків і жінок, представників різних національностей. Серед них немає байдужих — вони день і вночі захищають нас та зни­щують ворога. Їхній шлях — це приклад мужності, честі та військової доблесті заради майбутнього вільної України.

У мережевому щоденнику відомого українського історика Сергія Трояна відбилися рефлексіїї на значущі виклики, небезпеки і перебіг подій першого року повномасштабної російсько-української війни (24 лютого 2022 – 24 лютого 2023 рр.).

У цій електронній збірці зібрані творчі доробки українців з 24 лютого 2022 року: есе, вірші, фотографії, ілюстрації. Її метою є показати, як події в Україні вплинули на безпосередніх учасників процесу – простих людей. Це не професійні поети чи письменники. Іноді жага до творчості з’явилася саме в цей стресовий період, коли людина не знала, чи прийде завтрашній день. У них відображається весь біль, злість, втрата і здобуття надії. Всіх їх об’єднує одне – віра у Перемогу України над мороком, який охопив наші землі.

У цій книжці Петро відверто розповідає про військовий вишкіл, армійський побут, помилки керівництва, успіхи команди, фронтові втрати та важке повернення до цивільного життя.