Війна в Україні

У цій електронній збірці зібрані творчі доробки українців з 24 лютого 2022 року: есе, вірші, фотографії, ілюстрації. Її метою є показати, як події в Україні вплинули на безпосередніх учасників процесу – простих людей. Це не професійні поети чи письменники. Іноді жага до творчості з’явилася саме в цей стресовий період, коли людина не знала, чи прийде завтрашній день. У них відображається весь біль, злість, втрата і здобуття надії. Всіх їх об’єднує одне – віра у Перемогу України над мороком, який охопив наші землі.

У Гостомелі були «дороги смерті» і «дороги життя». Шлях на евакуацію із селища під Києвом пролягав під обстрілами. Гостомель був не просто в окупації, він перебував на лінії вогню: звідси росіяни планували почати захоплення Києва. Але гостомельці не були мовчазними жертвами окупантів. Ця книжка — про людей, які продовжували боротися й допомагати одне одному, беззбройні, але нескорені. Тут зібрані історії мешканців Гостомеля, які пережили окупацію і стали свідками воєнних злочинів, були в полоні, втратили рідних. Це не просто свідчення, це документальна пам’ять, яка нагадує: такі злочини не мають терміну давності.

У цій книжці Петро відверто розповідає про військовий вишкіл, армійський побут, помилки керівництва, успіхи команди, фронтові втрати та важке повернення до цивільного життя.

Військово-Морські Сили Збройних Сил України захищають незалежність і територіальну цілісність України з 1992 року. Після окупації українського Криму російськими військами здавалося, що Україна втратила й свій флот. Але ВМС ЗСУ не тільки одразу вступили в бій на суходолі, морі та в повітрі, а й відродили флот, який, не маючи великих кораблів, з 2022 року системно нищить кількісно більший флот російських окупантів. Це все зробили люди. Герої флоту. Герої України.

Нова книжка поезій Світлани Поваляєвої – складна комбінація етюдів із життя в тилу і на фронті. Війна, кохання, постійне чекання, надія, втрати. Степи й окопи, оманливий затишок дому та свист ракет над головою, захисники і вороги. Свої та чужі. Макабрична історія, яку ми проживаємо щодня. Час, який не обирали. Земля, за яку готові триматися до скону. Втрати, від яких зводить щелепу. «Війна — не звитяга, а просто життя, як є».

У власному бойовому досвіді метаромантики фіксують найяскравіші етапи активних бойових дій і трансформують їх у художній вимір.

Володимир Павлів, брат Олесі, – воїн, який загинув на фронті в березні 2017-го, за кілька років до початку повномасштабного вторгнення. «Це європейська війна, яка просто почалася на сході України» – такими словами свій вибір повернутися на передову Олесі пояснював Володимир. Невдовзі він загинув.

Події роману починаються у новорічну ніч, за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

У новому романі тернопільська письменниця Ніна Фіалко висвітлює початок гібридної війни на сході України, в якій гинули її найкращі сини. Головний герой твору Михайло Гончарук — учасник Майдану, Революції Гідності, згодом — боєць добровольчого батальйону, який дивом вийшов з Іловайського «котла». Покалічений чоловік переживає важкий період психологічної реабілітації, коли чиновники не визнають його учасником АТО і вимагають від нього довідок від тих, хто вже у засвітах. На Майдані Михайло випадково зустрічається з «двійником», доля зводить їх і в найтяжчу хвилину, коли життя обох висить на волосині. Обмінюючись знаннями про особливості подібних людей, Сашко доводить, що їм доручена якась одна й та сама місія, і хто з них залишиться живим, той мусить її виконати. Михайло, вражений почутим, після повернення додому намагається доскіпатися до минулого своєї родини, щоб розгадати появу «двійника» в його житті, зрозуміти своє призначення на Землі.

Ця книга — відвертий і сповнений особистих емоцій щоденник перших 100 днів великої війни. Він розпочинається відтворенням подій, що розгорталися в селищі Красне, за кілька кілометрів від Бучі, з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Наша жива і болюча історія.

Книжка художніх репортажів про важливість і цінність жіночого досвіду проживання війни — в окупації, в евакуації, у статусі біженки, у статусі ВПО, у тилових містах, у прифронтових містах, жінок молодих, жінок старших, з дітьми, з дітьми з інвалідністю, без дітей, з тваринами, із старенькими рідними — і подолання знецінення внеску жінок, які не були на передовій чи у війську, в перемогу.

Київський таксист Анатолій не вірив у можливість повномасштабного російського вторгнення. Та це сталося.

Що, якби кожна людина у вашому житті стала главою книги? П’ятнадцять глибоких, сильних, часом трагічних епізодів про людей, чиє життя докорінно змінилося 24 лютого 2022 року. На цих сторінках — любов, перевірена випробуваннями, тяжкі втрати й біль, який загартував. Буденне набуває глибини, а люди відкриваються у новому світлі. Хтось втратив рідних і близьких. Комусь більше не судилося побачити рідний дім, бо його вже не існує. Але всі вони вистояли й не скорилися долі. Це українці, які стали символами непохитності, гідності й сили нації, що прагне щасливого мирного майбутнього.

Цікаве й обґрунтоване історичне дослідження відомих українських істориків присвячене найважливішим аспектам, характеру і специфіці сучасної зовнішньої політики України, розглянутим під кутом зору агресії, яку Росія чинила на теренах колишнього СРСР від серпня 2008 до весни 2023 року. 

Автори книги — відомі журналісти, які вважають своїм професійним і патріотичним обов’язком безпосередньо з місця подій із ризиком для життя розповідати всьому світу про цю нав’язану нам жахливу, руйнівну війну.

Ця книжка не для дітей, а про дітей війни, і хоч вона й адресована передовсім дорослим читачам, проте зорієнтована і на сімейне прочитання.

Роман Дмитра Томчука — захоплива розповідь учасника про реальну рятувальну операцію, яка тривала лише 13 хвилин і задокументована на відео, про довгий шлях до місця призначення, про дивні події та дивних людей, які траплялися їм на цьому шляху й допомагали здалека, про сюрреалістичний світ, у якому опинилися всі ми в перші тижні війни. Цей твір—про Україну, якою вона була в березні 2022-­го, і наших сучасників з їхніми простими й непростими історіями, завдяки яким Україна є і залишається Україною.

Поезії Ярини Чорногуз — це своєрідні листи з фронту, листи з передової, де ти не знайдеш опису бойових дій чи переліку звільнених територій. Це листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини. Листи про те, як виглядає оборона твоєї присутності в цьому світі.

Авторка книги через спогади близьких, рідних, друзів Віктора Гурняка створює живий образ яскравого і сміливого чоловіка.

Роман розпочинається як мемуари про війну, але дуже скоро виявляється, що автор працює в жанрі міської фантастики.