Фоліо

Симон — так називали його друзі в дитинстві. Згодом такий псевдо стоятиме під критичними статтями й фейлетонами журналіста Василя Симоненка. Проте гарячі та відверті вірші, яких так боялися «байстрюки катів осатанілих», підписуватиме переважно своїм ім’ям. Симоненко не боявся говорити правду, ніколи не був зручним і кишеньковим. Став насправді народним Поетом. Міг би стати вторим Шевченком, якби… Смерть ходила за ним назирці. Великою темною рибиною крутилася навколо, коли юнаком заплутався у лататті. Стояла в узголів’ї, коли його ледь живого після падіння з вітряка товариші принесли додому. І вже не відступила, коли внаслідок жорстокого побиття у відділку міліції, в нього загострилася давня хвороба. Радянська влада хотіла поховати і його поезію, накладаючи заборону на вірші. Однак слово правди знищити неможливо.

Видання «До зірок» містить автобіографічний цикл творів про Безіла Дюка Лі та оповідання «Дитяча забава». Безіл, прототипом якого є сам автор, — амбітний, розумний і цілеспрямований підліток із невеличкого міста Сент-Пол.

Головний герой повісті «Тінь над Інсмутом» (1931), подорожуючи, почув про маленьке містечко, зусібіч оточене болотами й овіяне недоб­рими плітками. Раніше Інсмут був процвітаючим морським портом, але з часом, через епідемію 1846 року, яка забрала життя більшості його населення, занепав. Цього містечка та його незвичайних мешканців цуралися, що й привернуло увагу до нього героя. Але він зовсім не чекав на те, що там побачив. Потрапити в Інсмут було неважко, а от вибратися звідти... Моторошна атмосфера таємничого міста, дивні люди, вигадки п’яного стариганя, уривки слів, погоня — і читач нер­вово завмирає в очікуванні жахів...

Авторка книги через спогади близьких, рідних, друзів Віктора Гурняка створює живий образ яскравого і сміливого чоловіка.

П’єса «Цар Едіп», яку визнають еталоном трагедії, півтора тисячоліття була відома у численних рукописних джерелах, аж поки її нарешті надрукували 1502 року у Венеції. Едіпу ще до народження було передбачено оракулом вбити отця й одружитися з матір'ю. Як тільки він дізнався про свою страшну долю, то покинув прийомних батьків, яких вважав рідними, і, тікаючи від похмурого пророцтва, ненавмисно здійснив його. Не знаходячи цьому виправдання, Едіп виколов собі очі та став вигнанцем. Фройд назвав цей твір Софокла трагедією на всі часи, бо тема сліпого року, неминучої долі супроводжує і супроводжуватиме людство завжди.

У цій книжці Шерлок Голмс знову розслідує лондонські злочини.