Мистецтво та культура

Джеймс Гібберд, американський журналіст, захоплений і натхненний тим, як знімали серіал «Гра престолів» за романами Джоржда Р.Р. Мартіна, запрошує читачів за лаштунки знімального процесу цього феноменального явища попкультури.

Усі, хто бодай побіжно цікавилися історією Києво-Руської держави, неодмінно звертали увагу на численні княжі знаки, найвідоміший із яких – тризуб Володимира Великого, що сьогодні є державним гербом України. Знаки руських князів, відомі з кінця IX ст., мали догеральдичне походження. У пізньому Середньовіччі (друга половина XIV — XV ст.) вони становитимуть основу руської геральдики. Коли ж відбулася інтеграція цих знаків у гербову систему Руси? Відколи княжі знаки почали зображувати в щитах і надавати їм сталого забарвлення, як і решті середньовічних гербів? Наскільки подібною є знакова система Руси Х—XIII ст. на знакові системи латинського Заходу й візантійського Сходу? І найголовніше — з якого часу в Руській землі можна простежити уживання найдавніших особових і родових гербів?

Захоплююча, написана на нашій шкірі історія, з якою варто ознайомитися!

У своїй новій книжці етнологиня Ірина Ігнатенко розповідає історію інтимних стосунків в українських традиціях. Яких чоловіків і жінок українці вважали красивими та бажаними, як знайомилися й до яких засобів «зваблення» вдавалися? У що одягалися наші прапрабабусі та як календар релігійних свят впливав на розклад гігієнічних процедур і секс? Які обмеження на інтимні стосунки були навіть у шлюбі? Чому замовчували зради та як по розбитих горщиках визначали майбутню кількість дітей? 

Військові та хмари» — не просто альбом робіт. Це своєрідний візуально-терапевтичний щоденник художниці, яка з 2014 року розповідає, що її підтримує, дає сили творити, надихає вірити в те, що в нас усе вийде. Зображувана нею війна багато в чому — фіксація і її особистісних емоцій та переживань, і тих, кого вона малює, оскільки багато робіт засновані на реальних історіях, фотографіях і відео. Техніка художниці — комп’ютерна графіка.

«Історія еротизму» (1951) – сміливий погляд дослідника, пророка сексуальної революції на еротичне в людській природі, трансгресію, порушення заборон, їх вплив на культуру й історію людства.

У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки, з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.

«Західний канон. Книги та вчення століть» (1994) — найвідоміша й, мабуть, найполемічніша книга Г. Блума, де він досліджує західну літературну традицію, зосереджуючись на творах двадцяти шести авторів (від Данте до Толстого, від Ґете до Бекета, від Дікінсон до Неруди), яких вважає найважливішими. Блум ставить у центр Західного канону Шекспіра, який став еталоном для письменників усіх часів — драматургів, поетів та прозаїків.

«Історія американських традицій» складається з чотирьох частин, у яких автор розповідає нам про політичні традиції і національні свята США, про притаманні американцям традиції повсякденності, а також про історію вигаданих персонажів, які стали для світу уособленням Америки.

Збірка есеїв, в яких досліджуються культурні процеси України доби Незалежності, їх суголосність поступу цивілізованого світу.

Приголомшлива історія життя й творчості, або життєтворчості Сюзан Зонтаґ, яка змінила культуру ХХ століття.

Збірка есеїв мистецького критика, куратора та публіциста Костянтина Дорошенка є переосмисленням його доробку з 1995 року.

Американський соціолог Клод С. Фішер, спираючись на значну кількість історичних праць, а у випадку ХХ століття – також на численні соціологічні опитування, досліджує культуру й характер американців від колоніальної доби до початку ХХІ століття.

У виданні презентований величезний пласт українського галицького мудрослів’я (прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, примовки, «мудрування» тощо — більше 30 тис. зразків) з коментарями і поясненнями самого Івана Франка.

Книжка «Бути українською» — четверта й остання в серії, присвяченій українській мові.

У цій книжці зібрано яскраві та влучні фразеологізми, що описують зовнішність людини, її характер, стосунки з родичами й не родичами, а також її місце у світі й сам світ. Крім естетичного задоволення від самих висловів та ілюстрацій, читач зможе дізнатися про джерела, історичне підґрунтя й принципи формування української фразеології.

Ідея цієї книжки народилася в Євгенії Кононенко, письменниці і дослідниці культури, після прочитання «Приватної книгозбірні» Борхеса, де висловлені думки великого мислителя про найславетніші літературні шедеври.

Мова — це не просто сукупність слів, що зберігаються в словниках, і не довільний набір значень. Мова — це спосіб мислення й відображення дійсності, це картина світу, яку почали малювати наші далекі пращури й продовжать довершувати наші далекі нащадки. Ми теж беремо безпосередню участь у її творенні, постійно доповнюючи та вдосконалюючи тло й сюжет. Наша мовна картина демонструє те, яким ми бачимо світ. А бачимо ми його українською.

Автор книги пропонує по-новому глянути на розвиток геральдики у країнах християнського Сходу, шукає відповіді на питання: постали ці ранньогеральдичні пам’ятки під впливом Заходу чи розвинулися на місцевому ґрунті? Із якого часу можна простежи_ти їх існування? Чи становили вони певну систему, подібну до західної геральдики? Іншими словами — відколи зображення щитів на християнському Сході, й передусім у Візантії, набувають геральдичного характеру? У чому були подібні й чим різнилися знакові системи ромейського Сходу та латинського Заходу?

У геральдиці часів Руського королівства, поруч зі збереженням традицій ранньої руського герботворення, спостерігаємо динамічні перетворення, що були зумовлені складними обставинами політичного, соціального та культурного розвитку післямонгольського періоду. Якщо в державно-династичних гербах не помічаємо сутнісних змін, ні у змісті гербових фігур, ні у практиках їх уживання, то в разі з геральдикою нобілітету спостерігаємо поширення практики використання урядницьких гербів, що постали як система саме в цей час під візантійським впливом.

Століттями твори мистецтва викрадали незліченними способами, але ніхто не досяг у цьому такого успіху, як майстерний злодій Стефан Брайтвізер. За більш ніж 200 пограбувань протягом майже десяти років — у музеях і церквах по всій Європі — Брайтвізер зі своєю дівчиною вкрав понад 300 об’єктів мистецтва, аж поки його спіймали. Майкл Фінкель переносить нас у дивний і сповнений краси світ мистецького злодія. На відміну від решти, він ніколи не крав заради грошей, а зберігав усі скарби вдома, де міг милуватися ними досхочу. Завдяки безмежній любові до мистецтва і здатності оцінювати практично будь-яку систему безпеки, Брайтвізер зумів здійснити неймовірну кількість зухвалих крадіжок. Проте ці дивні таланти породили дедалі більше нехтування безпекою і нестримну жагу поповнювати колекцію безкінечно, аж поки за власним его крадій не побачив пастки. Це реальна історія про мистецтво, злочини та невгамовне бажання володіти красою за всяку ціну.

Авторка аналізує пострадянський культурний транзит, ресентимент і міжгенераційну пам’ять, розглядає «останнє радянське покоління», яке відвойовує право на національну історію, та аналізує покоління Незалежності як культурний архетип.

Чимало митців, які вважали себе українцями, народились і працювали на території України, нині відомі у світі як представники російської чи європейської культури.

У дослідженні зроблено спробу поглянути на творчість Миколи Вінграновського під новим кутом зору, який раніше комплексно не залучали для інтерпретації цього корпусу текстів, а саме в площині міфопоетики.

Книжка вводить читача у світоглядний всесвіт давньої України, знайомить із звичаєвою та матеріальною культурою нашого народу, що зароджувалась і відроджувалась з покоління в покоління під дахом «солом’яного храму», яким була українська хата. Автор розглядає скарби народної культури не як архаїчний спадок, а як генетичне джерело духовної пам’яті і сили для наступних поколінь. Україна — не зовні, вона — в кожному з нас. Для найширшого кола читачів.

Чотиритомне зібрання містить майже 600 поетичних творів 140 відомих японських поетес і поетів IV-XX ст. Вони ілюстровані гравюрами жанру укійо-е, створеними японськими художниками переважно за доби Едо (1603-1868) і пізніше.

У книжці мовознавця Рустама Гаджієва ви знайдете лінгвістичні історії з усього світу — від Нікарагуа, де місцеві діти самі створили для себе жестову мову, й до Великої Британії з її Пороховою змовою, катами і започаткованими ними словами.

Гуляючи Києвом, легко впізнати численні локації, описані в поемах і романах початку ХХ століття. Десь змінилися номери помешкань, по-новому пофарбовані фасади, іноді інші назви вулиць, але якщо придивитися, то можна уявити, як у «Льоху мистецтв» на Городецького сиділи за одним столом Тичина й Курбас, трохи далі, в кабінеті Підмогильного, збирався чи не весь мистецький Київ, а в підвалі готелю «Континенталь» зустрічалися за кавою непримиренні аспанфути, символісти й спіралісти. Вечірнім Хрещатиком гуляли справжні «марсіани», і в Георгіївському провулку шукала нових обріїв таємнича мистецька теософська дев’ятка.

У виданні презентований величезний пласт українського галицького мудрослів’я (прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, примовки, «мудрування» тощо — більше 30 тис. зразків) з коментарями і поясненнями самого Івана Франка.

У виданні презентований величезний пласт українського галицького мудрослів’я (прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, примовки, «мудрування» тощо — більше 30 тис. зразків) з коментарями і поясненнями самого Івана Франка.

У книжці «Пантелеймон Куліш. Життя і творчість» Віктор Домонтович аналізує знакові твори письменника, розповідає про перипетії життя і відносини з часописами.

У виданні презентований величезний пласт українського галицького мудрослів’я (прислів’я, приказки, порівняння, прикмети, примовки, «мудрування» тощо — більше 30 тис. зразків) з коментарями і поясненнями самого Івана Франка.

Кожен розділ цієї книги є уважним і неквапливим прочитанням якогось із відомих творів Шевченка («Кавказ», «Садок вишневий коло хати», «Мені тринадцятий минало», «Сон» «На панщині пшеницю жала…») із глибоким коментарем Володимира Діброви.